Рекламна мінливість бігбордів: два в одному — Тимошенко і «Не так!».
Українському виборцеві не позаздриш: кожні 15 хвилин його годують убійними порціями політичної реклами з телевізора. Зазирнеш у поштову скриньку — ще один заряд. Вийдеш надвір (принаймні в містах) — те саме. Сядеш в автобус, метро — отримай нову подачу. Інакше й бути не могло, адже вибори-2006 — перші суто партійні, причому як до парламенту, так і до рад обласних, міських та районних рівнів. А є ще ж вибори мерів та сільрад... Лише до ВР балотуються 45 партій та блоків, загалом 7641 особа. Словом, отримуйте тисячі рекламних хвилин, бігбордів, лайтбоксів, листівок, газет, плакатів.
Те, що політичної реклами забагато, — ще м’яко сказано. Те, що складається враження, ніби в нас відбувається не конкурс партій, їхніх ідеологій та програм, а конкурс рекламних роликів, — сказано досить точно. Але результати соціологічного дослідження Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка і Центру «Соціальний моніторинг» свідчать, що немає жодної партії чи блоку, чию рекламу виборці сприймали б переважно позитивно. При цьому «лідери» негативного сприйняття — ролики Опозиційного блоку «Не так!» (66% критичних відгуків), Блоку Вітренко «Народна опозиція» (63%) та «Нашої України» (59%).
Певно, партії та блоки — учасники виборів — вважають, що активною рекламною кампанією вони збільшать свій відсотковий ужинок (а деякі — й переберуться через клятий трипроцентний бар’єр). Наївні... Трамбувати в наші мізки свою пропаганду раптом почали всі, і, відповідно, симпатії «новонавернених» розподілятимуться пропорційно між усіма. Якщо ж ідеться про «перерозподіл» голосів між тими, хто вже визначився, то політична реклама в цьому сенсі відіграє мінімальну роль. Тут значно важливіші конкретні кроки — виграшні чи програшні.
Тож, робимо висновок, політреклама справляє далеко не такий значний вплив, як декому здається. Своєю кількістю вона фактично нівелює сама себе. Але без неї теж обійтися не можна — ще, дивись, узагалі забудуть. А найпростіший спосіб постійно нагадувати про себе — телевізор.
Тож зосередимося передусім на телевізійній агітації, менше зачіпаючи «паперову» та «бігбордову». Адже, по-перше, неможливо осягнути неосяжне, а по-друге, у регіонах зміст листівок та рекламних щитів не просто множиться, а ще й варіюється залежно від політико-географічної зони. А ось телеролики бачать усі, і саме з них багатомільйонна армія виборців може робити висновки про ідеологію, забарвлення, щирість, смак, жагу до перемоги, заможність тієї чи іншої політичної сили. Зрештою, як і про її існування чи відсутність.
Почнемо з партії (точніше блоку) влади — «Нашої України». Її «помаранчеві» ролики ми бачимо щовечора багато разів. Основна ідея двох перших рекламних подач — «Не зрадь Майдан!». Так, спочатку це мобілізувало, примушувало здавити на краї ока скупу сльозу й пригадати дні, ночі й емоції Помаранчевої революції й зібратися знову голосувати за Ющенка (в даному разі — партію, яка використовує його бренд). Але час минав, реклама від «НУ» почала нагадувати мантри на кшталт «Харе Крішна», і вже не лише Бродський із БЮТ, а й великі фанати всього «нашоукраїнського» почали дратуватися від набридливих прокруток одних і тих самих роликів у «шаманському» стилі. Вражає й те, що друга хвиля телевізійних і радіореклам «Нашої України» ніби навмисно починається зі слів: «Ми сказали, що влада злочинна...» Авжеж, далі багатьом уже стає більш-менш зрозуміло, що йдеться про стару владу (хоча вказівок на Кучму, Януковича і Медведчука немає). Проте на психологічному рівні чомусь закарбовується передусім негатив, і різкі слогани під жорстку музику «Бачу колір сонця» змушують замислитися: доки ще для цих людей триватиме період напруженого протистояння? Доки вони підніматимуть нас на бій? Так, ми не проти, ми розуміємо, що демобілізуватися рано й остаточну перемогу ще треба здобути. Але ж у «помаранчевих» був рік — невже нічого не зроблено? Де про це звіт у політичній рекламі, де свідчення професіоналізму, де позитивні емоції?
