Природний період нашестя комах-шкідників на українські землі ще не почався — до літа далеко. Але передберезневі виборчі події активізували «комашину» тематику в стінах українського парламенту. Голосування щодо подолання вето Президента на Закон «Про місто-герой Севастополь», яке відбулося 23 лютого, вдруге (після голосування за нібито відставку уряду Єханурова) дало провладним силам підстави знову говорити про існування політичного альянсу Тимошенко—Литвин—Янукович, або ж ТЛЯ.
Якщо заяви «Нашої України» про існування «блоку ТЛЯ» після фарсової «відставки» першого номера «нашоукраїнського» списку Юрія Єханурова з посади Прем'єра ще можна було списати на передвиборчі інтереси, то з Севастополем все значно серйозніше. Тут уже чимало політологів погодилися із заявою «Нашої України». А в ній вищезгадане голосування за закон про статус Севастополя досить жорстко назване не лише загрозливим чинником у процесі посилення сепаратистських настроїв у Криму (чого упродовж багатьох років намагається досягти Російська Федерація), а й зрадою національних інтересів України.
Положення закону, навколо якого виникли найбільш серйозні суперечки, стосується спеціального статусу міста Севастополь. Опоненти Президента запропонували, щоб такий статус міста обумовлювався у тому числі й базуванням... «основної бази Чорноморського флоту Російської Федерації, що тимчасово перебуває на території міста Севастополя». Тобто проросійськи налаштовані парламентарії запропонували визначити статус однієї з адміністративно-територіальних одиниць України, виходячи з факту перебування там збройних сил іншої держави.
Пропозиція Віктора Ющенка як глави держави і гаранта Конституції була такою: «Врахувати у законі, що, відповідно до статті 17 Конституції України, на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Відповідно до пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції, на території України визнається за можливе використання лише існуючих на час прийняття Основного закону військових баз тільки для тимчасового перебування іноземних військових формувань і лише на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою, а не законом України».
За подолання президентського вето у відкритому режимі, не приховуючи своєї проросійської позиції, голосували: «Регіони України» — 56, Компартія — 56, Народна партія — 39, БЮТ — 33, Соцпартія — 26, група Народного блоку Литвина — 22, СДПУ(о) — 18, «Відродження» — 10, позафракційні — 17. Президентське вето вони подолати не змогли — не вистачило голосів. Але їхнє спільне голосування не лише запам'ятається багатьом українцям, а й увійде до нашої новітньої політичної історії — так само, як і засуджене Радою Безпеки ООН рішення парламенту Росії від 1993 року про російський статус Севастополя. Можливо, саме те одіозне рішення російських депутатів стало керівництвом до дії для деяких їхніх українських колег?
Тому з точки зору захисту національних інтересів цілком виправданою видається різкість заяви «Нашої України»: «Фракції політичного союзу ТЛЯ своїм рішенням вкотре довели, що вони виступають політичним «анклавом» іноземної держави в Україні й намагаються будь-якими методами послабити її суверенітет і державну незалежність. Передвиборчий популізм і власні амбіції завели цих політиків поза межі інтересів українського суспільства та держави. Найприкріше те, що в цьому безвідповідальному, антиукраїнському шабаші активну участь беруть наші колишні соратники по Майдану — Блок Юлії Тимошенко. Еволюція цієї політичної сили від революційного радикалізму до виконавця кремлівської політики викликає лише розчарування, адже цим голосуванням БЮТ, по суті, «здає» Крим Росії та ставить під загрозу виконання планів щодо виведення баз Чорноморського флоту Росії з території автономії».
Реакція Блоку Юлії Тимошенко на заяву «Нашої України» була цілком прогнозованою. БЮТ укотре звинуватив «нашоукраїнців» у намаганні приховати факт «ведення переговорів з Партією регіонів для формування спільного альянсу». При цьому жодних підтверджень наявності подібних переговорів із боку тимошенківців знову не пролунало. Проте агресивна риторика заяви БЮТ теж цілком очевидна — якщо поцікавитися результатами голосувань фракцій Януковича і Тимошенко, одразу стає зрозумілим, хто і з ким перебуває у неафішованому альянсі. Дивує одне: невже Юлія Володимирівна не розуміє того, що може через такі свої дії розгубити навіть власний «ядерний» електорат, при цьому не отримавши жодного голосу проросійського виборця? Адже на цьому полі «пасеться» багато сил.
Зрозуміло, коли інтереси «старшого брата» на території України відстоюють «регіонали» або Блок Литвина (український спікер останнім часом звик їздити до Москви, як на роботу). Чи «не такі», котрі відкрито позиціонують себе як «форпост» інтересів Росії в Україні (з промови Медведчука на з'їзді СДПУ(о). Але коли подібне роблять політичні сили, які разом перемогли на Майдані?
Ще якоюсь мірою можна зрозуміти Мороза. Він хоча і «європейський лівий», проте традиційно тяжіє до «братніх стосунків», навіть угоду з партією російського шовініста Рогозіна колись укладав. Тому голосування Соцпартії можна пояснити заграванням з електоратом південних та східних регіонів країни. Однак виправдати позицію БЮТ набагато важче — не дивно, що блок та його лідери відмовчуються по суті питання. У нервовій і розхристаній по стилю відповіді БЮТ на заяву «Нашої України» ані слова не сказано про зміст закону і можливі трагічні для України наслідки його прийняття. Особливо незручно за таких справжніх патріотів, як Левко Лук'яненко, Андрій Шкіль, Володимир Яворівський. Схоже, вони настільки зав'язли в бізнес-середовищі Юлії Володимирівни (орієнтованому здебільшого на Росію), що почали відстоювати інтереси Росії в дуже сумнівній компанії...
«Найближчим часом Росія має представити Україні план виведення Чорноморського флоту з Севастополя», — це позиція українського міністра оборони Анатолія Гриценка. Російський флот має базуватися в Росії! І крапка! Натомість лідери деяких політичних сил, шукаючи в Москві хто політичної підтримки, а хто й закриття кримінальних справ проти себе, готові взяти на себе зобов'язання перед Кремлем та виконати їх за рахунок національних інтересів України. Може, після чергової таємної поїздки до Москви краще там і залишитись?