Стріли Амура поцілили в «Романтиків»
Володимир Iллєнко й Петро Миронов — люблячi татусi. (Фото Євгена КОЛЕСНИКА.)
«Романтика — це всього лише марка радянського магнітофона і не більше», — казала одна з героїнь Клари Новикової. Погодяться з нею лише ті, кому романтика не потрібна в принципі: на жаль, такі персонажі були завжди — і в романтичному вісімнадцятому столітті, і у прагматичному двадцять першому. Але романтиконенависники завжди були у меншості, тож зараз — не про них. А про їхніх опонентів — мрійливих, хронічно закоханих, сентиментальних, але водночас сильних у бажанні жити яскраво і соковито.
Свою нову виставу за п’єсою Едмона Ростана «Романтики» «лівобережці» назвали «Таємниця пристрасті жагучої». Уособили і без того промовисту оригінальну назву історії кохання Сильветти та Персіне. Поштовхом до лав-сторі двох молодих людей на цій сцені стала симпатія між Києвом та Маріуполем — головреж Маріупольського театру Костянтин Добрунов отримав запрошення від столичного Театру драми і комедії, від якого не зміг відмовитися. До цього ситуація мала зворотний вигляд — навперебій режисери з периферії надсилали на відео свої роботи, просилися спробувати дебютнути на сцені Театру драми і комедії, але сильного враження на Едуарда Марковича Митницького не справили. Добрунова запросили після однієї з його вистав у Севастопольському театрі. Кілька місяців режисер, який, на відміну від переважної більшості тих, хто ставить у Театрі драми і комедії, не є учнем Митницького, жив між Києвом і Маріуполем, репетируючи тут і керуючи там.
Едмон Ростан — відомий амурознавець, який наконструював безліч моделей стосунків чоловіка та жінки. Вистава ж «Таємниця пристрасті жагучої» — це не лише переказ чергової любовної історії, а й роздуми над тим, наскільки романтика вписується у буденне життя. Герої Ростана не сиділи склавши руки, а самі романтизували свої сірі будні. Сусіди Бергамен (н. а. України, з. а. Росії Микола Бабенко) та Паскіно (з. а. України Володимир Іллєнко) дуже талановито вдають, що ненавидять один одного. Діти, Сильветта та Персіне, хоч і любляться, але через ворожнечу батьків почуваються такими собі Ромео і Джульєттою з ворогуючих родин. Згодом з’ясується, що це все люблячі татусі і влаштували — аби дітки одружилися романтично, а вони об’єднали свої сади-городи та доживали віку в мирі та спокої. Дідугани підійшли до авантюри відповідально й творчо — замовили послугу псевдовикрадення Сильветти (Тетяна Круликовська) для того, щоб Персіне (Андрiй Самiнiн) її визволив. Свій сценарій Страфорель (з. а. України Лев Сомов) сам же блискуче і реалізував, закохані серця об’єдналися, новоспечені свати кинулися в обійми один одному. І тут почалися проблеми...
Автор художнього вирішення «Таємниці пристрасті жагучої» — Олег Луньов, який ідею вистави закодував у мурованій стіні по центру сцени, що спершу начебто роз’єднувала закоханих дітей та хитрющих батьків, а потім розступилася й трансформувалася в елементи декору паркових алей. До речі, процес перевтілення відбувається на очах у глядачів — підстрижені кущики із зелені та вішалок майструє Тетяна Круликовська.
Виставу наполегливо рекомендуємо не лише закоханим, а й тим, хто зараз намагається знайти компроміс у вирішенні проблеми батьків та дітей. Після «Таємниці» цей пошук не нагадуватиме безнадійний лабіринт, вихід з якого — не більше, ніж фікція.
