«Вибираймо для України. Вибираймо мудро. І серцем, і розумом. Згідно з власним сумлінням і переконаннями», — побажав Президент Віктор Ющенко у зверненні до виборців за півтори доби до початку голосування. Так і сталося: «серце» — емблема Блоку Юлії Тимошенко — опинилося на першому місці. Тобто насправді на другому, але ж, оскільки «помаранчеві» в сумі набрали більше голосів, ніж «сині», то «право першої» ночі отримала та сила, яка виявилася популярнішою з-поміж «партій Майдану».
Багато хто скептично усміхався, коли Юлія Володимирівна стискала кулачки, мріяла про реванш і називала голосування 26 березня «всенародними виборами Прем'єр-міністра». Так воно й сталося: якщо «помаранчева» коаліція буде утворена (а до цього йдеться), Тимошенко повернеться в Кабмін не просто на білому коні, а ще й і зі збільшеними повноваженнями порівняно з минулим роком. «Наша Україна» вдовольниться також значно вищим кріслом спікера Верховної Ради. Але, якщо його посяде Роман Безсмертний, матимемо нову серію воєн на взаємознищення в таборі «помаранчевих»? Мабуть, так. І новий коаліційний уряд буде дуже нестійким — він захитається, щойно в країні спалахне чергова криза (газова? бензинова? горілчана? цукрова? соляна? огіркова?), а Партія регіонів поманить одну з сил «апельсинової антанти» зеленим доларом.
Утім усе це — завдання й інтриги на перспективу. А наразі варто хоч кількома штрихами підсумувати те, що відбулося. А «генеральних» підсумків — не так і багато.
По-перше. Реваншу вчорашньої влади таки не відбулося. Хай і з мінімальним запасом, але знову перемогли ті, що в 2004-му вистояли і святкували успіх на Майдані. Якби не було тієї перемоги, можливо, зараз у нас коїлася б така сама наруга, як у Білорусі. Ця, нова, хай і не всім помітна перемога, мабуть, остаточно позбавила Україну тоталітарної болячки.
По-друге. Та «справедливість, за яку варто боротися», полягає в банальній максимі: більше відсотків набрав той, хто більше працював. Об'їхала Тимошенко всю Україну три рази, відстояла на мітингах, зірвала голос на морозі, відбила нападки — і вона має підстави для втамування старих амбіцій та плекання нових (президентських?). До того ж на БЮТ у поті чола працювала вся команда, включно з учорашніми «кучмістами».
Лінувалися лідери (крiм Єханурова) «Нашої України», сиділи в Києві (хай навіть на державних посадах) — і отримали не те, на що сподівалися. Прив'язка «НУ» до Президента не спрацювала. Ющенко на цих виборах був над процесом. Зате досить активними пiд завiсу виявилися «любі друзі». Але не дивно, що Порошенко, Жванія i Ко не годні забезпечити перемогу «партії влади». Надто одіозний імідж.
Значна частина умовного «Майдану» бажала не м'якості Єханурова, а різкості Тимошенко. Відтак здобутки нинішнього уряду виявилися проігнорованими, натомість дався взнаки образ Юлії, «яку незаслужено образили», та закиди чинній владі «газових угод» etc. «Наша Україна» била у відповідь — у тому числі й чорним піаром — теж потужно, але неефективно.
По-третє. Вибори-2006 стали моментом істини. Ризикує залишитися за межею Литвин (і це — попри величезні суми, витрачені на агітацію, рекламу й підкуп). З української політики знято прокляття у вигляді СДПУ(о). Нарешті йде на пенсію Кравчук (Шуфрич, щоправда, перестрахувався Одеською облрадою). Нічим не підтвердилися амбіції сотень «наполеонів», від Поплавського до Богословської.
По-четверте. Не спрацювали так звані «технологічні» проекти, базовані не на «роботі в полі», а на проплаченій «джинсі», пікетах із куплених студентів тощо. Про Блок Литвина й партію Богословської — див. вище, до цієї ж категорії можна віднести, на жаль, і «Пору»-ПРП.
Звідси — по-п'яте. Ще на початку виборчої кампанії автор цих рядків писав, що «помаранчеві» вдалися до недозволеної розкоші — пішли на вибори надто великою кількістю блоків. У результаті недораховуються, як мінімум, 4 відсотків. А що заважало тій самій «Порі» поєднати зусилля не лише з партією «Реформи й порядок», а й Костенком та Плющем? Відповідь очевидна: пиха, самовпевненість. У підсумку ще й гроші витрачені вхолосту. Й значна частина інтелектуальних виборців, котрі зреагували на закличні СМСки на підтримку Кличка, знову «в прольоті». Їхні голоси на половину відійшли Януковичу, Ахметову, всій тій гоп-компанії. Страшно подумати: згідно з даними Національного екзит-полу, Партія регіонів матиме фракцію чисельністю 180 осіб. БЮТ — майже 120, «НУ» — близько 75, СПУ — 30, КПУ — 19. Несамовита Вітренко з її «курочкіними» й «півниками», в разі проходження, приблизно стільки ж.
По-шосте, хоч би що там казала опозиція, а це були перші вибори, в яких влада в більшості випадків відігравала роль опосередкованого помічника й досить млявого спостерігача, а не «кризового менеджера». І це ще одна причина, чому «партія влади» набрала так мало голосів. Що ви хочете, якщо навіть закриті дільниці голосують за Тимошенко. А це, мабуть, і є яскрава ознака справжнього демократизму й вільного волевиявлення.
Ці вибори справді були проміжними. Таким собі півфіналом. Тренуванням після одного великого бою перед іншим великим.
Чи змінили ці вибори Україну? Навряд. Чи надто змінилася вона після 2004-го, якщо виявляється, що навіть посаду мера Києва можна купити подачками пенсіонерам у вигляді пакетів з олією-гречкою-шоколадом-консервами, як це зробив один банкір-мільйонер?..
Почекаємо. Не будемо пороти гарячку — он ще навіть Центрвиборчком не все порахував.
