(Василя ГРИБА.)
Валерія Пустовойтенка та його фракцію Народно-демократичної партії іноді — залежно від пори року та розташування зір на політичному небі — називають опозицією поміж більшості. Приміром, кілька місяців тому в парламенті тривав збір підписів за відокремлення від Міністерства екології, котре за квотою НДП очолює Сергій Поляков, Комітету з природних ресурсів. Тоді Пустовойтенко пригрозив відкликати підписи НДП з проекту внесення змін до Конституції, якщо «екологічний» процес не припиниться. Згодом Валерій Павлович, усупереч угоді шести пропрезидентських фракцій про висунення єдиного кандидата на майбутні вибори, заявив про свою готовність балотуватися у президенти. Між Пустовойтенком та владою, передусім Президентом Кучмою, зараз справді відчувається певне дистанціювання. У далеких 1993-94 роках Валерій Пустовойтенко очолював виборчий штаб кандидата у президенти «Кучми-1». Згодом його НДП побула «партією влади», він сам — Прем'єр-міністром, уславившись замиканням директорів підприємств у Палаці «Україна» та зборами для занять із цивільної оборони — так В.П.П. «вибивав» податкові борги. Після 1999 року оточення Президента змінилося — значно ближчими до «тіла» стали інші люди (Деркач, Пінчук, Бакай, Волков, згодом — Суркіс та Медведчук). Після Пустовойтенка уряд очолив значно вдаліший Ющенко. Було ще кілька відставок, Валерій Павлович попрацював міністром транспорту, ще раз попретендував на вищі посади, але осів у парламенті. Зараз Пустовойтенко входить до більшості, і коли ця «химера» виявляє ознаки активності, переважно солідаризується з нею. НДП любить говорити про свою «золоту акцію», але фактично не послуговується нею — надто мало голосів у ВР (15), не такий, як хотілося б, вплив. Про погіршення стосунків із Президентом та його головним адміністратором Медведчуком Пустовойтенко говорить неохоче і, радше, заперечує ці здогадки. Проте толерування режиму не перешкоджає Валерієві Павловичу підтримувати тісні стосунки з опозиційними депутатами, приміром, «Нашою Україною».
Iнтерв’ю «Українi молодiй» Валерiй Павлович дав минулої п’ятницi. Судячи з деяких зізнань, Пустовойтенкові набридли підкилимні інтриги. Приміром, нещодавно він засудив і владу, і «Нашу Україну» за конфлікт у Донецьку. Валерій Павлович, схоже, вишукує можливість для нормальної роботи, спостерігаючи за політичною дійсністю на доволі нейтральному полі. Чи не себе він бачить у ролі того кандидата в президенти, який не належатиме ані до антикучмівської опозиції, ані до вкоріненої влади?..
— Валерію Павловичу, досі опозиція блокувала засідання Верховної Ради. Більшість, у свою чергу, не йшла на жодні поступки. Яка, на ваш погляд, головна причина цього конфлікту, де вихід?
— Ми повинні вирішувати всі питання, які виникають між окремими політичними партіями, громадськими організаціями, депутатськими групами, лише шляхом переговорів, а не шляхом блокування. Зривається робота парламенту, це ж страйк у Верховній Раді! Фракція Народно-демократичної партії в жодному разі не підтримуватиме блокування — ми постійно займаємо конструктивну позицію. Ми вносимо пропозицію: буде розблоковано роботу ВР в день голосування — ми можемо підтримати питання, які порушує опозиція.
— Передусiм ідеться про звіт «силовиків» після зриву форуму «Нашої України» в Донецьку та підтримку закону про вибори на пропорційній основі...
— Ні, йдеться про роботу ВР узагалі. Ми ж повинні працювати. Навіщо створена Верховна Рада? Вона створена для того, щоб приймались законодавчі акти, спрямовані на кращий рівень життя людей та розвиток держави. А ми беремо, блокуємо... В мене, приміром, сьогодні є низка законодавчих актів, яких чекає багато людей. Це ж настиснути на кнопки — і все. Не можуть... Якщо є якісь стратегічні питання, важливі, то ми їх повинні виносити за межі ВР — розглядати, узгоджувати. Якщо не виходить — вирішувати проблеми створенням відповідних законів...
— Але ж опозицію у цьому випадку теж зрозуміти можна. Приміром, перш ніж підтримати якийсь сценарій політичної реформи, її представники вимагають як гарантію прийняття закону про вибори на пропорційній основі.
