А насправдi — нiби ж хорошi люди...
(Продовження. Початок в «УМ» від 18, 19, 26 січня, 2, 8 і 16 лютого).
Мультяшні, але красиво вималювані три богатирі в рекламному ролику цього блоку символізують союз трьох слов'янських держав. Один із билинних гігантів лупцює могутньою рукою оранжевого зайця з хустинкою в нагрудній кишені піджака. Перед тим як отримати по дупі, заєць примовляв «Думай по-українськи», так що суть алегорії більш ніж зрозуміла. Так само все зрозумiло із самою рекламою блоку «За Союз» — не просто некоректною, а відверто ницою. Та й із самим блоком теж. «Союзники» вирішили взяти радикальною опозиційністю та максимальним русофільством. Як видно, тут є підстави для скарг у ЦВК та відповідних рішень Центральної виборчої комісії. А ми поки що придивимося до цієї політичної сили ближче.
Блок складається з чотирьох партій — Слов'янської, власне «Союзу», «Соціалістичної України» та «Вітчизни».
Найдовшу історію має Слов'янська партія, зареєстрована Мін'юстом ще в 1993 році. Її юридична адреса — в Донецьку, спонсори, очевидно, теж зосереджені передусім на Донбасі. Давній голова «слов'ян», професійний москвофіл Олександр Базилюк, на президентських виборах 2004 року відверто виконував обов'язки технічного кандидата Віктора Януковича — забезпечував підтримку кадрами в місцевих виборчих комісіях, виступав на телебаченні з масованою антиющенківською агітацією та брав на себе «чорнопіарні» листівки. Набрав близько 9 тисяч голосів (0,03%).
Партія «Союз» з'явилася на світ у 1997 році. Її голова — народний депутат Лев Миримський, потужний кримський бізнесмен, можна навіть сказати, олігарх півострівного масштабу. Не дивно, що база цієї політичної сили — Автономна Республіка Крим, де люди «Союзу» з перемінним успіхом входять до різних владних структур (зараз, ясна річ, переважно представницьких). Партія вже двічі брала участь у парламентських виборах, причому дуже невдало. У 1998 році самостійний похід «Союзу» у ВР був підтриманий Софією Михайлівною Євдокименко-Ротару (солістка Кримської державної філармонії посідала третій рядок виборчого списку), але партія здобула тільки 0,7% голосів і посіла 21-ше місце з-поміж 30 учасників. Через чотири роки «Союз» ішов до парламенту в складі «Руського блоку» й отримав фактично такий самий результат: близько 190 тисяч голосів, що дорівнювало 0,73%, 16-те місце поміж 33 партій та блоків.
Пан Миримський — нардеп трьох останніх скликань — послідовно входить до парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Свого часу народний депутат Григорій Омельченко подавав запити щодо підробки Миримським диплома про вищу освіту (виданого нібито Сімферопольською філією Московського університету менеджменту і комерції) та набуття ним громадянства Держави Ізраїль. Цікаво також, що, за словами міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, саме у списках «союзників» балотується до ВР Криму найбільше людей, яким раніше було висунуто обвинувачення або які були засуджені й амністовані (аж 13).
Тут варто додати, що ще влітку головою партії «Союз» був інший політик — одесит Олексій Костусєв, керівник Антимонопольного комітету України. Саме він завішав Україну бігбордами зі своїм портретом, логотипом партії та гаслом «З нами Бог і Росія». Певно, Росія й залишилася із «Союзом», а ось Партія регіонів перелік тих, хто «з нами», не поповнила. «Регіонали» відмовилися створювати блок із «Союзом», Миримський їх розкритикував і оформив на базі «Союзу» окремий виборчий проект, тоді як Костусєв позбувся обов'язків лідера цієї партії й пішов як рядовий боєць у шеренги списку Партії регіонів.
Наступна формотворча структура блоку «За Союз» — з розряду «диванних», це політична партія «Вітчизна». Нею керує генерал Вілен Мартиросян, відомий тим, що у 1991 році першим привів свій полк, дислокований на Рівненщині, до присяги незалежній Україні та її народу. Наприкінці 1990-х він з'явився у структурі виконавчої влади — очолював Координаційну раду при Президенті з питань соціального захисту військовослужбовців. У 1997-му зареєстрував власну партію, яка була однією з численних маргінальних опор Леоніда Кучми, а в 2004-му Вілен Арутюнович від імені соратників-військовиків активно підтримував кандидата Януковича.