Якщо копнути глибше й пригадати політрекламу родом із гарячих виборів півторарічної давнини, то розумієш: те, що «Наша Україна» пропонувала нам досі, — це переродження деяких провладних роликів 2004 року. Навіть деякі кадри (а ля штовханина під ЦВК) дуже схожі, тільки звернуті вже проти іншої сторони.
Складається враження, що в «НУ» криза жанру. Півтора року тому «ющенківці» були новаторами — запроваджували нові ефективні агіттехнології, пробивалися до виборця через численні заслони, вражали мільйонами помаранчевих стрічок... Тепер «Наша Україна» в цих питаннях не вражає, а її «фішки» використовують конкуренти: ми бачимо навколо сині, зелені, рожеві, білі ленти, і «в народ» ходять передусім «регіонали» та «литвинівці». «Нашим» нічого сказати?
Однак прес-секретар «Нашої України», а заодно й кандидат у народні депутати Тетяна Мокріді трохи заспокоїла: «У нас була розроблена певна стратегія рекламної кампанії, ми її дотримуємося, і все йде за графіком. Перша хвиля реклами партії («Не зрадь Майдан») минула раніше. Учора завершилася друга хвиля — під гаслом «Україна у нас одна», відтак стартувала третя хвиля реклами, яка містить конструктив. У ролику йдеться про найголовніші досягнення року по шести напрямах: продаж «Криворіжсталі», компенсація матерям при народженні дитини, повернення наших хлопців з Іраку, скорочення терміну служби в армії, підвищення зарплати, поліпшення умов для бізнесу. Враховуючи те, що програма блоку «Наша Україна» базується на програмі Президента Ющенка «Десять кроків назустріч людям», у нашій рекламі підбиваються підсумки за цими пунктами і проводиться місток до того, що ми плануємо зробити надалі».
І справді, вчора зранку справді пішла «третя хвиля» роликів від «НУ». Однак і в сюжетах про допомогу молодим матерям, і про повернення миротворців з Іраку грає та сама «бойова» музика, звучить затяте «О-о-о-о-о-ооо»!», і закінчуються ці ролики тими самими, вже набридлими, словами, що й у попередніх «хвилях».
Гаразд, із цим розібралися. Але досі результати соціологічних досліджень показували зростання рейтингу Партії регіонів. І, очевидно, певну роль у цьому відігравали й прості, як сокира, не зовсім правдиві, але при цьому позитивні ролики синього забарвлення. Віктор Янукович на них знову цар і бог, ну просто як у 2004-му, але при цьому поруч із ним маячить не лише перша п’ятірка виборчого списку ПР, а й сьомий номер — Рінат Ахметов (знайте, мовляв, «нашого спонсора»). Про боротьбу з криміналітетом «регіонали» ні пари з вуст — хто ж на дзеркало нарікатиме? А ось про різноманітні програми економічного розвитку, соціального захисту, нібито вигадані в «синіх», та про їх протиставлення інфляції і зростанню цін від «помаранчевої» влади — скільки хочеш. Прості люди в роликах Партії регіонів скаржаться на те, що навколо якийсь безлад і ціни з’їдають зростання пенсій. Але, пардон, «регіонали» вже були при владі. Чи збільшував Янукович пенсії взагалі? Ні. Літні люди отримали лише кілька тимчасових одноразових доплат, які ще більше знесилили виснажений виборами Пенсійний фонд. Але Януковичу своє робить. Точніше, казати. Брехати, починаючи з січня, що Партія регіонів — це покращення вашого життя вже СЬОГОДНІ. Пускати через екран зомбувальні рядки «Підвищені зарплати», «Надійні пенсії», «Стабільні ціни». І все це — за спиною у фігури, Я.ка опустила очі долу й читає елементарні гасла з папірця. Мабуть, на когось це все одно діє. Рейтинг «синіх» помітно зріс проти того, що вони мали в першому півріччі минулого року. Утім мають рацію й ті, хто зауважує: рейтинг Партії регіонів, навіть із КПУ, блоками «Не так!» та «Народна опозиція» вкупі зараз не перевищує рейтингу кандидата в президенти Віктора Януковича в «третьому турі» виборів-2004.
