Маленька Буча — великий «дерибан»

      Земельні скандали стали вже звичними для Київщини. Особливо в мальовничих місцях неподалік від столиці. Козин, Осокорки, Вишеньки, Буча — цей список можна продовжити. Посадовцi з колишньої влади та крутії з розщепленими пальцями давно зрозуміли, що будувати «хатинку» не обов'язково у надпрестижній Кончі-Заспі, побудувати можна й у інших селах, що розкинулися на південь від столиці по обидва береги Дніпра. Паралельно «грошові мішки» пішли в ліс — на захід i схід від Києва, адже Дніпро хоча й великий, але місця на всіх не вистачало й тут. До того ж мальовничі краєвиди, наприклад, у тому ж Києво-Святошинському районі нічим не гірші за дніпровські. Лише лісові масиви Бучі, Ірпеня, Ворзеля чого варті! Зі своїми озерцями та затишними річками. Та мало хто знає, що землі лісового фонду в цій чудовій місцині за кілька років перейшли в категорію громадської i житлової забудови. Ліс потроху заповнили дiлки, які вирубували «зайве» i будували «потрібне». Зрозуміло, що земля громади не могла стати приватною без сприяння місцевої влади. Та й одного сприяння для такого «фокусу» було б недостатньо, матеріали розслідування, яке провела незалежна робоча група місцевих активістів, засвідчують — не обійшлося без перевищення службових повноважень i службової підробки. I, звісно ж, без чималого зиску.

«Хатинки» для прокурора, судді та міліціонера. Недорого

      Ласі шматки садових товариств навколо міста Ірпінь та селища Буча можна побачити навіть на звичайній карті Київщини, адже їх позначено спеціальним пунктиром, поряд буяють позначками лісові масиви. Підозри, що навколо цих угідь відбуваються незаконні оборудки, в місцевих активістів існували вже давно. Але довести щось за часів кучмізму було неможливо. Не дивно, що для місцевих мешканців минулі президентські вибори мали й свій колорит: тут, як ніде на Київщині, головну трасу завзято прикрашали помаранчевими стрічками. Як пригадують керівники Ірпінського й Бучанського виборчих штабів Віктора Ющенка в 2002 i 2004 р.р. Мирослава Свистович i Віктор Бархоленко, ті стрічки на соснах довго не тримались, i обабіч дороги, й у місті та селищі з ними запекло боролися комунальники за наказами місцевої влади. Але одразу після цього дерева прикрашали вже нові стрічки...

      Прийшла нова влада, а з нею i шанс довести злочинність влади в окремо взятих місцях. У нашому випадку — в Ірпені й Бучі, адже міський i селищний голови тут лишилися ті ж самі. У перші тижні після інавгурації Віктора Ющенка на Банковій можна було побачити й Мирославу Свистович, i Віктора Бархоленка, i багатьох інших. Президент доручив розібратися, i вже невдовзі, за наказом «губернатора» Євгена Жовтяка, було створено обласну міжвідомчу земельну комісію, яка, втім, проіснувала не довго. Ще один особистий прийом у Жовтяка — i в травні 2005 року створено робочу групу з вивчення стану дотримання земельного, лісового та природоохоронного законодавства в Київській області при розпорядженні земельними ресурсами. Головою групи стала пані Свистович, а пан Бархоленко — заступником. I майже одразу ця робоча група виявила вражаючi факти «дерибану» земель в Ірпінському регіоні, адже отримала доступ до багатьох документів.