І нарешті лідер четвертої складової блоку «За Союз» — Володимир Гошовський, партія «Соціалістична Україна». Великі амбіції та бажання бути публічною особою винесли цього 32-річного чоловіка (до речі, парубка, завидного жениха) на перше місце у списку «союзників». Гошовський — нардеп-мажоритарник від Харківщини, син Сергія Гошовського, колишнього керівника геологічного держкомітету, та Валентини Гошовської — тієї самої, яка була в парламенті, а від певного часу потрапила в орбіту Євгена Марчука, працювала заступником секретаря РНБО; зараз вона очолює партію «Солідарність жінок України» і є третім номером у списку «марчуківського» блоку (див. нижче).
Син, маючи власний бізнес (зокрема нафтовий), у «материнську» партію не пішов, а створив власну. Причому в цікавий спосіб. Минулого року колишній «кучміст» Гошовський-молодший ще був членом Соціалістичної партії Мороза, очолював її харківський обком. Але «засланий козачок» почав «тягнути ковдру на себе» і в результаті сварок та інтриг відколовся від СПУ зі значною частиною обласної організації. Ці люди й склали основу для власної партії пана Володимира. А щоб ця «клонована» структура змогла взяти участь у парламентських виборах, її не створювали з нуля (було вже пізно), а присвоїли назву «Соціалістична Україна» вже існуючій «диванній» партії — «Народний вибір».
Гошовський привів до списку блоку багатьох харків'ян та впливових представників сфери геології та розробки надр. Цей молодий чоловік вів і веде активну саморекламну кампанію, зокрема у ЗМІ з'являється багато платних статей про його звитяги, спочатку — як лідера партії «Соціалістична Україна», тепер як провідника блоку «За Союз». Нині ідея-фікс Володимира — «власний», тобто ініційований ним всеукраїнський референдум про зміни до Конституції України. Клятий Центрвиборчком не дозволив Гошовському покращити таким чином систему народовладдя, і це стало підставою для чергової серії невеликих пікетів та заміток про них у газетах на кшталт «Комсомольской правды».
Прикметно, що Гошовський родом зі Стрия Львівської області, і це не заважає йому очолювати блок, який бачить майбутнє України в тісному союзі з Росією, у двомовності тощо. Чого лише не буває на цих виборах...
У списку блоку «За Союз» загалом 93 зареєстровані кандидати. Перша п'ятірка: Володимир Гошовський, народний депутат України (позафракційний), партія «Соціалістична Україна»; Лев Миримський, народний депутат України (позафракційний), партія «Союз»; Вілен Мартиросян, голова політичної партії «Вітчизна»; Олександр Базилюк, пенсіонер, мешкає у м. Донецьк, Слов'янська партія; Світлана Савченко, помічник-консультант народного депутата України, депутатка ВР Криму, екс-лідер партії «Союз», голова її списку на виборах-1998.
Далі у списку можна виділити таких осіб: Олександр Счисльонок, голова наглядової ради АТ «Завод Будгідропровід» (Харків), Роман Сторожев (гендиректор ВАТ «Укрзакордонгеологія»), Сергій Сопрун, нардеп минулого скликання від НДП; Лариса Шевченко, голова правління ВАТ «Кривбасрудоремонт»; Євгеній Пилипенко, голова правління АТ «Національна енергетична компанія «Енергетика та паливо України»; Михайло Мукерія, голова спостережної ради ЗАТ «НВФ Укрспецмонтажпроект»; Тігран Бабаянц, голова правління ВАТ «Одеська книжкова фабрика»; Олександр Лойфенфельд, голова спостережної ради благодійної організації «Фонд пам'яті «Бабин Яр»; Віктор Близнюк, гендиректор ЗАТ «Укрнадраресурси»; Ашот Аванесян, президент Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Спілка вірмен України»; Андрій Звонарж, нардеп минулого скликання від Компартії; Ігор Лупальцов, помічник міністра фінансів України; Микола Марченко, директор ТОВ «Міжнародний російсько-український аеропорт Бєлгород—Харків». Крім численних потенційних спонсорів включно з директором київського ПП «Шрек», вистачає і пенсіонерів та тимчасово непрацюючих. А серед людей Гошовського є навіть начальник головного управління зовнішньо-економічних зв'язків та європейської інтеграції Харківської обласної державної адміністрації, тобто представник виконавчої влади.