Після таких протилежностей саме час розглянути щось середнє між ними, яким уперто позиціонує себе Народний блок Литвина. Але чому? Якщо поглянути на список цієї політичної сили, можна знайти в ньому сотні (!) «кучмістів», причому дуже затятих, із числа тих, які півтора роки тому ну просто кістьми лягали за Януковича, були помічені в корупції, застосуванні адмінресурсу тощо. Зятя Кучми Віктора Пінчука до списку — щоб зовсім його не псувати — не взяли, але у реєстрі кандидатів від НБЛ людей Пінчука вистачає. І при цьому головний месидж Блоку Литвина — «ні нашим, ні вашим», «ви бийтеся, а наша хата скраю», «МИ — над сутичкою». Ролик про перетягування канату смішний уже хоча б тим, що в ньому в одному епізоді перша людина ліворуч має помаранчеву футболку й окуляри, а чоловік праворуч — без окулярів і в синій футболці, а вже за мить «помаранчевий» силач чомусь виявляється без оптики, а окуляри переходять до мужика з іншого боку. Та це пусте, рекламісти на таке увагу не звертають. Для них головне — гігант Литвин, який з'являється посередині, немислимим чином ловить кінці розірваної линви і зв'язує їх.
Володимир світ Михайлович — один із тих достойників, який грішить явним «фюрерством» у політичній рекламі. Цього немає у «НУ», КПУ, СПУ, досить небагато у Партії регіонів, зрозуміло, що багато, — у БЮТ, але найбільше (за обсягами) — в Народному блоці Литвина. Простий споживач агітаційних роликів не розуміє, чому саме Литвин під ностальгійну музику малюється таким крутим і чи такі самі круті кандидати йдуть у списку слідом за спікером ВР.
Можливо, в даному випадку причина такого самолюбування полягає в політичній реформі, яка, починаючи з Нового року, вселила у Володимира Михайловича думку про те, що саме він, а не Президент Ющенко і не, тим паче, напіввідставлений Прем'єр Єхануров, є першою людиною в державі? Народна мудрість знає, хто багатіє думкою. І народ не забув, як на виборах-2002 глава Адміністрації Президента Кучми нишком скаржився, що цей самий Кучма поставив його на чолі владного блоку «ЗаЄдУ!» й не запитав згоди. Народ пригадує також, як «заєдисти» з їхнім адміністративним ресурсом «нагинали» ЗМІ та виборців. І тепер «народники» «нагинають». Достатньо, скажімо, поїхати на базар «Петрівка» в Києві й запитати в орендаторів торгових точок, на яких умовах їх примушують обліплювати свої місця наклейками, плакатами та прапорами з біло-зеленою символікою НБЛ та «Ми». Авжеж, у пана Литвина на це знайдеться сто заперечень, як і на аналогічні приклади застосування адмінресурсу в регіонах, і на закиди стосовно купівлі місць у виборчому списку. Але все-таки чому в штабі Литвина вирішили, що українські виборці мають «вестися» на агітацію за політичну силу, яка виступає за вирівнювання нібито похиленого монумента Незалежності, напівповаленого пам'ятника Шевченкові, накрененої будівлі Верховної Ради (а все це є на бігбордах Блоку Литвина)? Адже люди — не дурні, вони розуміють, що влада й опозиція змагаються завжди, так було і за Кучми, так є й тепер, так заведено і в цивілізованій Європі. Повна стабільність, кажуть, є тільки на цвинтарі. Чи туди нас кличе Литвин? Чи до безальтернативної авторитарної стабільності на кшталт тієї, яка присутня в політичній системі Росії, куди останнім часом вчащає Володимир Михайлович? Здається, війна «синьої» й «помаранчевої» «троянд» у нас не така запекла й винищувальна, щоб на ній «виїхала» потужна сила іншого кольору (Литвин обрав зелений, вступивши в суперечність ще й з екологічним рухом). Але «Ми — діти Кучми» посилено експлуатують саме цього коника, не шкодуючи фінансових і людських ресурсів. Вони навіть не намагаються вкласти у вуста Литвинові (і не лише рекламному) якусь глибшу фразу, аніж «мирись-мирись». А тему «інакшості» «народників» покликані просувати навіть приколісти з комік-трупи «Маски». Досі аполітичні хохмачі широко представлені на бігбордах під заголовками «Спонсор — Народний блок Литвина» і «Ми — за вибори по-доброму». Одеські комедіанти, заохочені, як і ще одна нова прихильниця НБЛ — Софія Ротару, солідним гонораром, прокатують по Україні еротичну виставу «Ромео і Джульєтта», демонструють на сцені рекламу «народників» та анонсують програму «Маски» на виборах», яка в березні пройде на каналі Пінчука ICTV.