      Слід зауважити, що ще раніше, у 2004 році, під тиском активістів Ірпінська прокуратура змушена була таки звернутися до місцевого суду з вимогою скасувати незаконні рішення Бучанської селищної ради та Ірпінської міськради від 2003 року про переведення земель лісового фонду в категорію громадської i житлової забудови. Цікаво, що до цього земля роздавалася направо i наліво абсолютно безконтрольно, а тут місцеві можновладці, мабуть, схаменулися i вирішили оформити оборудки у відповідності до діючого законодавства. Наприклад, міський голова Ірпеня Володимир Скаржинський звернувся до гендиректора «Київлісу» з клопотанням надати згоду на переведення земель державного лісового фонду Ірпінського регіону, який обслуговує Бучанська лісогосподарська установа. Апетити мера були наступні: Ірпінська лісова дача — 1450 га, Бучанська — 890 га, Ворзельська — 690 га. I хоча «Київліс», звісно ж, відмовив пану Скаржинському, врахувавши, як засвідчують документи, «надзвичайно високу рекреаційну цінність вкритої лісом площі», землі в Бучі та Ірпені продовжували масово «дерибанити». Весь цей час заява прокуратури припадала пилом у суді «без ходу». Лише коли активiсти  у 2004 році дійшли до Верховного Суду, той дав «добро» на прискорений розгляд, i справа зрушила з місця. Ірпінська Феміда оперативно її знайшла і... відмовила прокуратурі, бо та формально не надала жодних доказів суду, що йдеться про ліси першої групи. Активісти не здалися — i влітку 2005 р. прокуратура знову змушена була звернутися до суду з протестом на рішення місцевої влади, але вже у зв'язку з якимись «нововиявленими обставинами». Цими обставинами стала Постанова Кабміну від 1997 р. «Про віднесення населених пунктів до курортних зон», в які входили й Ірпінь, i селища Буча, та Ворзель. I знову ж таки суд відмовив, бо виявилося, що у державному реєстрі курортних зон ці населені пункти не зареєстровані! Та й взагалі, як з'ясувалося, офіційно статус курорту в Україні має лише Бердянськ!

      Але ця гра обвинувачення із Фемідою є по-своєму, або навіть «по-свійськи», цікавою, адже i прокуратура, i суд, по суті грали в одні ворота. Річ у тім, що в обох цих державних установах на керівних посадах лишилися одні й ті ж самі люди. I всіх їх об'єднував спільний інтерес: i керівник Ірпінської прокуратури Павло Оніщенко, i його заступник Тарас Мізерний, який представляв інтереси держави в суді по цій справі, i суддя Савченко свого часу отримали земельні ділянки із вдячних рук місцевих «прихватизаторів» землі. Пан Оніщенко навіть встиг побудувати «хатинку» у Ворзелі (ринкова вартість якої тепер складає півмільйона доларів), поруч із ним побудував котедж колишній начальник місцевої міліції, а пан Мізерний — отримав землю в Iрпенi. Як засвідчують документи, суддя Савченко оформляв у тій же Бучі «шматочок» лісу на своє ім'я саме під час розгляду справи.

Як продавали ліс

      Факти масового знищення лісового фонду засвідчили ще попередні перевірки «Київлісу», Державного управління екології та природних ресурсів, Мінекології, але на той час ділянки знаходилися вже на вторинному ринку земельних ресурсів. У принципі ця корупційна схема для Київщини не нова. Сутність її полягає в тому, що в пересічного громадянина, бажано подалі від місця оборудки, купують паспортні дані. Потім на його ім'я місцева рада видає дозвіл на отримання земельної ділянки з усім необхідним пакетом документів, а невдовзі ця земелька виставляється на продаж уже за ринковою ціною. Перший підставний покупець, звісно ж, навіть не в курсі, що десь там у Бучі він щось купує-продає, а от за документами — усе нібито законно i красиво. Сотки таких «продавців» зводяться у «квадрати», де площа вимірюється вже гектарами, а той десятками гектарів, i — кінці у воду.

