М-да, настрій таки не той. Блукаючи напівпорожнім прес-центром «Нашої України», журналісти мимоволі згадували президентські вибори, коли в це саме приміщення йшли тому, що не йти було неможливо. Щось середнє між повстанською криївкою і зборами декабристів, де ти — в товаристві однодумців, рідних людей, де разом ви, затамувавши серце, вірите в перемогу і готуєтеся до бою...
Так було тоді, у 2004-му. І зовсім не такий настрій панував у згори донизу завішаному помаранчевими полотнищами клубі Києво-Могилянської академії, де традиційно розташовується спершу ющенківський, а тепер — «нашоукраїнський» прес-центр, у ніч із 26 на 27 березня 2006-го. Яскравий показник: навіть пропозиція вельми скромних, у порівнянні з іншими штабами, де тієї ночі «від пуза» міг почастуватися голодний журналіст, бутербродів-печива-пиріжків на другому поверсі значно перевищувала попит. А «шарові» ручки-блокнотики і, особливо, прапорці — «під шовк», лискучі й красиві! Отримати такий позаминулої осені було б найвищим щастям, але про помаранчеву ручку тим, хто запізнився, тоді годі було й мріяти, а найпростіші капронові прапорці з магічним словом «Так!» розліталися вмить. Тепер пакетики з цим добром осиротіло лежали на лавочках біля гардеробу...
Біля входу гостей «штабу» зустрічали металеві «рамки», «натякаючи» на присутність «перших осіб», і схудлий та, як завжди, по-грузинськи неймовірно чарівний Давид Жванія з навушником у вусі. Президента цього разу й не чекали, зате на першу ночі була запланована прес-конференція Прем'єр-міністра Юрія Єханурова. Забігаючи наперед: Юрій Іванович «на люди» так і не вийшов. Хоча у приміщенні був, як і чимало інших високопоставлених партійців. Але в «таємній кімнаті» — «прості смертні» змогли побачити Єханурова краєм ока, коли той (до речі, із досить бойовим, читай оптимістичним, настроєм) пробігав від дверей клубу до машини.
«У масах» же, якщо можна так назвати розріджені групки журналістів та гостей, спершу блукав тільки «господар» приміщення, президент НаУКМА В'ячеслав Брюховецький. Тож навіть оголошення досить драматичних, судячи з подальшого настрою кількох таки промайнулих чільників «Нашої України» (серед них — насуплений Роман Зварич, Микола Катеринчук, Руслан Князевич), результатів екзит-полів «німої сцени» або розпачу не спричинило. Принаймні у помітних масштабах, хоча німе «ох!» аудиторією таки прокотилося. Адже в аудиторії цій були не лише вже досить очерствілі представники мас-медіа, а й команда улюбленого «Арт-Велеса» разом із головним ведучим Майдану Євгеном Нищуком, і улюблені артисти — Сашко Положинський з «Тартаком», Фома з «Мандрами», «Де Шифер», Леся Горова... «Ех, прикро... Зате найсвідоміші зірки сцени — з нами!» — втішали себе справді засмучені ідейні «нашоукраїнці».
За зірок справді було прикро. І не лише тому, що замість концерту для задоволених «майже переможців» їм довелося виступати перед кислими «бронзовими призерами». Коли запальний «Де Шифер» виконував свою «Я пробив непробивні стіни» (білоруською мовою, на підтримку братів-сябрів, через що українську солістку групи у штабі «НУ» чомусь уперто вважають білорускою), у залі з досить індиферентним виглядом нудьгували зо три десятки «слухачів». А що тут робилося на президентських виборах, коли зал від самої лише появи на сцені «співаків Майдану» просто шаленів... Цього разу повністю розворушити публіку не вдалося навіть «ВВ», які, здавалося б, і мертвого з труни піднімуть.
Єдина втіха цієї справді нудної ночі — несподівано прямий бліц-брифінг керівника виборчої кампанії «НУ» Романа Безсмертного. Зійшовши на трибуну через годину після запланованої 22.30, Роман Петрович без зайвих просторікувань визнав, що в «Нашої України» «буде третій результат, а не другий, як ми про це мріяли», і фактично визнав (майже сенсація), що в переговорах про створення «помаранчевої» коаліції «Наша Україна» надає право переможцю (себто Блоку Тимошенко) «диктувати умови» щодо кандидатури майбутнього Прем'єра. При цьому «наші українці», судячи зі слів Безсмертного, вирішили дотримуватися тези: ми не переможені, а переможці, позаяк «помаранчеві» сили в парламенті однаково матимуть більшість. Ура і до побачення — порадившись у своїй таємній кімнаті, керівні «нумівці» розійшлися, залишивши журналістів слухати концерт.
