Життя до останнього подиху

Смерть як привід

      ...Біле простирадло саваном пролягло в небо — до зірок і Вічності. Шлях, який рано чи пізно пройде кожен. Цю невідворотність усвідомлює розум і відмовляється з нею миритися серце. Особливо, якщо сьогодні на цей шлях став десятирічний хлопчик, хворий на лейкемію, що доживає свій короткий вік у лікарні. Його звати Оскар, він — герой оповідання «Оскар і Рожева дама» сучасного французького драматурга Еріка Еммануеля Шмітта, хвиля всеєвропейської популярності якого докотилася до України. Тепер це прізвище прикрашає афішу театру «Ательє 16», керівник якого Ігор Талалаєвський запросив у проект «Цілую, Оскар» режисера Олега Ліпцина та актрису Аллу Даругу.

      «Лейкемія, тема смерті — одна з ключових тем мистецтва, — каже режисер Олег Ліпцин. — І наша вистава — це не спроба розповісти про медичну проблему, це привід для роздумів». Привід, треба зауважити, виявився досить жорстоким, безжальним і прицільним. Кого залишить байдужим історія хлопчика, що помирає і знає про це? Але закони жанру вимагали розповісти її так, щоб ті, хто дивитимуться цю історію, гостріше відчули життя, його прекрасність і швидкоплинність. Алла Даруга, що разом із Ліпциним працювала над постановкою спектаклю, заявила його як моновиставу. Що зовсім не завадило їй зіграти два окремі повноцінні образи — Оскара і Рожевої дами, яка навідувала хлопчика в лікарні. Вони різні — за віком, за статтю і, даруйте за цинізм, станом здоров'я. Але і Оскар, і Рожева дама примушують одне одного боротися за життя. Кожен — по-своєму. Вона змушена вигадувати неймовірні оповідки із начебто свого минулого: «я кетчистка, рекордсменка з вільної боротьби, що провела сто шістдесят п'ять поєдинків, і майже всі виграла». Вигадує не просто так, а щоб переконати хлопчика — має бути хоча б якийсь вихід... Не втішати, не жаліти приречену дитину, не сюсюкати з нею наостанок, а саме переконати: жити і вірити треба до останнього свого подиху. Рожева дама пригадує, що була в неї одна суперниця, нечесна і підступна. Вона виходила на ринг, натерта маслом, і її, таку слизьку, побороти було просто нереально. Якось одна добра душа висипала на змащену тітоньку мішок борошна, і непереможна кетчистка стала схожою на рибину в паніруваннi, яку Рожева дама завалила без проблем. Вона пропонує хлопчикові прожити останні дванадцять днів року, що минає, так, наче в кожній добі — щонайменше десять років. І Оскар погоджується на таке блискавичне, багатоподієве життя, яке вистрілює, мов стиснута пружина. Перше кохання, розчарування, дорослий відчай, ревнощі, зрада друзів — якщо людина, у якої попереду дуже багато часу, на все це витрачає роки і десятиліття, то Оскар — години і дні, яких залишається дедалі менше. Про все він розповідає Богові в листах, закінчуючи їх неодмінним «Цілую, Оскар». 10, 9, 8, 7, 6... Дні тануть, як сніг за вікном. Наближається свято Нового року і останній день для хлопчика, який пише листи Богу.

      У лаконічно-скляних, холодних, немов медична палата, декораціях Алла Даруга не перевтілюється з одного героя на іншого, не міняється з ними місцями, вона наче переливається з Оскара в Рожеву даму та навпаки. Раз — із рюкзаком-ведмедиком промчала зі скляної гірки, мов на санчатах, два — стиснула до болю пальці, як може стиснути тільки жінка, що втрачає дорогу дитину. Цей хлопчик подарував їй розкіш нафантазувати своє минуле й відчути свою відповідальність за те, щоб останні дні цієї дитини мали не лише медично-лікарняне наповнення і янайменше пахли смертю... За вікном у струнких вогнях вгадується новорічна ялинка, якою Оскар вже не милуватиметься ніколи. «Тільки Богу дано право мене розбудити», — пише він і засинає...