Поточний рейтинг «союзників» — 0,4% за даними Центру Разумкова.
Прогноз «УМ»: місце в першій двадцятці; до 0,5%.
На виборах-1998 змагався досить симпатичний блок із «футбольною» назвою «Вперед, Україно!», представлений Віктором Мусіякою, Григорієм Омельченком, Сергієм Головатим, Володимиром Стретовичем тощо (набрав 1,73%, це було 14-те місце). Наступного року була зареєстрована така партія. Щоправда, вже не зовсім iз тими людьми, але з паном Мусіякою на чолі. Відтоді цю невелику політичну силу «де тільки не носило»... На виборах-1999 «ВУ!» підтримала соціаліста Олександра Мороза, а перед 2002-м увійшла до Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Лідера партії Віктора Мусіяку — юриста, віце-спікера парламенту ІІ скликання — розглядали як кандидата в заступники Голови ВР і IV скликання, але «Наша Україна» підтримувала Мусіяку не надто активно, і Віктор Лаврентійович першим же «літаком» перелетів до «кучмістської» більшості. На ці кола він відтоді й орієнтується.
Ясна річ, за Мусіякою не пішла легендарна помічниця Віктора Ющенка Віра Іванівна Ульянченко, яка теж була членом партії «Вперед, Україно!». Цікаво, що у реєстрі фігурував і нинішній «губернатор» Миколаївщини, а тоді — голова ради «Юнекс-банку» Олександр Садиков. Основним же партнером екс-віце-спікера на тривалий час став Віктор Сівкович, колишній працівник КДБ, помітний підприємець другої половини 1990-х років. У 2000—2001 рр. він навіть очолював цю маленьку й не надто зрозумілу партію. Але згодом облишив і лідерство, і саму структуру. До керма повернувся Віктор Мусіяка — чоловік розумний, але м'який і не надто виразний. У його стилі — сидіти у студіях політичних телепрограм на боці «синіх», але при цьому не надто наїжджати на «помаранчевих». У парламенті він змінив уже шість фракцій, від «Нашої України» до «Регіонів» (не рахуючи табору позафракційних).
«Партія «Вперед, Україно!» — це громадянська партія... Державу — в межі закону, під ефективний громадянський контроль!..» — зазначено у виборчій програмі «ВУ!». Перше завдання в переліку головних — «перетворити українську політику з боротьби партій, фінансово-промислових груп і окремих осіб на суспільно корисний діалог між ними». Не дуже оригінально...
На що розраховує знекровлена партія Мусіяки на цих виборах, незрозуміло. Утім, мабуть, не пристало йти геть із парламенту і великої політики без жодного спротиву. Хоча реклами «впередівців» ніде не помітно...
Центрвиборчком зафіксував 77 кандидатів від «ВУ!», при цьому один із першої п'ятірки не проскочив через сито вимог, і тепер після четвертого номера списку одразу йде шостий. Ось лідери: Віктор Мусіяка, народний депутат України (позафракційний); Сергій Дяченко, заступник директора ЮАФ «Міжрегіональний консалтинговий центр»; Василь Петрівний, радник луганського міського голови; Сергій Селіфонтьєв, приватний підприємець; Анатолій Пушкар, президент Спілки громадських організацій «Рада народу України». Усі, крім Петрівного, — кияни й члени партії.
Під восьмим номером іде письменник Андрій Кудін, автор книжки «Як вижити в тюрмі», записаний як начальник управління взаємодії зі ЗМІ Міністерства охорони навколишнього природного середовища. 15-й — Євген Бурлаченко, безпартійний, луганський міський голова. Більше відомих прізвищ відшукати не вдалося. Зате є багато приватних і не приватних підприємців, радник міністра закордонних справ, асистент кафедри акушерства та гінекології Тернопільського медуніверситету, керівник проекту Банкнотно-монетного двору НБУ, доцент кафедри конституційного права Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, лікар-психіатр відділкової лікарні станції Луганськ Донецької залізниці, постачальник будівельних матеріалів ПП «Рябчиков І.В.» (Алчевськ), віце-президент Асоціації неонатологів України, електромонтер Луганського заводу колінчатих валів та ін. Звертає на себе увагу значна кількість людей із Луганщини.