      Подібну ситуацію рік тому можна було спостерігати навколо одного з дачних кооперативів поблизу Козина, де земельні ділянки масово виписували на студентів одного зі столичних ВНЗ. Теж саме було виявлено i в Ірпінському регіоні. Віктор Бархоленко розповів «УМ», що членам робочої групи, які перевіряли документи Бучанської селищної ради, відкрився цікавий «феномен» — заяви на отримання ділянок писали цілими пакетами i однією рукою. Як правило, в багатьох випадках можна легко впізнати почерк того чи іншого посадовця селищної ради. Сьогодні вони пояснюють це власною гуманністю, мовляв, прийшла людина до селради, а заяву на отримання землі написати не може, бо або сліпа, або неписемна чи безрука! I таких людей iз фізичними вадами виявилося чимало — з усіх усюд вони нібито їхали до Бучі по землю. З'ясувалося, що отримувачі землі прописані не лише в Києві, а й на Житомирщині, Дніпропетровщині, Вінниччині тощо. Але коли до них приїжджали спочатку члени робочої групи, а згодом i журналісти, які проводили власне розслідування, i питали про Бучу, вони навіть не могли сказати, де вона знаходиться! Підписи цих людей на заявах та в паспортах відрізнялися. I це при тому, що мешканцям Ірпеня й Бучі органи місцевого самоврядування відмовляли в їхньому переважному праві на отримання земельних ділянок. Селищний голова Бучі Анатолій Федорук пояснював це відсутністю генерального плану селища, який от-от мають затвердити, i спокійно підписував липові заяви від використаних усліпу «варягів», тоді як близько трьох тисяч клопотань бучанців поклав під сукно. Такою була схема, за якою місцева влада крала землі громади, поставивши цей процес на бізнесові рейки. До цього, керівництво селищної ради залучило й місцевих депутатів, майже всі вони отримали земельні ділянки (дехто навіть декілька разів), i тому на сесіях панував ледь не повний «одобрямс» потрібним земельним рішенням. Власниками землі більшість депутатів була недовго — ділянки одразу виставлялися на продаж. Цікавий факт: протягом року ціни на землю у Бучі істотно зросли — з 1500 до 3500 «баксів» за сотку, а за останній місяць сягнули i до 5-7 тисяч доларів за сотку! Можна легко порахувати, скільки коштує ділянка в 15 соток. Але земель громади, мабуть, не вистачало, тому невдовзі запрацювала ще й інша схема.

      От звертається до селищної ради, наприклад, якийсь господарюючий суб'єкт (уже не фізична особа, а юридична) i слізно просить надати земельні ділянки для працівників. Насправді реально існуюча фірма ніколи землі не просила, i тут уже йдеться про службову підробку. Красномовні документи Віктор Бархоленко продемонстрував «УМ» стосовно «порозуміння» з Національним аграрним університетом. Так, згідно з угодою про співробітництво між селрадою та НАУ, вищий навчальний заклад чорним по білому нiбито передає в комунальну власність селища під індивідуальну житлову забудову 51,4 га власних земель. I хоча реального клопотання вiд НАУ не було, вже у 2004 році ставки зросли до 65,4 га. Виявляється, це рішення було підтасоване під попереднє досить оригінальним чином. Якщо взяти чотири копії листа від НАУ, адресовані на ім'я пана Федорука i в яких НАУ нібито не заперечує, щоб i ці гектари стали комунальними, а потім ці аркуші накласти один на одний та піднести на світло, то можна побачити, що на трьох із них точки дотику розміщення печатки та підпису збiгаються. До того ж на документації простежуються нелогічні порядкові номери. Як таке може бути? Все просто: у документі забілюється головний текст, лишаються тільки реквізити, «шапка» та підпис ректора НАУ з печаткою, потім цей «витвір» ксериться, на нього наносять потрібний текст i знову на ксерокс! Жодного оригіналу документа з мокрою печаткою на 65,4 га «університетської» землі не існує, бо ніколи не було. Треба було бачити обличчя керівників НАУ, коли вони дізналися від членів робочої групи про підробку.