      «Оскар не списаний з конкретної дитини, — пояснював у одному з інтерв'ю Ерік Еммануель Шмітт. — Це списано з усіх дорослих, яких я проводжав в останній шлях. У певний період життя я сам зіштовхнувся зі смертельною хворобою, але, на щастя, вилікувався. Головне — розуміти цей момент і розуміти, що він невідворотний. Я вклав слова про смерть у вуста дитини тому, що спостерігав у лікарні різницю між тим, як ставляться до смерті дорослі й діти. Діти не ховають від себе поняття хвороби та смерті. А дорослі бояться зізнатися навіть собі».

Той самий Ліпцин

      Ліпцин в Україні — сьогодні велика рідкість, бо з честю і, напевне, не без гордощів носить звання людини світу: ставить у Філадельфії, Парижі, Москві... Але при цьому «Оскар і Рожева дама» є вже його другою постановкою у театрі «Ательє 16» («Нам знову вдалося його заполучити», — хвалиться Талалаєвський). Минулого червня Ліпцин випустив виставу «Жінка-змія» за Карло Гоцці, куди запросив і двох своїх студентів — китаянку Ай Ченг Хо та француза Вінсента Марге. До того ж режисер висунув категоричну вимогу: грати виставу де завгодно, але тільки не в театральній коробці. Художник Ігор Лещенко, ідучи назустріч метру, створив автономну тривимірну конструкцію, чим не лише порадував режисера, а й унеможливив існування цієї вистави без певного контексту. «Ось потеплішає — будемо грати «Жінку-змію» знову», — пообіцяв Ігор Талалаєвський. До речі, і в тій виставі в ролі принцеси Керестані — Алла Даруга, яку небезпідставно називають актрисою Ліпцина. (Хоча сам режисер каже, що у творчості вони вільні). Ліпцин та Даруга разом навчалися на курсі Анатолія Васильєва: він — на режисерському відділенні, вона — на акторському. Мають кілька спільних робіт: окрім спектаклів у «Ательє 16» з нещодавнього можна згадати виставу «Хто боїться...», яку за п'єсою Олбі з Даругою у головній ролі Ліпцин ставив у Театрі драми і комедії (2001р.). А театрали прекрасно пам'ятають «Театральний клуб» Ліпцина, театр-студію, адресу якого на вулиці Гончара наприкінці 80-х знав кожен прогресивний студент. (Театр прихистив клуб для підлітків). Вистава «Театрального клубу» «Дюшес» у 1993 році стала абсолютною рекордсменкою премії «Київська пектораль»: були відзначені сама вистава, режисура, виконавиця головної ролі Алла Даруга. «Театральний клуб» мав репутацію найцікавішого театру в місті і не мав при цьому постійної прописки — з таким «парадоксом» його майбутнє виглядало невиразним... Сьогодні між «Театральним клубом» та Олегом Ліпциним — роки, країни, класики та сучасники, творчість яких він устиг спроектувати на світові сцени, розчарування і усвідомлення того, що вдома його театральні експерименти якщо кого й цікавлять, то вже точно не чиновників від культури, яким начхати і на людей i на мистецтво... І хоча теперішні вистави Ліпцина в Києві, безумовно, варті уваги і поваги, про «Театральний клуб» згадую, зітхаючи. Як про надію, яка була такою очевидною, яскравою і раптом кудись зникла.

ДО РЕЧI

      Прем'єра вистави за повістю «Оскар і Рожева дама» відбулася у Парижі в 2003 році. Дві ролі виконувала відома французька актриса Даніель Дар'є (1917 р.н.!) Сьогодні однією з найвідоміших постановок «Оскара і Рожевої дами» є спектакль Санкт-Петербурзького театру імені Ленсовєта, який грає Аліса Фрейндліх.