Якщо продовжити тему надмірного вождизму в політичній рекламі, то можна згадати і Костенка та Плюща, які наввипередки вихваляють один одного (за допомогою соратників та не надто виразного гасла «Здобули волю — здобудемо долю»), і Юлію Тимошенко, котра тривалий час взагалі уникала телевізійних роликів, але зрештою таки з'явилася в монохромних сюжетах про справедливість із включенням червоного (серце), і Наталю Вітренко, і Олександра Зінченка з Партії патріотичних сил та Олега Тягнибока з ВО «Свобода». В деяких випадках непомірні амбіції лідера накладаються на зовсім неякісну й «совдепівську» телерекламу — скажімо, як «промоушен» Василя Гаврилюка, лідера «Третьої сили». Йому ще пощастило, що «тіньовим» провідником «третяків» віднедавна став Михайло Поплавський, який фігурує і в доволі непоганій партійній рекламі власного розливу, і в завуальованих роликах від імені свого «гумового» Університету культури та мистецтв. А ось блоку «Влада народу» пощастило менше. Гасла в нього, що й казати, амбітні. Але «підписувати» ці фрази іменем нікому не відомого Олександра Ващенка — невиправдана розкіш. Досить сказати, що пан Ващенко на виборах 2002 року до ВР у місті Києві в мажоритарному окрузі №214 посів лише 12-те місце. Після цього на публіці він не з'являвся, а тепер-от хоче залучити власним ПІБ близько 700-800 тисяч виборців по всій Україні (а саме стільки голосів становлять омріяні 3 відсотки).
Одне з «ударних» гасел Ващенка і Ко звучить приблизно так: «Убивці сидять на шиях батьків своїх жертв. Блок «Влада народу» — за тимчасове відновлення смертної кари». Збагнути суть першої частини сентенції «без ста грам» складно. Зрозуміти, що значить «тимчасове», теж непросто. Але політтехнологи, рекламісти та піар-служба «Влади народу» свої гонорари за такий «перл» отримали. А тему смертної кари підхопив ще один блок — НДП. Політична сила миловидної Людмила Супрун і спокійного Валерія Пустовойтенка лякає нас квадратними літерами та словами про те, що день у день в Україні відбувається дев'ять убивств плюс одинадцять згвалтувань жінок. Тому без «вишки» не обійтися ніяк, в тому числі й для наркодилерів. А що ви хотіли, якщо надворі вибори, а в НДП взяли на озброєння слоган «мораль і порядок»?
Після таких страшилок кумедно виглядає неголений дід у вушанці, презентований блоком «Держава — Трудовий союз». Дідусь спочатку хихотів-гигикав-реготав над кожним попереднім і наступним сюжетом, а потім ще й говорити почав. Власне, прийом цей не новий — на радянському ТБ він бере початок з початку 1990-х років, коли подібним чином інтригував споживачів реклами «Менатеп» (тільки дядько там не сміявся, а мовчав). У даному разі безіменний старий не просто урізноманітнює рекламне поле, а ще й показує близькість «своєї» політичної сили до народу. «Якщо ми й цього разу схибимо, то кінець нашій країні», — переконує дід. Утім про «партійну» приналежність діда свідчить лише невиразний підпис внизу екрана. Його бачать далеко не всі глядачі, ще менше — усвідомлюють, а збираються відтак віддати свої голоси «Державі» екс-Генпрокурора Васильєва — взагалі одиниці.
