Ювілейний хет-трик Ігоря Афанасьєва

      Для чоловіка це дуже навіть органічна аналогія — прожиті роки й випиті грами. (Пригадується, Ступка якось недвозначно жартував про свого знайомого, номер телефону якого, мовляв, — «два по 100, додатковий 250»). Ігор Афанасьєв до свого п'ятдесятиліття презентував три вистави: число знакове як у житті та за столом, так і в мистецтві. В українському ж театрі такий ювілейний розмах сьогодні — нереальний шик, якому інші ювіляри можуть лише безрезультатно заздрити, визираючи з-за лаштунків чи натягнуто посміхаючись у VIР-ложі. Але протягом десяти останніх років між  Ігорем Яковичем та українським театром хлюпотіли хвилі океану, а сам режисер кував — небезуспішно! — своє творче щастя в далекій Америці. До цього були  значні заслуги перед Мельпоменою з українською пропискою: Афанасьєв керував Київським театром естради, був одним із провідних акторів київського Театру оперети, як режисер ставив вистави у театрі імені Франка... Тобто факти біографії категорично вказували на те, що такий масштабний ювілей Афанасьєв заслужив. 

      Почали святкувати у неділю «Варшавською мелодією-2». І хоча вистава ця нова лише відносно — прем'єра відбулася кілька місяців тому, а сам спектакль уже встиг з'їздити на гастролі до США, — звучала  «Мелодія» знову за повного аншлагу. Театрали зі стажем укотре переконалися в тому, що київській сцені дуже не вистачає Ади Роговцевої, а театрали без стажу... відкрили для себе  актрису, яку до цього знали по серіалах і про її справжній талант навіть не здогадувалися.

      З насолодою відплакавши на «Варшавській мелодії-2», глядач, уміло заінтригований напередодні піар-соратниками пана Афанасьєва, того ж вечора пішов на «Ревізора». Власне, інакше й бути не могло, адже прозвучало магічне: «Такого Гоголя ви ще не бачили». Розподіл ролей остаточно переконав навіть скептиків у тому, що таки так, треба кидати всю роботу, відміняти всі зустрічі і йти на «Ревізора». Хлестаков — Остап Ступка, його слуга Йосип — Олесь Задніпровський, Ганна Андріївна — Наталя Сумська, Городовий — Василь Мазур... Прогнозованими були хіба що призначення Назара Задніпровського та Анатолія Гнатюка на ролі місцевих дідичів, Добчинського та Бобчинського.

      Це вже шостий «Ревізор» в історії театру Франка, але цей факт тут справді лише допоміжний, оскільки натяк «такого Гоголя ви ще не бачили» спрацював на сто відсотків. Шокувати публіку Афанасьєв почав ще до того, як прозвучала перша репліка, продемонструвавши в оформленні сцени справжні дива продакт-плейсменту. До цього наші київські режисери дозволяли собі лише з вдячністю згадувати спонсора у програмках, буклетах чи афішах. Афанасьєв же взяв величезні білі рушники, понаносив на них величезні логотипи спонсорів і порозвішував на сцені. Ось так, невигадливо й революційно водночас. Уявляю, як страждали бідні телевізійники, яким і цікаву мізансцену хотілося зняти, і спонсорів якимось чином обминути! А знімати справді було що — костюми Надії Кудрявцевої були виконані в стилістиці пожежі у джунглях і буяли всіма кислотними відтінками так, що аж очі боліли. Хлестакова пані Кудрявцева одягла у ядучо-салатовий костюм, циліндр а  ля дядечко Сем,  начіпляла на нього разків із п'ятнадцять намиста, взула у зелені вишиті ботфорти на платформі, як аксесуари — рожеві  окуляри, бандана... При цьому в Івана Олександровича пікантно виглядали з штанів труси, що дуже нагадували американський прапор. (Ігоре Яковичу, це ж як розуміти?)

      Почали багатообіцяюче — у бані. Там, натякає нам пан режисер, і досі вирішуються найважливіші проблеми, як-то ревізор зі столиці, що впав  наче сніг на голову.  А чому ні — обстановка дуже навіть підходяща: дівчатка, масаж і все таке інше... Може, не дуже оригінально, але влучно, чого не скажеш, приміром, про інші режисерські придумки. Нетрадиційна орієнтація, якою Афанасьєв щедро наділяє як Хлестакова, так і Осипа, — це вже навіть у нас учорашній день. Кілька років тому душка Роман Григорович застовбив цю тематику у своїй творчості, але монополістом не став — про «голубих» ми зі сцени наслухалися  предостатньо. Мобілкою нас також не здивуєш... І що показово — при величезній кількості режисерських  придумок  головною родзинкою «Ревізора» стали «франківці» — визначення «купатися в ролі» акторам цієї вистави пасує ну просто стовідсотково. Остап Ступка — блискуче, Олесь Задніпровський — фантастично, Гнатюк та Задніпровський-молодший — замилуєшся... «Я шукав акторів-співтворців», — обмовився Ігор Афанасьєв. І він їх знайшов! Щоправда, від «змазаного» фіналу виставу не порятувала навіть взаємна симпатія режисера та акторів. До речі, у квітні у цю виставу обіцяли ввійти Богдан Ступка та Людмила Смородіна — цілком імовірно, що тоді «Ревізор» зазвучить зовсім інакше. 

      Третьою «під п'ятдесят» була «Школа Донжуанів» — водевіль Ігоря Афанасьєва зi співачкою Нуцою у головній ролі. Спектакль доволі несподіваний і обіцяв бути таким задовго до прем'єри — чого варті, наприклад, репетиції, коли Нуца  замість того, щоб шукати свого клонолога-сексопатолога на сцені, вперто... сиділа в залі й малювала, якими повинні бути вуса у цього експериментатора. Художня освіта дається взнаки! Але в результаті вийшла досить цікава історія, як за змістом, так і візуально, — костюми для «Школи Донжуанів» також придумала Надія Кудрявцева, багато кольорів, гобеленів, легковажних воланів...

      Після кількох вистав у Києві цей водевіль також вирушить до США — гастролі «Школи Донжуанів» в Америці розпочнуться вже 1 лютого наступного року.