      Або інший приклад з фірмою «Васко». Спочатку її керівництво звертається до пана Федорука з проханням виділити 7 га землі для власних працівників, i тільки-но отримавши її, одразу виставляє на продаж! Брокери нахвалюють земельку перед потенційними покупцями, газета «Авізо» рясніє повідомленнями про чудові ділянки з лугами, озерами, лісами по ціні півтори тисячі доларів за сотку. Вдалий бізнес! Тож не дивно, що згодом «Васко» отримує від селради ще 28,4 га землі. I таких прикладів чимало, але поки що обласна прокуратура порушила тільки одну кримінальну справу, яка стосується лише «Васко», до інших фірмачів руки, мабуть, не дійшли. Показово, що коли слідчі зустрілися з колишнім директором «Васко» паном Гіндлом, той здивувався не менше за ректора НАУ, адже листів Федоруку ніколи не писав, на клопотанні поруч із його прізвищем стояв не його підпис, а прізвища працівників, за землю для яких він нібито клопотав, йому взагалі невідомі! Весь список виявився липовим, а клопотання — підробкою.

Фарбований лис

      Але навіть ця єдина кримінальна справа, порушена лише на початку цього року, почала пробуксовувати. Адже порушено її за фактом, слідчим нібито не відомо, чиїми руками скоєно цей злочин. Ніхто не з'ясовує, як клопотання з'явилося у селищного голови на столі, чому він його підписав, із ким домовлявся тощо.

      А тим часом бажання Мирослави Свистович та Вiктора Бархоленка балотуватися на посади мерів Ірпеня i Бучі від власного блоку «За чесну владу!» викликало відчутне незадоволення головних опонентів, які знову рвуться до влади. Наприклад, лише зараз окремі посадовці виконкому Бучанської селради згадали про власну «честь i гідність» i масово почали позиватися проти Віктора Бархоленка. Хоча факти земельних афер він оприлюднював у місцевій пресі тривалий час, але доки не зареєструвався кандидатом на посаду голови, ніхто з них про свої моральні збитки й не згадував. За якісь два тижні на нього подали позови одразу шість посадовців на загальну суму 300 тисяч гривень. Звісно, за постійними дебатами у суді ніякого часу на виборчу кампанію не вистачить. Що й було вірогідною метою «ображених» Бархоленком. Та, незважаючи на численні перешкоди, Віктор Бархоленко переконаний, що ще можна повернути землі громаді. Він неохоче говорить про вибори, каже, що на першому місці для нього — завдання покарати злочинців, задіяних у корумпованих схемах.

      А тим часом Федорук обіцяє манну земельну вже простим мешканцям. Знову згадав про генеральний план, який одразу вирішить усі земельні проблеми простого люду. I забуває сказати, що землі вже фактично не має, щоб дати її людям, потрібно хіба що забрати у тих, хто заволодів нею за допомогою владного шахрайства. Дарма, що колишній патрон Анатолій Засуха, з яким пан Федорук був у вельми тісних зв'язках, нині у розшуку, адже тепер можна рядитися і... помаранчевим. Обурливий факт: пан Федорук, за наказами якого у Бучі восени 2004-го зривали помаранчеву символіку, немов той «фарбований лис», одразу перевступив із Партії регіонів у НСНУ! Не дивно, що в тій же Бучі партійців із «Нашої України» в народі називають не інакше як «несунами». I мабуть, не варто відкладати на потім питання очищення партії від сумнiвних осiб голові політраді НСНУ Роману Безсмертному, який під час зустрічі з Мирославою Свистович i Віктором Бархоленком зізнався, що партія не змогла вчасно попередити масове проникнення у її ряди випадкових людей, у тому числі й нечистих на руку, але обов'язково очиститься від них після виборів. Але хіба це очищення не зашкодить партії, якщо головою Бучі знову стане той же Федорук, тільки тепер уже під жовтогарячими кольорами символіки Майдану, яку він особисто так ненавидів?