Зате майже всі бачать відверту фальш і «пургу», якою вирізняються окремі політичні сили. На одному з перших місць тут — Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція». Ви, мабуть, бачили, як у його роликах двоє міліціонерів на темній вулиці не ризикують підійти до автомобіля, в якому хтось гвалтує жінку, через те що на машині — номери нібито Верховної Ради (000-00 ВВР, хоча мало б бути ВР). «Народна опозиція» відтак заявляє, що вона — «за скасування депутатської недоторканості». Правильно було б писати — «недоторканності», а ще правильніше для Вітренко — не згадувати б про це взагалі. Адже, за даними МВС, саме в цьому блоці балотуються висуванці Макса Бєшеного — відомого своєю «бєспрєдєльністю» російського бізнесмена Максима Курочкіна, а також пани Варцаба й Сало — «подільники» Медведчука, які перебувають у міжнародному розшуку. Що їм треба, як не депутатський імунітет? Тож чи є в Блоку Вітренко моральне право висувати лозунги про скасування недоторканності?
Право, мабуть, є, «матеріальне». Принаймні грошей на телевізійну «розкрутку» Наталя Михайлівна не шкодує, фігуруючи на екранах незліченну кількість разів. Грошей Курочкіна? Чи хто ще спонсорує цю «бідну» й «народну» політичну силу — основу так званого «блоку СІЗО»?
А що «вітренківці» не мають жодних гальм, видно і з інших їхніх рекламних роликів. І про ветеранів УПА, і про обіцянку вже в цьому році підвищити мінімальну зарплату до 600 гривень (чому не до тисячі?), і зробити російський газ по 45 доларів (чому не по 5?). «Локшина» від лідерки ПСПУ перевершує навіть «золоті гори» партії «Еко+25%», яка фігурує серед найзатратніших рекламодавців, обіцяючи вже найближчим часом значну екологічну надбавку мешканцям забруднених територій.
А «найсильнішою» знахідкою «народних опозиціонерів» є сюжет про урок у школі: дівчинка російською мовою просить у вчительки «вийти», однак сувора педагогиня не пускає й вимагає проситися державою мовою. Висновок: даєш російську другою державною. Наталю Михайлівно, яка ж ви с...трашно далека від життя! Зайдіть у будь-яку школу сходу, півдня України та навіть Києва. Послухайте, якою мовою спілкуються учні з учнями й учителі з учнями. Навіть на уроках. І це при тому, що мали б говорити українською...
Але у Вітренко хоч зрозуміла суть її «послань». А ось у блоку «Не так!» (не плутати з «Не туди» і «В мене болить голова») з цим гірше. Таке враження, що після відходу в Москву Гліба Павловського есдеки на ці вибори набрали не політтехнологів, а якихось практикантів. А то й відвертих шкідників. Адже вже сама назва блоку протипоказана для експлуатації в рекламі: частка «не» налаштовує людину на негативне сприйняття самого рекламодавця. А якщо додати сюди сто разів скомпрометовані «говорящі голови»... Шуфрич, який каже, що їх «ніколи не зламати»; Медведчук із геніальною максимою «Помаранчеві» мають бути відсторонені від влади»; тіньовий учасник схеми «Росукренерго» Бойко; як апогей — екс-Президент Кравчук, який «знає як». Ось повний набір для поразки. У «другій серії» реклами «нетаківців» по екрану бігають чиїсь ноги, які подекуди ліплять на стіни частку «не», а подекуди — обривають. Виходить — «Україна іде в НЕ НАТО», «Ці руки крали» тощо. Ну-ну, виборець одразу згадує, хто керував Україною з Банкової при Кучмі.
А довершує картину бездарна реклама «Не так!» на бігбордах. Скільки вони туди напхали «корисної» інформації... Маємо: «НАТО — нет. ЕЭП с Россией, Белорусью, Казахстаном — да. Русский язык — да. Не так! СДПУ(о), «Жінки за майбутнє», «Центр», РПУ». Ви зрозуміли? А як мають розуміти цю какофонію водії авто, котрі на швидкості проїжджають повз такі творіння рекламних геніїв? Ба, від простих людей, які не надто вникають у тонкощі політичної думки, доводилося чути навіть таке: «Русский язык — да» — сприймається ніби як запитання, а «Не так!» — ніби відповідь. Схоже, есдеки й самі учули щось «не те» й переставили на бігбордах стовпчики «да/нет» та «НАТО/ЕЭП/Русский язык» місцями. Однак кажуть же, що від перестановки доданків сума не змінюється.
