Мельпомена підступилася до Андруховича

      «Я прожив у Москві майже два роки, і то були чи не найщасливіші мої часи. Мабуть, саме з цієї причини в моєму романі стільки злості й чорної невдячності. Я досі не знаю, що в ньому більше важить: втрачені можливості чи здобуті примари». Юрій Андрухович.

  Цю прем'єру театрали виглядали ще в січні. Налаштовуючись на неймовірно потужну виставу: такий текст, такий актор у головній ролі! Але репетиційний процес у Молодому театрі нагадував марафонську дистанцію з перешкодами. Тобто нічого катастрофічного, але зусиль для її подолання треба було докласти чималих.

      «Московіада», — розповідаю для тих небагатьох, хто ще не встиг її прочитати — це  не п'єса, а роман. Тож для початку треба було заручитися інсценізацією, автором якої  (за участю Станіслава Мойсеєва) стала Надія Симчич. Запрошений на головну роль Остап Ступка, як відомо, є актором Національного театру імені Франка, паралельно — ведучим «Першого мільйона», і взагалі це людина публічна, яка не завжди знайде вдосталь вільного часу для проекту, нехай і дуже цікавого, на стороні. Величезне бажання випустити прем'єру постійно випробовували на міцність  різні форс-мажори, які виникали ледь не щодня. «За час, коли ми репетирували, — розповідає режисер Станіслав Мойсеєв, — було багато пауз, хвороб, технічних проблем. За день до прем'єри зламав руку Валерій Легін, який мав виконувати роль Чорної панчохи, довелося цей образ опановувати Анатолію Петрову. Напередодні прем'єри виснажливий стан у всіх, якась така енергетична спустошеність. Цей текст, безперечно, витягає з тебе душу, силу, енергію. Витягає не в смислі негативному —  він потребує дуже великих затрат...І перед прем'єрою я  дуже хвилююся, бо ніколи не бачив достойного сценічного втілення такого рівня прози». Художник Андрій Александрович-Дочевський придумав образ, який для 80-х років минулого століття в країні СРСР за популярністю міг змагатися з Олімпійським ведмедиком, — сцену «підперезала» довжелезна труба з написом «Уренгой-Помари-Ужгород». «У романі йдеться про подорож головного героя лабіринтами свого внутрішнього світу, — розповідає Александрович-Дочевський. — А коли ми були студентами, комсомольці-активісти шукали себе зовні. Вони постійно їздили на якісь гучні будови, і я пригадав легендарний нафтопровід  «Уренгой-Помари-Ужгород». Станіслав досить швидко пристав на цю ідею». (І хоча ні режисер, ні художник не пов'язують свого «удава» з газовими проблемами, на крантику у хвостовій частині висить промовиста табличка «Не работает»). Костюми підбирали максимально наближені до того часу: наприклад, плащ для головного героя купили на секонд-хенді, і на ньому ще збереглася бірочка, де написано, що пошили цей предмет туалету в 1971 році.

      Остап Ступка розповів, що «Московіаду» прочитав відразу ж, як вона з'явилася у продажу, а потім ще й з насолодою перечитував. Щоправда, з Юрієм Андуховичем актор не знайомий, а глибини його у багато чому автобіографічого героя Отто фон Ф. опановував, слухаючи на компакті «Андрухоїд».

      Аби занурення у глибини свого «я» у «Московіаді» було ефектнішим (чи констуктивнішим?), Мойсеєв вирішив наче розвести у просторі героя та його внутрішній голос. Роль останнього дісталася штатному і чи не найпопулярнішому акторові Молодого Олексію Вертинському (Олелько ІІ/Блазень). Свою місію — бути з поетом Отто фон Ф. і в радощах, і в біді — Блазень виконував щомиті. Але не завжди приємним було те товариство. Мудрий Блазень міг підтримати у підземеллі КДБ і у перерві між тортурами у виконанні голови осередку української мови пригостити свого Отто яблучком. Але й на критику в разі чого не скупився — о, це самоїдство так властиво людям мистецтва!

      На прес-конференції Остап Ступка — «Московіада», до речі, є вже четвертою роботою актора з режисером Мойсеєвим — свою роль у виставі заявляв досить стримано. Мовляв, мені щастить, я працюю з тим, що мені подобається. А на сцені — у цьому, мабуть, і полягає клас актора — він перетворився на вулкан емоцій, проповідника кохання і всього того, що не дає перетворитися світу на прісну паляницю,  людину, в якій бажання вільно жити і працювати назавжди впилося скалкою в серце. Незаймані дівчата, пиво у трилітрових банках,  друзі з гуртожитку, міжнаціонально-філософські суперечки мешканців великої країни СРСР, які ще не забули свого коріння й не зрусифікувалися остаточно, всевидяче око КДБ й ікони вождів на Мавзолеї (у Мойсеєва вони — потворні механічні ляльки, всесильні мешканці вже з того світу), калейдоскоп із буднів та свят, перемог і поразок, злетів і падінь — таким було життя Отто  фон Ф., поета і життєлюба. Таким було життя сотень тисяч його сучасників, які у другій половині минулого століття їхали до Москви, сподіваючись знайти себе. Хтось призвичаївся й асимілював... Хтось, зневірившись, зробив крок у вічність з даху московської висотки... А Отто фон Ф., залишивши «місто кольору крові», їде додому. Нехай і «з кулею у черепі», але туди, де народився, де батьківська хата і де живуть оті самі українці, люди «із кулею у черепі»,  заздрісні, ліниві, співучі, невиправні оптимісти — «якось воно буде». Фінальний монолог Ступка виголошує під стук коліс потягу, який мчить його героя до станції «Київ».

      Презентуючи «Московіаду», Станіслав Мойсеєв зізнався і в просвітницькій місії вистави. Мовляв, сучасникам треба обов'язково знати цю річ. І якщо до книжки у них руки не доходять — нехай ідуть у театр. Від себе додам — провести дві з половиною години у компанії такого Отто фон Ф. і разом iз ним розправити плечі у фінальній сцені — це величезне задоволення. Хоча можу похвалитися, що мені таки у цьому сенсі пощастило більше. Бо мала ще одну втіху — спостерігати, як успіхові сина й батька на прем'єрі «Московіади» раділи Дмитро та Богдан Ступки.  

ДО РЕЧІ

      Юрій Андрухович на прем'єру «Московіади» у Молодому театрі приїхати не зміг. Але обіцяв переглянути її вже у березні. Причому приїде не сам і не з порожніми руками. 10-11 березня Молодий театр представляє гастролі Дюссельдорфського драматичного театру «Шаушпіль-хауз». У ці дні на сцені Молодого — вистава Анни Бадори «Нелегал Орфейський», що була поставлена за романом Юрія Андруховича «Перверзія» та за безпосередньої участi письменника. Нам обіцяють захоплюючий надсучасний перформенс з оригінальною пластикою та відео-ефектами.  Роль Станіслава Перфецького виконують два актори — Міхель Фукс («Шаушпіль-хауз») та Станіслав Боклан (Молодий театр). Вистава йде українською, італійською та німецькою мовами.