Талант у мініатюрі

      Вишивкою Валерій Малиновський захопився десь у років 7 і тепер уже протягом 30 років не зраджує своєму хобі. Із 183 робіт, виконаних за не таке вже й мале творче життя, у митця залишилось лише 30. Інші — роз'їхались по світу. Є роботи і у перших осіб держави — Віктора Ющенка, Анатолія Кінаха, відомого модельєра Михайла Вороніна. Новаторство робіт полягає, перш за все, у техніці їх виконання — в одному квадратному сантиметрі поміщено більше тисячі стібків. Фон і рамки при цьому ніколи не повторюються. Сьогодні Валерій Іванович трудиться над дисертацією, працюючи викладачем Київського національного університету технологій та дизайну. І його мініатюрні роботи відомі фахівцям. А за досягнення вишивальника навіть зарахували до рекордсменів «Книги рекордів України». Бо якщо, скажімо, скласти всі твори художника в єдиний твір, то його загальна площа становитиме 100 тисяч квадратних сантиметрів. Найбільша вишита ікона «Архістратиг Михаїл», над якою автор працював понад рік, містить в собі понад 70 відтінків кольору! Працював він над нею не менше 10 годин щодня, окрім вихідних та свят. За підрахунками самого майстра, на виконання пішло більше мільйона стібків. Нитки використовував французькі, японські чи німецькі (українських нема, а російські — дуже поганої якості). Але підрахувавши, що лише на нитки йде до 500 доларів, вирішив «перекваліфікуватися» й вишивати мініатюрні речi.

        «Звісно, великі твори простіше виконувати в технологічному плані, не треба напружувати увагу. Але все ж для виконання мініатюрної вишиванки потрібно лише 60 гривень, на відміну від великої. Так я і прийшов від гігантизму до мінімалізму, — сміється майстер, — напевно, коли стану старим і втрачу зір, то у творчості настане зворотний поступ — доведеться вишивати знову великі роботи».

      Зупинятися на досягнутому вишивальник не збирається, нині він працює над розробкою мініатюрної вишивки, в якій буде до півтори тисячі стібків. «Мої роботи є в соборах Лондона, Страстбурга, Львова, Полтави, Києва. Є вони й у приватних колекціях Австралії, Канади, США, Німеччини, — каже митець. — Чесно кажучи, були такі часи, коли для того, аби вижити в столиці, доводилося продавати за 20—30 доларів свої вишивки. Зараз роблю на замовлення — приблизно за 200—300 доларів».

      Валерій зізнається, що найплідніший час доби — вночі. Одного разу, аби закінчити роботу вчасно, довелося працювати 48 годин поспіль, тоді взагалі втратив відчуття часу й думав, що його не поверне. Також говорить, що в Києві знає ще трьох осіб, які займаються гарною вишиванкою, проте не мініатюрною. Виставки ж свої організовує не часто, але кияни мали нагоду бачити його роботи в Українському домі, Будинку вчителя, театральній студії «Бенефіс» тощо.

      Були, звичайно, й цікаві історії під час виставок. Завжди при нагоді Валерій розповідає одну з них — про генерала. На гуцульському фестивалі до односантиметрової роботи (білий герб на чорному тлі) підбіг генерал і став запитувати: «Що тут робить ця ксерокопія». «Яка ксерокопія? Це вишита мініатюра», — відповіли йому. Генерал не повірив і, лише коли прибіг зі збільшувальним склом, переконався, що був неправий.

      Про зустрічі з першими особами держави розповідає пан Валерій із погордою. Найцікавіша історія про те, як ікона знайшла Віктора Ющенка. Перший раз Валерій Малиновський зустрівся з Ющенком через місяць після того, як його зняли з прем'єрства. Тоді Віктор Андрійович завітав на одну з виставок. Валерій запропонував майбутньому Президентові обрати будь-яку вишивку в подарунок. Однак Віктор Ющенко подивився на мініатюрні роботи і, осягнувши справжню ціну мистецтва, відмовився. Однак зробити приємне Президенту таки вдалося: одного разу Віктор Ющенко прилетів на Косівщину, де біля літака його зустрічали місцеві мешканці (за збігом обставин, там був і Валерій). Хтось тоді з них покликав Президента України. Віктор Ющенко, на здивування усім, обернувся і підійшов до загалу. Саме тут Валерій і знайшов привід подарувати овальну іконку, сказавши, що вишиванка сама знайшла її власника. Віктор Ющенко згадав майстра й узяв подарунок, перехрестившись і поцілувавши ікону. Пан Валерій каже, що знайомі журналісти, беручи інтерв'ю вдома у Президента, оту саму мініатюрну овальну вишиванку бачили на комині. Анатолію Кінаху подарував же велику ікону, коли той брав участь у конференції в університеті.

      Дивуються майстерності українського митця й іноземці. Одного разу, каже пан Валерій, англійці побачили його вишиванки, і дуже вони їм сподобалися. Валерій, звісно, подарував одну зі своїх робіт. Щоправда, гості довго не хотіли її брати, і все ж потім погодились. А через деякий час навзаєм подарували йому цифровий фотоапарат.

      Зараз митець живе в університетському гуртожитку з родиною. Говорить, що мріє, аби не виселили, бо вже були прецеденти. Зізнається, що якщо 2-3 дні не вишиває — відчуває природний потяг до творчості й знову береться за голку та нитку.

Лев МАНДРІВНИЙ.