У ході президентських перегонів 2004 року цей випадок набув особливого розголосу. Адже вбивство 74-річного члена дільничної виборчої комісії (за квотою кандидата у президенти Петра Симоненка) разом із не набагато молодшою дружиною, та ще й за п'ять днів до першого туру збурило не лише Жмеринку — відгукнулось по всій країні. А оскільки агітаційна кампанія сягнула піку, то, ясна річ, знайшлися люди, котрі негайно спробували скористатися трагедією у політичній грі. Щоправда, коли через два дні злочинців знайшли й заарештували, «гравцям» довелось тільки розгублено розводити руками: ні про яку політику не йшлося — то був кримінал, хоч і не зовсім звичайний. Слідство і судовий розгляд тривали більше року, тож тепер, коли Верховний Суд поставив у справі останню крапку, про неї можна розповісти детальніше.
Подвійне вбивство — лише кульмінація історії, яка розвивалася протягом п'яти років і нагадувала трилер у голлівудському стилі. Ще у 1999 році в селі Мовчани, що неподалік від Жмеринки, сталося нещастя. Троє друзів пішли порибалити на великий сільський став. Один залишився на березі, а двоє запливли човном на середину плеса, щоб закинути невід. Час для риболовлі був не найкращий, бо сильний вітер здіймав високу хвилю, але рибальський азарт переважив: чоловіки вирішили ризикнути. Розгорнувши невід, уже повернули назад, коли раптом човен зачерпнув води і став тонути. Рибалки опинилися в холодній воді й попливли до берега. Одному вдалося дістатися мілини, а для другого риболовля виявилась останньою. Чоловіки якийсь час походили довкола, погукали приятеля, але врешті зрозуміли, що він потонув. Тіло потопельника через два дні дістали водолази.
У старенького подружжя Сафонових то був єдиний син, так що їм тепер залишалось доживати віку на самоті. Втрату вони пережили важко, особливо мати, яка не могла примиритися з трагедією. Усю вину за смерть сина поклала на приятеля, якому пощастило допливти до берега. А раз так, то у неї виникла нав'язлива ідея помститися за його смерть. Ці думки вона не приховувала, тож коли сусідка спробувала її розраяти і заспокоїти, вона відповіла: «Лише тоді заспокоюсь, коли побачу його в труні». Ці ж слова чули від неї інші жителі Жмеринки та приміських Мовчанів, звідки жінка була родом і куди часто їздила. Вважала, що її сина втопили зумисно.
А наміри потроху виливались у реальні дії, які справді могли призвести до нових трагедій. Жінка діяла без поспіху, тож рибалка, який врятувався, опинився у ролі дичини, на яку розпочали тихе полювання. Приблизно через рік до нього додому завітали двоє незнайомих і повідомили дружині, що життя її чоловіка перебуває пiд загрозою. Одного з них затримала міліція, але оскільки жодних протиправних дій він не вчинив, то його відпустили. Два наступні роки минули без ексцесів, якщо не рахувати кількох анонімних погроз по телефону. Врешті у листопаді 2003-го почались дії: темного вечора через вхідні двері хтось вкинув у будинок саморобний вибуховий пристрій. На щастя, в коридорі нікого не було, тому рубаними цвяхами, якими була начинена «пекельна машинка», посікло тільки стелю і стіни. Скинувши це на хлоп'ячі жарти, господар у міліцію не заявляв. Через місяць аналогічний пристрій влетів у житло через вікно. І фортуна знову посміхнулася потерпілому — не спрацював детонатор. Цього разу викликали міліцію, але зловмисника не знайшли. Хоча, як розповів слідчому потерпілий, були факти, які непрямо вказували на замовників: на другий день подружжя Сафонових кілька разів пройшло повз обійстя, пильно вдивляючись у розбите вікно.
Напровесні до господаря завітав знайомий і повідомив, що Сафонов шукає людину, яка б за солідну винагороду його вбила. Потерпілий у міліцію знову не заявив. Хоча жмеринські правоохоронці про це мали б довідатись першими: як-не-як, замовники майже відкрито шукали по місту кілера. Можна припустити, що їм було не до того — міліцейське керівництво значно більше переймалося перемогою синьо-білого кандидата, а не профілактикою злочинів. А вже з весни Сафонови таки знайшли людину, яка погодилася виконати «вирок» за 3 тисячі доларів, — дев'ятнадцятирічного Петра Фурманчука. Гроші найманий убивця взяв наперед.
Надійшла осінь, а замовлення лишалось невиконаним. Кілер не поспішав: спершу тинявся по Жмеринці, потім поїхав до Одеси i лише наприкінці серпня повернувся додому.
Побоюючись обману, Сафонова знаходить ще одного виконавця — двадцятирічного Сергія Макарова, який погоджується на вбивство уже двох жертв (обох чоловіків, які були того злощасного вечора на ставку разом із сином). Жінка поскаржилася i на Фурманчука. Але не знала, що з ним Сергій був добре знайомий i вже від Петра дізнався, що той нікого вбивати і не збирався, а просто розвів стареньких на бабки. За три тисячі зелених можна непогано провести час біля моря. Макарову ідея сподобалась, і він теж вирішив розвести замовників: на підготовку вбивства бере у Сафонової спочатку 150 доларів, потім ще 200. Вона ж приносить йому мисливську рушницю та шість патронів до неї. Кошти Сергій тратить на власні потреби і, зрозуміло, нічогісінько не робить.
Минає ще місяць, і тоді розлючена жінка вимагає або виконати «замовлення», або повернути гроші. Інакше вона заявить у міліцію чи... найме кілера вже для них самих. Оскільки гроші хлопці розтринькали, а позбавляти життя чоловіка, який нічим їм не погрожував, було справою ризикованою, то вирішили розправитись із самими замовниками. Заодно, мовляв, можна буде і в хаті дечим поживитися, бо ж Сафонови живуть не в злиднях, мають автомашину. В деталях проробили план операції і в умовлений вечір обидва «вийшли на діло». Фурманчук зателефонував Сафоновій і викликав надвір для розмови. Завів її на безлюдний шкільний двір, де з рушницею напоготові вже зачаївся Макаров. Двома пострілами він і вбив замовницю. Її чоловіка виманили з будинку, сказавши, ніби за ним послала дружина. Коли старий вийшов надвір, Фурманчук накинувся на нього зі шматком цегли. Витягнувши з кишені трупа ключі, вбивці проникли до житла, але так поспішали, що втекли, нічого не знайшовши. Рушницю і рукавички, аби не залишати слідів, викинули неподалік.
Так закінчилося безглузде полювання на невинну людину, яке в дійсності не мало ніякого політичного підтексту. Петро Фурманчук і Сергій Макаров засуджені до п'ятнадцятирічного ув'язнення.