Ходаки у Ющенка

      Кияни ще влітку могли побачити на вулиці Шовковичній, біля приймальні Президента, пікетувальників, кожен з яких має свою правову проблему. Вони не задоволені тим, як розв'язують ці проблеми державні структури: суди, прокуратура, влада на місцях. Ці люди звертаються до Віктора Ющенка як до глави держави, бо переконані — тільки Президент прислухається до них і відновить справедливість. І звинувачують працівників приймальні, що ті всіляко відгороджують їх від Віктора Андрійовича, а їхні справи «спускають на гальмах». Мешканці різних регіонів України, вони вже більше року в Києві. Теплої пори сиділи в наметах біля входу цілодобово. Відколи ж рішенням суду ці «малі архітектурні споруди» довелося згорнути, приходять сюди зранку й сидять у залі очікування приймальні, поки вона не зачиняється.

      Тамара Жогло домагається звільнення свого сина з в'язниці вже чотири роки. Каже, що її сина несправедливо засудили за підробними документами медичної експертизи про заподіяння важких тілесних ушкоджень. Не домігшись перегляду судового рішення, пані Тамара в квітні минулого року зустрілася з Президентом і попросила помилування для сина. Віктор Ющенко нібито пообіцяв, що після дев'ятого травня вона може чекати сина вдома. Проте процедура помилування зупинилася на мертвій точці.

      Антоніна Колобова, мати шістьох дітей, приїхала з Севастополя. Ще за радянських часів вона отримала трикімнатну квартиру і стала в чергу на розширення житлоплощі. У 1993 році кілька чоловік з цієї черги отримали житло, а список зник невідомо куди. Решта залишилися ні з чим. Iз тих пір вона намагається довести свою правоту, але до суду звертатися не хоче... Каже, що місцевий суддя, прибувши на нове місце роботи, сам одразу став у чергу на розширення житлоплощі. З Президентом вона зустрілася на День незалежності. З її слів, Віктор Андрійович обіцяв допомогти і навіть особисто приїхати на новосілля. З того часу, скаржиться пані Антоніна, справа не зрушила з місця.

      Валентина Семенівна Савченко пропрацювала в «Київенерго» 50 років. У 2001 році її звільнили «за систематичне невиконання службових обов'язків» i, як каже вона сама, за сфабрикованими актами позбавили статусу працівника та відповідних соціальних пільг. Літня жінка пройшла всі судові інстанції і довела безпідставність звинувачень на свою адресу у Верховному Суді. Проте протягом 9 місяців ані добровільно, ані в супроводі судових виконавців її не поновили на роботі. Тим часом на рішення Верховного Суду було подано апеляцію і рішення на користь пані Валентини скасовано. Президент дав доручення відповідним інституціям вирішити цю справу. Рішення знову не на її користь, і Валентина Семенівна за два місяці повторно звернулася особисто до Президента. За словами пані Валентини, Віктор Ющенко взяв її домашній телефон й обіцяв розібратися особисто.

      Ірина Потапова з Вінниці внаслідок розлучення з чоловіком опинилася на вулиці з двома дітьми. Суд першої інстанції поділив майно подружжя порівно, але суд апеляційний вирішив інакше: майно — чоловікові, дітей — жінці. Ірина Федорівна каже, що за позитивне вирішення справи з неї вимагали хабара, на доказ чого навіть має аудіозапис.

      Наталя Пирго з Маріуполя уклала угоду про обмін квартирами. Після цього у справу втрутилася місцева прокуратура і визнала цю угоду недійсною. Наталя Миколаївна каже, що замість повернути стару квартиру їй пропонували відкупного, на що вона не пішла. З того часу було багато судових засідань, скарг та акцій протесту. Пані Наталя брала участь у численних акціях і пікетах у Києві, добилася зустрічі навіть із доповідачками Парламентської асамблеї Ради Європи Ханне Северінсен і Ренате Вольвенд. Наталя Миколаївна стверджує, що посадовці на місцях просто ігнорують звернення людей про захист їхніх прав i, нахабно посміхаючись, заявляють: «Йдіть до свого Ющенка й вирішуйте питання з ним».