— НДП теж виступає за пропорційні вибори. Ми за політичну реформу взагалі, тому що діюча система влади неефективна. Це зрозуміло усім, навіть Президентові, який виступив одним із інiціаторів її проведення. Але ж ми не можемо виривати окремий закон із загального контексту проведення політреформи. До цього треба підходити комплексно. Через закон про вибори опозиція блокує трибуну, а інших пропозицій вони не хочуть. Треба сідати за стіл переговорів, дивитися, що кого не влаштовує, — аби в результаті було 300 голосів. Слід розробити графік проведення політичної реформи і запропонувати підписати відповідну угоду зараз: перше, друге, п'яте...
— Гаразд. А чому настільки принциповою є відмова заслухати «після Донецька» «силовиків» у парламенті?
— Ну от добре — поїхали в Донецьк, потім поїхали в Суми. Після Сум поїдуть іще кудись. І що, постійно будемо слухати «силовиків»? Так же не можна — є планова робота Верховної Ради, є сесія, є затверджений порядок денний. Якщо все робитиметься конструктивно — ніяких заперечень проти заслуховування немає. Міністр внутрішніх справ Микола Білоконь мені особисто навіть сказав, що готовий відзвітувати в парламенті. Але не потрібно робити так, блокуючи роботу ВР. Має бути окрема система заслуховування міністрів, голів державних комітетів тощо — знаю це за власним досвідом роботи в Кабінеті Міністрів.
— Але ж, погодьтеся, дії влади проти «Нашої України» у Донецьку та Сумах ніяк не назвеш конструктивними, тут є привід запитати у виконавчої влади про її «механізми» спротиву Віктору Ющенку...
— Президентство легко не дається — до нього треба йти достойно. Але не шляхом розвитку екстремізму в державі. А те, що Ющенко претендує на кандидатство, ще не значить, що він Президент. Роботи в цьому напрямку буде ще дуже багато. Взагалі, я за конструктивну і прозору роботу під час підготовки до президентських виборів. А помилки ж роблять усі — як представники влади, так і опозиції. Але я думаю, що Ющенкові в регіонах зараз ніхто не протидіє і ці конфлікти — спонтанні.
— А наскільки плідним є наразі пошук компромісу між більшістю та опозицією?
— Вихід із цієї ситуації я бачу тільки в тому, щоб ми укладали на основі домовленостей відповідні документи, щоб вони потім виконувались. Бо інакше як можна вірити до кінця? Приміром, у такому складному питанні, як Єдиний економічний простір. Ми домовились, розглянули заяву, і всі з нею погодились. А потім зайшли до зали — і дві фракції не проголосували. Вони що, кращі? Але вони порушили домовленість, яка була укладена в Голови Верховної Ради. Я давно їх усіх знаю: якщо є домовленість, то треба підписувати відповідні документи. А в нас, коли підходиш до того, щоб депутати ставили підпис під окремими документами, всі раз — і розбігаються. І виникає багато проблемних запитань. Слід віддати належне голові Верховної Ради Володимиру Литвину. Він максимально намагається стабілізувати роботу парламенту, бо ВР повинна працювати. З нами, депутатами, працювати складно: у кожного своя думка, і кожен вважає, що саме його думка вірна. Але як би ми не боролись один з одним, нам усе одно доведеться шукати компроміс.
— Тобто ви не підтримуєте відкликання Литвина з посади спікера парламенту, про можливу «відставку» якого у своїх коментарях говорять деякі депутати?
— Абсолютно ні. Я не знаю, хто розкручує ці чутки, принаймні таких пропозицій я ще не чув. Я не буду голосувати ні за відкликання Литвина, ні за відставку Прем'єр-міністра Януковича. Звичайно, якщо вони не порушать закону чи якихось моральних цінностей. Це має бути об'єктивність, а не політиканство.
— Останнім часом депутати більшості все частіше говорять про те, що коли нинішній перший віце-спікер Геннадій Васильєв стане Генпрокурором, його попередню посаду пропонуватимуть комуністу Адаму Мартинюку. Ваша думка з цього приводу? (Ще раз зазначимо: iнтерв’ю вiдбувалося наприкiнцi минулого тижня, до голосування з приводу призначення Васильєва та Мартинюка. — Ред.)
— Я щиро підтримую Васильєва, знаю його багато років. І я впевнений, що Васильєв стане Генпрокурором. Таке рішення прийняла наша фракція, більшість ВР теж підтримує його кандидатуру. Петро Симоненко теж недавно заявив, що підтримує Васильєва як майбутнього Генпрокурора. Взагалі, коли голосують за людину на цю посаду, то голосує більшість депутатів. Бо потім почнуть аналізувати, хто голосував, а хто ні. А коли Генпрокурор вже призначений, тоді починають із ним боротись.