Не менший «вінегрет» і в рекламі блоку «Пора»-ПРП. Поєднати майже всі популярні поміж виборців гасла в одному наборі — це треба вміти: «Так, Кличко», «Тому що», «Потрібні зміни», «Бандити мають сидіти в тюрмах», «Серце України б'ється на Майдані»... Автор цієї «геніальної» ідеї Ярослав Лесюк ще за тиждень до формування списку «Пори»-ПРП перебував у глибині списку «Нашої України», саме він розкручував помаранчеву символіку на виборах-2004 як штабіст Ющенка, а тепер, виходить, отримав «добро» на використання ющенківських слоганів і «молодшими братами».
Повертаючись до опозиційної «нарваної» реклами, то в цій «номінації» всі рекорди нахабства бив випадок із помаранчевим зайцем, схожим на Президента Ющенка. Тварину, яка закликала думати по-українськи, піймав богатир із блоку «За Союз» і боляче лупцював по дупі. Очевидно, товариші в блоці «За Союз» зрозуміли, що можуть отримати по одному місцю самі, тож ця реклама на центральних телеканалах виходила впродовж дуже короткого терміну.
А ось рекламні ролики комуністів — ще одних «безсрібників» — ідуть уже тривалий час. Спочатку КПУ рекламували два Пабли — Пікассо (з наголосом на «о») й Неруда. Гасло: генії підтримують комуністів. Перший секретар ЦК Компартії Петро Симоненко на пропозицію журналістів пригадати хоч один вірш Неруди у програмі «Іду на ви» зашарівся й змушений був визнати свою неосвіченість. Зате пообіцяв, що наступним роликом на користь КПУ буде сюжет про Тараса Шевченка, який у своїх поезіях нібито теж прославляв комуністичну ідею.
Ясна річ, що Компартії треба рятувати ситуацію: на виборах-2002 КПУ отримала понад 20 відсотків, але, підігравши на певному етапі Януковичу, передала йому основну масу електорату й тепер заледве долає 3-відсотковий бар'єр. Відтак комуністичні технологи вирішили «тиснути» чомусь не на звичних дідусів і бабусь, а на інтелектуалів та молодь. З одного боку, в них — високохудожні генії, з іншого — тінейджери. Пацан в окулярах задивляється на звабливу дівчину, яка танцює з червоною хусткою; молодий чоловік у червоній майці легко піднімає штангу, яку перед цим не міг зрушити мужик у синій білизні, до силача з двох боків підходять сексуальні кралі... Фінал цих реклам однаковий: «Голосуй за комуністів — це круто». Чим саме круто?! Товариша Симоненка в уже згаданій передачі каналу «1+1» запитали, як саме змінилася програма КПУ, як її модернізували відповідно до «крутих» вимог нового часу. Виявилося — ніяк. «Зміни» комуністів полягають лише в тому, що вони, бачте, вибачилися перед православними за минулі непорозуміння і визнали багатоукладність економіки.
І при цьому КПУ продовжує «працювати» на молодіжному полі. На початку агітаційного фільму підлітки пишуть фарбою з балончиків на паркані: «За коммунистов». За такою логікою, наступним кроком має бути виступ Симоненка за легалізацію марихуани. Але навряд чи й це допоможе...
Власне, з цього ми й починали: з огляду на величезну кількість партій та їхню активність на рекламному ринку, абсолютна більшість агітаційних сюжетів є недієвими. Десятки, сотні мільйонів доларів витрачаються на політичну рекламу вхолосту. Чи не краще було б за ці гроші збудувати не повітряні замки, а щось конкретне? Допомогти конкретним людям?
Оренда одного бігборда в Києві для політичної партії зараз коштує в середньому 660 доларів на місяць (така реклама на 10 відсотків дорожча за звичайну комерційну). Якщо бігборд у центрі столиці, то слід готувати близько 900 «баксів» щомісяця.
Вартість прокату одного 15-секундного політичного ролика на каналі «1+1» у прайм-тайм становить 3385 доларів. Хоча, звісно, є й дешевші варіанти.