      У довготривалій «облозі» Шовковичної беруть участь i чимало інших людей. «Група», як вони самі себе називають, двічі колективно зустрічалася з Президентом. Під час останньої зустрічі Віктор Ющенко дав доручення першому заступнику голови секретаріату Президента Івану Васюнику вирішити ці проблеми в триденний термін. Відтак відбулося засідання спеціальної комісії з представників прокуратури та суду й дано вказівки структурам, відповідальним за кожну окрему справу. З того часу ніякого поступу люди не побачили і намагаються ще раз зустрітися з Президентом. Про можливість звернення до міжнародних організацій говорять неохоче, бо вірять, що тільки Віктор Андрійович може вирішити їхні проблеми.

      Інший погляд на конфлікт має голова київської приймальні Президента Олександр Коваль. «Ці люди вимагають політичного, а не юридичного рішення», — каже він. Адже протестуючі не сприймають рішення не на свою користь, тоді як доручення Президента не передбачає автоматичного рішення на користь прохача, а лише наказ відповідним органам і службам розв'язати питання згідно з чинним законодавством. Проблеми, з якими звертаються до Президента, здебільшого не належать до його компетенції, тому він не може їх вирішувати замість суду, прокуратури чи інших державних установ. Натомість пан Коваль вважає безвідповідальними дії чиновників на місцях, котрі замість того, щоб розібратися з проблемами громадян, спрямовують їх до Президента. На його думку, «єдиний вихід з цього конфлікту — розгляд усіх питань у правовому полі».

      Протистояння приймальні Президента, здається, зайшло в глухий кут. Очевидно, що в багатьох випадках правосуддя і справедливість в Україні не ходять разом. Часом людина, впевнена у своїй правоті, пройшовши численні судові засідання аж до Верховного Суду, отримує остаточне рішення не на свою користь. До кого апелювати, коли крапку в справі поставлено найвищими судовими інстанціями країни? Тут у нашого співвітчизника спрацьовує давній образ «доброго царя-батечка», одне лише «слово-закон» якого стоїть над будь якими рішеннями чиновників — «п'явок людських». Але Президент — не цар, і в правовій державі рішення суду для нього так само обов'язкове, як для будь-кого іншого. Єдине, що можна порадити в такому випадку, — звертатися до Європейського суду з прав людини.

Олег СНІГУР.

ДО РЕЧІ

      Упродовж 2005 року на адресу Президента України надійшла рекордна кількість звернень громадян за всі роки незалежності — 213,2 тисячі. Це вдвічі більше, ніж у 2004 році, повідомляє прес-служба глави держави. Кількість звернень із пропозиціями, заявами та скаргами, які надійшли до Президента, перевищує кількість звернень до Кабінету Міністрів (134,7 тис. звернень) та Верховної Ради (104 тис. звернень). На президентський контроль було поставлено майже 20 тисяч звернень, i це також рекордний показник. За даними Служби з питань звернень громадян, це майже на 6 тис. більше, ніж у 2004 р., і вдвічі більше, ніж у 2000 році. З числа цих звернень було закрито і знято з контролю понад 12 тисяч. Третину з них було вирішено позитивно.

      Переважна більшість звернень надійшла від найменш соціально захищених категорій громадян — ветеранів війни і праці, багатодітних сімей, одиноких матерів, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС. Найчастіше громадяни зверталися з проблемами забезпечення законності та охорони правопорядку — 26% від загальної кількості звернень. На другому місці — житлові питання та питання соціального захисту, по 12%. На третьому — питання праці, комунального та дорожнього господарства, а також охорони здоров'я, по 5% . Найчастіше до Президента зверталися мешканці Києва, Донецької, Дніпропетровської, Харківської та Львівської областей. Збільшенню кількості звернень громадян сприяло відкриття регіональних приймалень Президента.