Україна і Європа в питаннях театру сьогодні — ледь не дві космічні планети, відстань між якими складає кілька світових років. За невеличкими винятками, вона — сама по собі, а ми, відповідно, самі по собі. Оскільки маючи пару-трійку резидентів на кшталт Жолдака та дуже нечасті вилазки на міжнародні фестивалі, про масове представлення українського театру за кордоном говорити не доводиться. Але й за такої затуманеної перспективи, згадуючи неперевершеного Остапа Бендера, хочеться вигукнути: «Лед тронулся!». Минулими п'ятниці та суботи в Києві відбулася прем'єра вистави «Нелегал Орфейський», спільного проекту Молодого театру, Дюссельдорфського драматичного театру (Німеччина) та Палермського театру Гарібальді (Італія).
Сам проект є складовою іншої, значно масштабнішої театральної ідеї, що називається «Нова Європа — в очікуванні варварів?» За словами Анни Бадори, режисера і керівника проекту, було велике бажання «зіштовхнути» кілька культур. І показати успішним європейським країнам, що інші держави континенту, так звані вихідці із соціалістичного табору (варвари?), мають прекрасний мистецький потенціал, вартий представлення на європейських сценах. Так, чотири найвідоміші письменники країн Центральної та Східної Європи — Чехії, Польщі, Литви та України — отримали замовлення написати ексклюзивні театральні тексти, де було б їхнє власне бачення сучасності. Від України цю почесну місію згодився здійснити Юрій Андрухович, який за основу для театрального тексту взяв свій роман «Перверзія». Знову в центрі подій — Станіслав Перфецький, а сама інсценізація, яку Андрухович охрестив «театральним романом з прологом та епілогом», називається «Нелегал Орфейський». Свого героя автор «поселив» у Венеції. Там він потрапляє на карнавал, де й виголошує свою знамениту палку промову на захист сердешної «Країни У», переконуючи що Україна — не лише пострадянська бідність та нелегали, а й частина Європи. «Українці мігрують, і маємо всі підстави вважати цю їхню міграцію масовою, — каже Перфецький. — Вони мігрують і мімікрують — перед загрозою поліційних нальотів, облав і депортацій. Незважаючи на цілком високий ризик потрапляння до в'язниці, борделю чи будь-якого іншого рабства, вони все одно мігрують. Я сказав би, що це і є їхній європейський вибір — вони рвуться крізь усі загорожі, колючі дроти та залізні завіси, бо вони європейці і не можуть не бути в Європі. Вони також європейці, хоч і нелегальні». А ось цитата з промови, яку варто було б надрукувати й розповсюджувати масовим тиражем серед найконсервативніших «шанувальників» присутності України в Європі: «...Вам усе одно не вдасться закритися від нашої любові. І яким би високим і супертехнологічним не був би споруджуваний вами цей Великий запобіжний мур, яким би стерильно-холодним і асексуальним не був ваш самовбивчий проект Європи, ми все одно будемо вас любити. І будемо інфікувати вас своєю любов'ю. Адже Недо-Європа — це не тільки ми без вас. Ви без нас — так само Недо-Європа, незавершена, неповна, нездійснена Європа...»
«Я й досі не знаю, як пишуться п'єси, — зізнався Юрій Андухович. — Хоча від подальшої драматичної діяльності не зарікаюся». Скромність Андруховича з реальним станом речей не має нічого спільного: його п'єсу сприйняли надзвичайно позитивно, навiть є її переклади чотирма мовами. Виставу також грають італійською, української та німецькою. Роль Перфецького виконують Міхаель Фукс («Шаушпіль-хауз») та Станіслав Боклан (Молодий театр), що був таким собі «другим я» Перфецького. «Коли я колись, як Андрухович, візьмусь за перо, — обіцяє Станіслав Боклан, — то в моїй книзі обов'язково буде кілька розділів, присвячених тому, як наш театр проникав у Європу». А захоплення Боклана роботою над цим проектом емоційно підхопили і його колеги — Міхаель Фукс, Розаріо Тедеско та інші актори, які розповіли, що спочатку розуміти одне одного почали під час співів, а потім уже робота пішла як по маслу.
До київської прем'єри була минулорічна презентація вистави в Дюссельдорфі. Третя прем'єра відбудеться в червні в Палермо. А у квітні Дюссельдорф матиме приємність зустрічати в себе фестиваль «Нова Європа — в очікуванні варварів?», першою виставою якого стала «Ніч» — поляка Анжея Стасюка, яку поставив театр із Кракова.