Сергій Гайдай, політтехнолог, один iз авторiв ініціативи «Помаранчева стрічка» 2004 року):
— Уся політична реклама, яку ми сьогодні бачимо на бігбордах і телеекранах, не є достатньо ефективною. Багато зауважень викликає як смислове наповнення, так і форма подачі рекламних сюжетів. Гарна реклама має працювати так, щоб нам із вами хотілося проголосувати за певну партію, навіть якщо кілька місяців тому такого бажання не виникало. Ті ж ролики, які крутять сьогодні, спрямовані не на завоювання нових виборців, а на збереження існуючих прихильників. Причому різні політичні сили намагаються мобілізувати свій електорат, вдаючись, в основному, до іміджевої й атакуючої реклами, практично забуваючи про рекламу доказову. Воно й зрозуміло — говорити про конкретні справи важко, багатьом просто нема чим похвалитися. Значно легше котити на когось бочку, відвертаючи людей від конкурентів (як блок «Не так!»), або ж розмахувати яскравою символікою та кліпати красивими очима, намагаючись елементарно сподобатись публіці, як це робить Юлія Тимошенко. Їй, мабуть, нема чого нам запропонувати, крім очей та коси, тому символіка БЮТ і каже: думай серцем, а не мізками...
Щодо роликів, у яких є змістовне наповнення (як у Партії регіонів), то їх псує явне перевищення існуючого рівня проблем. Тому вони теж не здатні переконати політично нейтральну людину.
Своїми враженнями від найбільш знакових політично-рекламних сюжетів з «УМ» діляться фахівці: завідувач лабораторії політичних та соціальних психотехнологій Інституту соціальної та політичної психології АПН України Павло Фролов; доцент кафедри педагогіки та психології вищої школи Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Віктор Юрченко; лікар-психотерапевт Олег Березюк зі Львова.
Загальні висновки
О. Б.: «Цьогорічна виборча рекламна кампанія значно цивілізованіша, ніж усі попередні разом узяті. Це кампанія більш зрілого суспільства, хоча й найдорожча.
Але люди сьогодні хочуть реальних справ, i, очевидно, саме на реальних справах варто будувати передвиборчі рекламні стратегії. Люди хочуть чесності й відвертості».
В. Ю.: «Нав'язлива політична реклама на екрані дратує людей, причому набагато більше, ніж звичайна, бо в нашій системі цінностей політика, як правило, посідає менш значуще місце, ніж їжа чи препарати для поліпшення здоров'я. Крім того, у людей виникає запитання: а за чиї гроші це робиться? І відповідь ніколи не буде на користь політичної сили, яка заповнює своїми роликами все навколо...
Хоча телереклама впливає на поведінку й установки людей, її вплив, за висловлюванням одного американського дослідника, «мізерний порівняно з витратами на це». Думаю, партії та блоки, які відмовилися від дорогої реклами на ТБ, нічого не втратили, вони можуть використати вільні ресурси по-іншому. Наприклад, символіка, яку вибрала Юлія Тимошенко, дуже проста і водночас дієва, вона транслює своє ставлення до людей: я з вами, я вас усіх люблю й пам'ятаю, віддаю своє серце з надією на такі ж почуття. І це, зауважу, гарно спрацьовує».
Партія регіонів
П. Ф.: «Один і той самий ролик, який повторюється дуже часто, починає дратувати глядача і може призвести до діаметрально протилежного результату. Скажімо, як у випадку з Партією регіонів: початок їхньої рекламної кампанії був настільки потужним, що спричинив мобілізацію не тільки свого, а й електорату «помаранчевих», який ще досить довгий час змушений був чекати на «власну» рекламу.
Ролики «Регіонів» роблять акцент на залякування народу: все погано, з кожним днем стає все гірше, треба щось змінювати... Власне, для прихильників партії ролик є успішним — симпатики Януковича згодні з усім викладеним. Але реальна ситуація не настільки катастрофічна, як це намагається видати Партія регіонів. І люди не дурні, вони це чудово розуміють. Принаймні ті, хто вагається у політичному виборі».
В. Ю.: «Достатньо ефектні ролики, вони добре сприймаються прихильниками Януковича. Але в них є певні моменти, які можуть вплинути на людей, що й без того перебувають у пригніченому стані. «Все погано, досить» — ці слова підсвідомо можуть поширюватися на інші сфери життя, загострюючи, наприклад, сімейні стосунки. Я бачу заставку «більше терпіти не можна», переношу це на свою ситуацію — і йду на розрив із близькою людиною. Сам по собі негатив викликає додаткове напруження тих людей, які переживають стан депресії, а ці моменти мають серйозні наслідки. Західні психологи свого часу заборонили використання у громадських місцях такого банального напису, як «виходу немає», оскільки він ніяк не сприяв піднесенню настрою і міг спонукати людину до самогубства».
