Посолодженим ручкам наручники не личать?

      Чому бандити не сидять у тюрмах? Це питання вже багатьох не просто обурює, навпаки, багатьом воно навіть остогидло. Причини називають різні, але переважають політичні: тут тобі й короткий міжвиборчий період, i депутатська недоторканність, що, немов манна небесна, звалилася на голови багатьох фігурантів кримінальних справ, тощо. Натомість мало хто помічає, як відмазуються від цілком заслужених грат корупціонери з периферії, руки яких встигли засвітитися в ультрафіолетових променях на стосах мічених купюр, але які також встигли під час слідства швиденько вступити до потрібної політичної сили та заручитися її підтримкою. Результат: у високих столичних кабінетах, господарями яких ще залишаються відомі вихованці Кучми, всіляко відмазують своїх кандидатів у місцеві органи самоврядування від кримінальної відповідальності. Тим більше що в тій же Генпрокуратурі, яка курирує слідство в регіонах, так багато «знайомих облич»! Свої зі своїми завжди домовляться?

      Яскравий приклад — ситуація, що склалася на Теофіпольському цукровому заводі, що на Хмельниччині. Завод, що входить до п’ятірки найпотужніших підприємств цукропереробної галузі i є так званим «шеститисячником» (тобто саме таку кількість тонн цукрового буряку здатний переробити за добу), неодноразово цікавив сильних світу цього. 50 відсотків акцій цього ВАТ нещодавно належали «есдекам», але під час президентських виборів вони вдало позбулися того, що можуть забрати, — акції продали відомим у кримінальному світі Росії братам Міралашвілі (один з яких наразі перебуває за гратами, а другий нібито переховується в Ізраїлі), точніше їхнім легальним структурам в Україні. Ще часткою акцій вже давно володіє ТОВ «ІВК Агроцукор» (директор — Вадим Лейві). Але у даному випадку йдеться не про акціонерів, а про голову правління цукрового заводу Михайла Співака. За кучмівських часів його персона якось не потрапляла у поле зору правоохоронних органів, але ж то були інші часи: головне — правильно поділити «бурячину», а там уже прикриють. Але вже 2005 рік став для пана Співака справжнім випробуванням. У правоохоронців чомусь одразу виникло чимало питань до керівника заводу: i про незаконне відчуження майна, i про привласнення цукру, i про заниження цукристості при прийнятті буряків. Про факти зловживання службовим становищем паном Співаком неодноразово повідомляли навіть Генпрокуратурі. Але крапку в його «діяльності» поставила так звана «антикорупційна» міліція області — у жовтні 2005 р. Михайла Співака взяли «на гарячому» під час отримання хабара на суму 9 тисяч гривень.

      Було все — i «аудіо-відео», i мічені купюри, i здивоване обличчя хабарника. Правоохоронці вже тоді казали, що проведену операцію можна вважати ледь не класикою i наводити як приклад у міліцейських підручниках. До речі, хабар голова правління вимагав від одного зі столичних бізнесменів за реалізацію партії цукру-піску (300 тонн) за заниженою вартістю. Вимагав гроші декілька тижнів, доки підприємець не звернувся куди треба. У результаті — прокуратура Хмельницької області порушила кримінальну справу, а пану Співаку було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого статтею 368 ч.2 Кримінального кодексу (одержання хабара у великому розмірі службовою особою, яка займає відповідальну посаду) i відсторонено від посади. Сама «справа Співака» набула широкого резонансу не лише в обласних, але й загальноукраїнських ЗМІ, а також серед керівників цукрових підприємств, та, незважаючи на це, вже через кілька тижнів вона почала пробуксовувати.

      Як розповів «УМ» голова наглядової ради ВАТ «Теофіпольський цукровий завод» Вадим Лейві, невдовзі «справу Співака» запросила Генпрокуратура, а потiм вже облпрокуратура скасувала постанову про відсторонення корупціонера від посади. Натомість з Теофіполя до Комітету Верховної Ради боротьби з організованою злочинністю та корупцією пішли численні листи з вимогою відновити законність, а вже «антикорупційний «підкомітет ВР почав направляти відповідні депутатські звернення на Різницьку. Втрутився навіть Генпрокурор Олександр Медведько, i облпрокуратурі  (неординарний випадок) довелося скасовувати власну постанову про скасування іншої постанови!

      Утім усе це дало пану Співаку можливість судитися з прокуратурою спочатку в Святошинському райсуді столиці, а згодом — i в Київському апеляційному. Вадим Лейві зазначає, що ця тяганина в розслідуванні кримінальної справи була Співаку лише на руку, адже таким чином він заважав встановити істину та різними шляхами перешкоджав направленню власного криміналу до суду. Цікавий збіг — саме у цей час пан Співак вступив до Народної партії, яка згодом оформилася у Народний блок Литвина, після чого справи у нього пішли на лад. Він спокійно собі агітував за «Ми» серед селян Хмельниччини як «знаний спеціаліст» у галузі АПК. Час минав, i вже на минулому тижні на голови теофіпольців, немов грім серед ясного неба, звалилася приголомшлива новина: облпрокуратура тихенько закрила «справу Співака» нібито за недоведеністю вини... I це при тому, що весь процес фіксації хабара знімався на відео! Не дивно, що таке рішення неабияк обурило простих заводчан, тоді як зраділи деякі керівники, адже де-факто їхнім шефом досі лишається Співак. Коли він «погорів» на хабарі, то одразу взяв лікарняний i деякий час продавав цукор через «своїх» людей по телефону. Зараз Співак уже заявив про своє повернення у крісло, щоправда, наглядова рада прийняла рішення його не пускати.

      «УМ» поцікавилася думкою стосовно цього конфлікту i в голови Теофіпольської райдержадміністрації Василя Кравчука, адже як керівнику йому має бути небайдуже, що відбувається на одному з найбільших підприємств регіону. Пан Кравчук переконаний, що закон має бути рівним для всіх. Про «справу Співака» чув із повідомлень у ЗМІ, але її резонанс неабияк відчувається i зараз, особливо після закриття справи прокуратурою. Голова РДА переконаний, що вину або невинуватiсть Співака має встановлювати лише Феміда.