Що стосується Мартинюка, то я вважаю його нормальною кандидатурою на посаду першого віце-спікера. Усе залежатиме від того, наскільки він буде налаштований на стабілізацію роботи Верховної Ради. Симоненко, приміром, недавно заявив, що робота ВР стабілізується. Тобто, я так розумію, вже не буде того блокування, яке сьогодні проходить. Певною мірою кандидатуру Мартинюка можна розглядати як пошук компромісу між опозицією та більшістю.
— І все ж у нинішній складній політичній ситуації ніхто так просто поступатися такими посадами (особливо першого «віце») не хоче. Чи можете ви дещо привідкрити ці домовленості і сказати, що від комуністів у разі призначення Мартинюка вимагатимуть як «платню» — підтримку політреформи чи ще чогось?
— Ні, нічого подібного. Можете мене далі навіть не розпитувати. Симоненко недавно чітко сказав, що підтримує політреформу. Я не думаю, що комуністи змінять своє рішення. Взагалі я переконаний, що проект, щодо якого Конституційний Суд недавно оприлюднив висновки (Гавриша, Богатирьової тощо. — Авт.), набере 300 голосів, включаючи комуністів. І політична реформа обов'язково пройде, і вона повинна бути. А що буде сьогодні при владі одна сила, чи завтра — інша, то при цій системі влади вона не зможе далі нормально функціонувати. Хто б не був Президентом, він знову стикатиметься з тими питаннями, які існують у державі сьогодні. У нас безправний Кабінет Міністрів, нерозвинута система місцевого самоврядування. А найголовніше — парламент, якщо політреформа відбудеться, впливатиме на діяльність уряду, і уряд тоді буде підконтрольний ВР.
«Я за чисті пропорційні вибори»
— Тобто ви однозначно за політреформу в її «Банковому» варіанті?
— Народно-демократична партія підтримує цей проект політреформи. Більше того, він на 90 відсотків складається з пропозицій НДП. Усе це викладено у наших документах іще у квітні 2002 року, про це я неодноразово говорив у своїх виступах. Приміром, у своїх програмних документах ми вказали, що наступні вибори повинні відбуватись за списками політичних партій. Це дасть можливість посилити роль партій в Україні. І мені приємно, що НДП, за результатами перевірки Міністерства юстиції, серед усіх партій має найбільш розгалужену систему. А якби партіям не заважали розвиватись, то ми були б розвинутішими удвічі більше і мали б набагато більший рейтинг, ніж сьогодні. Бо владі не вигідно в окремих моментах те, щоб розвивалась та чи інша партія. Це стосується багатьох партій, не лише НДП.
— А за які ви пропорційні вибори — за проект Миколи Рудьковського (залежно від того, скільки партія отримала відсотків, стільки й депутатів у парламенті. — Авт.) чи Задорожнього (типова мажоритарна система, лише кандидати йдуть на вибори з програмою партії. — Авт.)?
— Я за ті вибори, які в проекті Рудьковського — за чисті пропорційні вибори. Так от, проголосуємо за цю форму виборів. А потім і за норму про заборону переходу з фракції у фракцію. Тому що в нас свого часу позабирали стільки депутатів... Ми не думали, що так буде, а так сталося. І навіть зараз угода, підписана з «Демократичними ініціативами» Степана Гавриша про об'єднання в одну фракцію, реалізована тільки на папері, а фактично — ні. Тому що знову виникли проблеми відносин.
— Відносин між людьми?
— Ні, між людьми немає проблемних стосунків, між фракціями нема. Тут деякі інші, вищі... На політраді НДП, яка буде цього місяця, ми ці питання обов'язково розглянемо. Сподіваюсь, що ті депутати-члени НДП (з «Демініціатив». — Авт.) ще повернуться. І, звичайно, сподіваюся на прийняття закону про пропорційні вибори. Чому? Тому що доведеться більшості депутатiв визначатися. От зараз вони кажуть: «Це мій округ, я хочу тут бути, не хочу в партію». Але ж депутат — політичний діяч. Якщо ти хочеш себе в політичному плані реалізувати, то повинен визначатися в політичному плані — хто ти? Одна справа — допомагати в окрузі, але люди повинні знати твоє політичне обличчя.
