Мовою тіла й душі

            До столиці театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху» привіз п’ять вистав. Про кожну варто поговорити окремо. Але попередньо доречним буде представлення людей, які за сотні кілометрів від порівняно благополучного в питаннях мистецтва Києва, в індустріальному, з усіма акцентами, що випливають iз цього факту, місті творять свій театр.

      Олександр та Антоніна Бєльські — подружжя, яке разом уже понад тридцять років. Разом і вдома, й на роботі: Олександр — художній керівник «Академії руху», Антоніна — директор цього ж театру. Колись на щасливу дорогу Бєльського благословляв сам Марсель Марсо, якому були представлені студійці Дніпропетровського палацу студентів імені Гагаріна. Сьогодні Бєльський є одним із небагатьох титанів, що всупереч усьому тримають на своїх плечах «підрозділ» пантоміми в сучасному українському театрі. Успішно поєднуючи практику — «Академія руху» була учасницею 11 міжнародних та 4 всесвітніх фестивалів, гаcтролювала у Франції, Данії, Німеччині — з теорією, Бєльський викладає у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, має також майстер-клас із підготовки акторів пластичної драми. І не втомлюється доводити як практично, так і теоретично, що суттю театру є саме пантоміма, яка не дозволяє сховатися за слова та їх значення, зобов’язуючи акторів спілкуватися з глядачами мовою не лише руху, пластики, а й душі.

      Киянам «Академія руху» привезла вистави, кожна з яких є невід'ємною частиною історії театру. Так, за «Безсоння» — спектакль створений за історичними поемами Кобзаря «Катерина» й «Гайдамаки» — Бєльські разом зі своїм колективом минулого року були висунуті на здобуття Шевченківської премії. У фіналі схрестили шпаги з Національним театром імені Франка, але тоді комітет вирішив премію в цій номінації не присуджувати. Спектаклем «Реквієм» за «Альпійською долиною» Василя Бикова минулого року разом з усіма відзначали 60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні. За ролі у виставі «Маленькі трагедії» — Альбер, Моцарт, Дон Гуан — лауреатом фестивалю «Мім-сесія-2003» став син Бєльських, Сергій. А «Балаганчик» батько й син ставили вже разом — Сергій також займається режисурою, шанує пародію, клоунаду, буфонаду, не відмовляється від ексцентрики та епатажу. «Чударики» в біографії «Академії руху» — один із найнадійніших місточків між дорослими та дітьми, які потім тягнули своїх батьків до театру ще і ще.

      Вистави «Академій руху» йдуть на сцені Молодого театру. А наступного разу до Києва Олександр Бєльський обіцяє привезти спектакль за новелами Стефаника, творчості якого зараз присвячує весь свій вільний час.