Юні «партизани»

     Білоруські діти жадають партизанської романтики. Днями в центрі Мінська серед білого дня міліція схопила п'ятикласника Петра М., який клеїв на ліхтарний стовп наклейку з закликом вийти в день виборів президента, 19 березня, на Жовтневу площу. «Ми йшли зі школи, мене схопили за плечі, Стефан побіг уперед, а Вітовт — назад», — натхненно розповідає 10-річний хлопчик. «Мене відвели у відділення, замкнули двері на ключ і стали лаяти нехорошими словами. Сказали віддати листівки й наклейки. Я віддав половину з кишені й трошки з рюкзака», — гордо закінчує він.

      Метаморфози у свідомості мас, що проявляються в останні дні передвиборчої кампанії, іноді вражають. На стіні висить наклейка зі словом «Свабода!» Поруч хтось дошкрябав олівцем: «19 березня, 20.00, Окт. площа».

      В одному з продуктових магазинів на проспекті Пушкіна на підлітків років чотирнадцяти, які купували чіпси, влетівши в торговельний зал, накинулися міліціонери. Один у формі, двоє в цивільному. «Фашисти!» — закричала якась жінка-покупець. «Фашисти!» — вискочила продавщиця ковбасного відділу. «Галя, закрий касу! Дайте дітям забрати здачу, фашисти!» — поспішила на допомогу жіночка з кондитерського, вчепившись у шкірзамінник одного з «цивільних». Іншого вже кудись тіснили емоційні чоловіки з вино-горілчаного. «Віддайте дітей, лукашенківські покидьки!» Усе зіпсували самі діти, не зрозуміло, від чого більше остовпівши — від «хапунів» чи спонтанної реакції на них. Тому що 10 років тому це саме «Фашисти!» було б адресоване не тим, хто хапав, а кого хапали. «Я була просто в шоці від того, як звичайні, аполітичні люди, обивателі, кинулися відбивати хлопців», — розповідає літератор Тіна Кликовська, яка стала очевидцем цієї події. Втім хепі-енду не вийшло: третій страж порядку встиг відкрити рюкзаки із «доказами» — наклейками, і підлітків акуратно впхнули в непримітні, з цивільними номерами, «Жигулі»...

      В останні місяць-два у школах Білорусі раз на тиждень проходить урок пропаганди. Називається він більш безневинно — «Людина, суспільство, держава». Головна тема не змінюється: «У нас усе добре, Лукашенко молодець, іншого нам не треба». Вчителька просить дітей висловлювати свою думку. Троє із класу (з 20 чоловік) відверто висловлюються проти президента, але на третьому слові їх перебиває сама ініціаторка одкровень. Інші повторюють: «Аби тільки не було війни». Через тиждень усе повторюється: «Ну, діти, а що ви думаєте про президента тепер?». Слухаючи розповіді доньки і її друзів, ловлю себе на спогадах про сеанси Кашпіровського. Тобто 17 чоловік під заклинання махають увi сні руками й кивають головами. Тільки троє ніяк не піддаються гіпнозу — з тижня в тиждень. По всій школі таких набирається учнiв 15 — з 7-го по 11-й класи. Нарешті, гіпнотичні сеанси історички так доводять дітей, що вони починають обговорювати, що краще: провести пікет із плакатом «Ми — проти!» вже зараз у шкільному дворі чи прийти 19-го на Жовтневу площу. В іншій школі дев'ятикласника викликали на дисциплінарну комісію за те, що під час уроку любові до президента він встав і сказав учительці-директрисі: «Ваш Лукашенко назвав своїм кумиром Гітлера. Ви ж самі це знаєте!». Директриса заперечила, що нічого такого ні вона, ні хто-небудь ще не знає. «Виходить, ви просто дурна», — спокійно відповів учень.

      Покоління ровесників незалежності Білорусі, яке не бачило перебудови, яке прожило всі свідомі роки при першому президентові своєї країни і які не пам'ятають іншої реальності... Здавалося б, звідки в них береться протест, часто ще радикальніший, ніж у їхніх батьків? Коли хтось із дітей приносить у клас кілька наклейок із недвозначним виглядом багатолюдної Жовтневої площі, за ними утворюється черга. Першими стоять ті, хто два місяці кивав головою у такт пропаганді. «А тобі навіщо, ти ж — за...» — «Ага, знаєш як дістало: кивати й кивати!»

      У напівпідпільному, закритому владою Білоруському гуманітарному ліцеї учням роздали пам'ятки «Що робити, якщо вас затримала міліція». Ліцеїсти діляться ними з сусідами. Учнів державних шкіл ретельно оберігають від можливої участі в подіях: тиждень тому в навчальних закладах країни відбулися лінійки, дітям зачитали нові постанови міносвіти про дисципліну. Поряд з іншими пунктами, там нагадується про заборону на пропуски уроків «без поважних причин» і на розписування стін. Пам'ять школярів вирішили освіжити акурат перед виборами.

      Однокласники доньки передали мені питання: що говорити, якщо їх відвезуть у міліцію? Найбільше мене здивувало, що в них не виникло іншого питання — про доцільність виходу з дому в день виборів узагалі. Але ж їм ще іспити здавати...

      Іноді мені хочеться наказати дитині сидіти вдома. Заборонити. Замкнути. Пристрахати. Так уже роблять деякі батьки. Тільки рука не підніметься та язик не повернеться. Тому що це буде означати вкрадену в покоління свободу вибору, яку воно на наступних виборах повинне реалізувати без усiляких площ, просто своїми першими бюлетенями.

Мінськ.