Українці, лікуймо амнезію,

      Українці — патологічно забудькувата нація. Ніяка не толерантна, не добра й миролюбна — облиште. Ми страждаємо на генетичну амнезію, і це ще буде предметом для досліджень майбутніми поколіннями. Забувати про те, що робили з нами лихого, — це, знаєте, шкідливо для загальнонаціонального тонусу...

      Тепер складається враження, що важкого 2004 року в нашій державі не було. Ніхто не намагався нас «нагнути» й показати «місце біля параші». Нас нібито не називали «казлами», «крисами» і не посилали на три всім відомі літери. А якщо й так, ми все одно традиційно пробачили й забули. За півтора року українці хотіли економічного чуда в розграбованій країні, без сформованого інституту демократії, зі старою всесильною системою. А коли цього не сталося (така вже логіка й природа речей!), почали кричати: «Повертайте назад нам те, що ми мали!». І чому ж ми знову забули про все, що пережили лихого? Чому в українців знову така коротка пам'ять?

      Ви забули, як на заводах, у шахтах, університетах, лікарнях, школах вам погрожували звільненням, якщо не проголосуєте за «правильного» кандидата?! Як шантажували і втягували у виборчі злочини? Ви забули ті кадри, які побачила вся країна, і студентів, котрі показували «правильно проголосовані» бюлетені своїм викладачам? Ви забули, мешканці Ірпеня, як лягали на залізничні колії, аби зупинити поїзди з донецькими «братками», що прямували на Київ?! А ті «братки» безкарно грабували в передмісті магазини... Ви нам обривали телефони в редакції й кричали крізь сльози: «Що ж це робиться?! Зробіть що-небудь!» Згадайте, українці, як ваші діти лягали під колеса автобусів з учасниками «каруселей» — «відкріпниками», як ті дядьки й тітки, що продалися «за шмат гнилої ковбаси», ховали очі від сорому. Бо там могли бути їхні діти!

      Сумські студенти, ви забули, як вас тягли «менти» обличчям по стерні, коли ви йшли на Київ? Як вони розбивали губи й заламували руки дівчатам, перекривали вам дорогу?! Виборці, ви вже не пам'ятаєте, як пробивали колеса вашим машинам і били вікна за стрічки «неугодного» кольору?! А істерію з «порівцями» пам'ятаєте — підкидання вибухових пристроїв, затримання? Есбеушні облави у квартирах юнаків, які мали відношення до «терористичного угруповання», теж уже забули? Ви хотіли жити в такій державі?!

      Правоохоронці, ви не можете не пам'ятати, як вам пояснювали, хто поганий у цій країні, а хто — ні. І кого від кого слід захищати...

      Невже Україна забула все те лайно на телебаченні, у газетах, яким нас годували щодня? Як співав Кобзон про «громадянську війну», якої «єслі нє будєт», то «всьо будєт»? Як різали Україну на сорти? Невже ми забули про ідеологічні чистки, «наїзди» на бізнес? Про чорні ріки брехні, які лилися з Кремля й досі ллються, бо Україна зробила «неправильний» вибір?

      Невже ви забули, як у брудну політику втягли навіть церкву? Як агітатори в рясах «радили» набожним бабцям голосувати за «мученика» і «розкаявшегося» грішника?

      Чому нинішня влада так рідко нагадує, як вона, будучи опозицією, боролася? Як кожен її мітинг проходив, неначе чергова батальна сцена — з перекриттям доріг КаМАЗами, відсутністю дозволів на посадку літаків, із зоопарками на площах, де були заплановані мітинги... Нехай розкаже про справжню опозиційність нинішнім «репресованим»! Чому ми про це мовчимо? Чому всі забули про те, що кучмiвська влада не гребувала нічим задля мети — навіть намаганням вбити лідера тодішньої опозиції?..

      І після всього ви хочете повернути стару владу?!!

      Можливо, це прозвучить дивно. Але я особисто два роки тому голосувала за «помаранчевих» у тому числі задля того, щоб у цю недiлю «розчаровані» мали можливість вільно віддати свій голос за когось іншого. Задля того, щоб ніхто їм не вказував, як слід це «правильно» робити, і аби колись, потім, у нас було право на інший вибір.

      Ми надто швидко звикли до справжньої свободи і вже не помічаємо її реальної цінності. Чи ми знову хочемо несвободи?..