О. Б.: «Вони показують чорно-білі фотографії злиденного життя людей, підписані: «Регіони України». Це невдалий момент».
Блок «Наша Україна»
П. Ф.: «Ролик «Не зрадь Майдан» впливає не тільки на свідомість, а й підсвідомість людини, оскільки емоціогенним є зміст як самого гасла, так і музичний ряд, який створює у реципієнта відповідний стан напружено-тривожного очікування. І в такому стані критично ставитися до тексту набагато важче. В цілому, як і більшість інших роликів, він зорієнтований на мобілізацію власного електорату і має на меті не допустити втрати хоча б тих прихильників, які були».
В. Ю.: «Настільки недолуга реклама, що просто соромно. У багаторазово показаних нам роликах іде спекуляція на тому, що вже відбулося, наче й не було цілого року, коли «помаранчеві» сили були при владі. А заклик «Не зрадь Майдан», який адресується мені й кожному, хто творив революцію, викликає щире обурення: «Та яке ви маєте право мені докоряти? Я нікого не зраджував, а ось ви...» В результаті маємо зовсім не таку реакцію, на яку сподівалися політтехнологи «Нашої України».
Ролик має бути лаконічним, оскільки розшифровка великої словесної оболонки вимагає певного зусилля, а людям біля телевізора, як правило, хочеться розслабитись, не напружувати мізки, особливо на рекламному блоці. У рекламній кампанії не варто використовувати протиставлення «я — ти», «ми — ви», як у рекламі «Нашої України», бо чітке розмежування на партію та народ дистанціює виборця від політичної сили. Натомість використання прийому «я свій у дошку, я такий самий, як і ви, розумію ваші проблеми» додає партії балів».
О. Б.: «Найвдаліші політтехнологічні ходи — якраз ті, що базуються на тестуванні реальності, а не на технічному придумуванні реальності. Із цим у «Нашої України» все гаразд. Слабкий бік ролика «НУ» — використання частки «не» («не зрадь», «не забудь»), але це компенсується сильними емоціями. Цей ролик вдалий для своїх, але, я впевнений, чужих вони не переконають».
Народний блок Литвина
П. Ф.: «Ролик про перетягування каната зрозумілий насамперед тим, хто його робив. Але далеко не всі глядачі знаходять відповіді на питання, хто кого й куди тягне, навіщо Литвин їх знову зв'язує? Цей сюжет є прикладом того, що інколи навіть прості символи не можуть бути правильно «прочитані» реципієнтами, бо виявляються досить складними ребусами».
В. Ю.: «У принципі, блок «Ми» підготував непогану рекламну кампанію. Ці ролики розраховані передусім на тих аполітичних людей, яким набридли бурхливі події й з'ясування стосунків, людей, які хочуть спокійно жити і працювати. Позиція такого електорату — «щоб не було гірше», «ми не хочемо різких перемін».
О. Б.: «Уся ця достатньо добре продумана кампанія Литвина характеризується штучністю. Якби НБЛ та його лідер відігравали роль «мирних посередників» хоча б упродовж останніх 5-7-10 років, зараз їхня ідея була б потужною. Наразі технологи Литвина намагаються сформувати у головах виборців вигідну їм уявну реальність, але нав'язати штучну думку вже не так просто, як раніше».
Комуністична партія
П. Ф.: «Згадки про «червоні» симпатії діячів мистецтва розраховані на подолання широко розповсюдженої думки про те, що комуністична ідея себе вичерпала і є анахронізмом. Можливо, декого з інтелектуалів чи напівінтелектуалів такі ролики можуть змусити принаймні звернути увагу на комуністичне вчення. Шанс на відгук є і в «молодіжної» реклами «Комуністи — це круто». Адже зображення Че Гевари, серпа й молота, герба СРСР сьогодні продаються досить успішно, з'являється навіть нова мода на ці символи. Комуністи бачать, що є попит на цю символіку, а тому сподіваються, що хтось проголосує за них з
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