— Але в Конституційному Суді зараз перебуває й інший проект внесення змін до Конституції, в якому Президента пропонується обирати парламентом наступного року, а повноваження ВР продовжити до 2007 року. Як ви ставитесь до цих положень?
— Спочатку має зробити висновки Конституційний Суд — може це бути чи не може. А потім будемо дивитись. Хоча багато депутатів зреагували на цей варіант, тому що ідея продовжити повноваження ще на півтора року — це, повірте мені, дуже привабливо. Нещодавно Президент вітав той законопроект, який пройшов висновки КС, тому я думаю, що це буде основний проект.
— А саму ідею обрання Президента парламентом ви підтримуєте?
— На це питання складно відповісти. Бо ми повинні прислухатися до звичайних людей, до однопартійців — громадську думку треба знати. Під час зустрічей зі мною люди кажуть, що парламент хоче забрати в народу право обирати Президента. Тим більше якщо обиратиме сьогоднішній парламент, то складно буде знайти ту кандидатуру, яка б набрала 300 голосів...
— Якщо в нинішньому парламенті складно назбирати 300 голосів для обрання Президента, то наскільки складним є процес пошуку єдиного кандидата у президенти в самій більшості, яка, здається, однорідніша в порівнянні з цілим депутатським корпусом?
— Процес висунення єдиного кандидата від більшості на наступних президентських виборах не просувається взагалі. По-перше, ще не визначені кандидати в самих партіях. Коли будуть пропозиції з партій, тоді можна буде говорити про єдиного кандидата на інших умовах. Можливо, Президент запропонує якусь кандидатуру, можливо, з'явиться кандидатура, не причетна до певної партії. Тому цей процес загальмований і до цього часу залишається відкритим. Шлях до висунення єдиного кандидата не складний, але він і не простий. І, на мій погляд, причиною цього гальмування є те, що до цього часу не визначена система майбутньої влади. У діючого Президента повноваження дуже сильні. В проекті, який запропонувала більшість, вони більш урізані. І головною стає позиція Прем'єра — він займатиметься найголовнішою, найважчою і найвідповідальнішою роботою. Для одних ця пропозиція приваблива, для інших — ні. Коли буде визначено русло зміни системи влади — питання з кандидатом, думаю, буде вирішено.
— Валерію Павловичу, а чому ви вирішили балотуватись у Президенти?
— Це записано в програмних документах партії. Побачимо, як вирішить з'їзд: висуне мене — буду я, висунуть когось іншого — буде інший.
— Але ж ці програмні документи вже були прийняті ще до того, як у серпні ви з лідерами інших фракцій більшості підписали угоду про висунення єдиного кандидата...
— Так, угода була підписана, але рішення прийматиме з'їзд. Я не маю права порушувати документи, які прийняла партія. Угода була підписана як попереднє рішення, тому дивитимемось далі.
— А як до вашого рішення поставилися інші колеги з більшості?
— У нас практично не було розмов про це. Справа в тому, що я перебуваю в кращих умовах, бо я — народний депутат. А Віктору Януковичу, Сергію Тигіпку, Віктору Медведчуку це складніше робити, бо вони працюють в органах влади. Я певною мірою менш залежна людина від існуючої системи. Хоча до лав нашої партії входять голова Ради міністрів Криму, «губернатори» Харківської та Луганської областей, багато інших по всіх регіонах.
— Ви уже згадали імена Януковича, Тигіпка, Медведчука. Чи можна спрогнозувати, що на виборах буде кілька кандидатів і від влади, і від опозиції?
— Я не хотів би щось прогнозувати. Ми повинні досягти широкої політичної домовленості, а не домовленості між декількома кланами, які хочуть прийти до влади. Я цього не визнаю. Я не хочу ні на кого працювати, крім своїх виборців, свого народу. Хай там хтось бореться, штовхається. Для мене головне — розвиток держави, покращення рівня життя людей. Тому постiйно треба спiвпрацювати з тими, хто при владi.
— Наразі найбільші шанси на перемогу мають Ющенко, Янукович та Симоненко. За соціологічними дослідженнями громадської думки, у вас ці шанси набагато менші. Якщо раптом складеться ситуація, що шанси основних кандидатів будуть приблизно однакові, на користь кого з них ви готові зняти свою кандидатуру?
— Це ми подивимось. Працювати треба. І люди повинні розуміти, хто що зробив, хто що робить. Достойний кандидат має максимально узгодити всі політичні сили, об'єднати їх. А опозиція все одно ж буде, ображені залишаться.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