Прогноз «УМ»: місце після 30-го; менш як 0,15%.
Є партії, створені на базі деяких підприємств, а ця ось — на основі мережі одного навчального закладу, Міжрегіональної академії управління персоналом. УКП — одна з найскандальніших партій, що беруть участь у виборах. До речі, якби документи Української консервативної партії в Мін'юсті розглядали ще день, кампанія-2006 обійшлася б без консерваторів. Однак УКП партія була зареєстрована за день до «дедлайну» — 25 березня 2005 року. Тож зараз досить активно розкручує свою «фішку» — національно-патріотична позиція, що межує з антисемітизмом.
Є така думка, що саме через МАУП (читай — УКП) Сполучені Штати досі не скасували щодо України дію поправки Джексона-Веніка, яка дещо псує торговельні відносини між двома країнами. Нескасування пролобіювали єврейські організації США. На їхню думку, на МАУП досі зав'язані деякі владні персони України, тоді як ця сама Міжрегіональна академія управління персоналом в особах своїх лідерів нібито розпалює міжнаціональну ворожнечу. І хоча міністр закордонних справ Борис Тарасюк (а в цьому сенсі найчастіше йдеться саме про нього) вже давно склав регалії почесного керівника одного з підрозділів МАУП, питання зависло. Ця «контора» справді помітно псує демократичний імідж України. Зокрема, один із чільних діячів МАУП-УКП — пан Василь Яременко, той самий автор двох статей — «Міф про український антисемітизм» та «Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів», через публікацію яких Шевченківський районний суд виносив рішення про закриття газети «Сільські вісті».
У програмі Української партії антисемітизму немає — що й не дивно, адже інакше її не пропустили б через горнило ЦВК. Назва засад цієї політичної сили — «За українську Україну!», перші слова — «Бог і Україна понад усе!», за ними — перспективи впровадження в Україні посади державного керівника — Гетьмана, переходу до етнократії тощо. Цікаво, що партію з такими ідеями очолює Георгій Щокін — чоловік, який досить туго розмовляє українською мовою, з жахливим російським акцентом.
Довгий час УКП планувала створити блок з Українською національною асамблеєю, очолюваної Юрієм Шухевичем, але зрештою дві партії вирішили йти «паралельними колонами, щоб створити коаліцію вже в парламенті». Аби туди потрапити, лідери консерваторів намагаються заручитися підтримкою виборців у регіонах, проводячи на базі філій МАУП так звані форуми національно-патріотичних сил. Ідуть у хід також листівки та бігборди.
У виборчому списку УКП — 85 осіб. Перша п'ятірка: Георгій Щокін, президент Міжрегіональної академії управління персоналом; Микола Сенченко, голова Книжкової палати України; Микола Головатий, перший віце-президент-ректор МАУП; Василь Яременко, директор Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень МАУП; Григорій Мусієнко, єдиний безпартійний, професор філософії і політології Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука.
Загалом згадка про Міжрегіональну академію управління персоналом зустрічається в поясненнях роду занять кандидатів у депутати від УКП більш як півсотні разів — від президента МАУП до директора департаменту стратегічного розвитку Запорізького інституту ім. гетьмана Петра Сагайдачного при МАУП. Є у реєстрі й 25-річний син пана Щокіна Ростислав, перший віце-президент із соціально-економічного розвитку МАУП (№ 9). Є також підприємці, представники деяких інших навчальних закладів, священик Української автокефальної православної церкви із Львівщини та ін. А ось «зірку» — соліста Національної опери Миколу Шопшу — чомусь засунули аж на 32-ге місце.
Прогноз «УМ»: місце після 25-го; до 0,3% (з урахуванням того, що УКП сподівається отримати голоси студентів із мережі МАУП, їхніх батьків та родичів).
Далі буде.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
