Технологічний аутсайдер чи претендент на лідерство?

      Про роль національної  ідеї в економічному зростанні  будь-якої країни  вітчизняні політики говорили досить багато. Проте в самої України немає  остаточно схваленої суспільством національної ідеї. Упродовж дванадцяти років незалежності висловлювалося чимало міркувань з цього приводу. З-поміж них виокремлюються думки економістів. Знавці ринків і  банкіри мають свій погляд на те, якою повинна бути інтегруюча ідея для української нації. При цьому вони виходять із цілком достовірних даних про сьогоднішній стан економіки. Погодьмося, завдання не з легких — воно нагадує пошук вічного двигуна. Та найважче буде переконати неекономістів у тому, що національна ідея може і повинна мати під собою щось надефемерне, щось духовніше, аніж просто любов  до рідного краю. Поринувши у вивченняя  цієї «алхімії любові», колишній урядовий секретар Віктор Лисицький знайшов своє бачення  національної ідеї. Думками з цього приводу він вирішив поділитися з «Україною молодою».

      — Вiкторе Івановичу, вам як знавцю банківського сектору легше судити, чому при стабільному курсі гривні, невисокому рівні інфляції та збільшенні валютних резервів НБУ доходи громадян України, обсяг національного продукту в цілому залишаються мізерними. Закордонні експерти нас хвалять, але чи хтось із них хотів би бути на місці пересічного українця?

      — Не треба забувати, що економічне зростання України йде від рівня «руїни». Високі темпи зростання дають дуже малі абсолютні прирости національного багатства. І тому лише через досить тривалий проміжок часу Українська держава вийде на пристойні показники людського розвитку. Отже, нема грунтовних підстав для радості. На світових ринках Україна є  помітною лише у скромному переліку галузей, науково-технічний рівень яких визначається ідеями XIX сторіччя. Йдеться про старі й тому стратегічно малорентабельні галузі. Частка   високотехнологічних галузей у приростах обсягів виробництва  є принизливо мізерною. Не знижується  залежність наших виробництв від стану справ у світовій економіці. Внутрішні ринки України розвинутi досить погано.

      — Сьогодні все більше країн змінюють свій статус — багатші втрачають свій імідж, бідніші претендують на лідерство. Невже Україна, будучи незалежною державою, приречена на те, аби хтось за неї визначав її місце на світових ринках?

      — Принцип розподілу «призових місць» для країн у глобальному плані справді змінився. Протягом останніх десятиріч змагання між державами перемістилося з військово-стратегічної сфери в економічну. Прискорилася глобалізація світу в цілому та економіки зокрема. Протекціонізм (тим паче автаркія) втрачає свій зміст як ефективний інструмент державної політики. Інформаційна революція призвела до того, що нові індустріальні країни (вчорашня біднота) можуть організовувати випуск новітньої продукції паралельно з високорозвинутими державами. Внаслідок розвитку виробничих та відтворювальних циклів нові індустріальні країни стають незалежними від високорозвинутих країн. Саме тому уряди розвинутих країн світу, і не тільки вони, приділяють усе бiльше  уваги підвищенню конкурентоспроможності, ставлячись до неї як до  найефективнішого засобу захоплення та утримання ринків. Сьогодні все більше і  більше країн  зміцнюють своє благополуччя,  пропонуючи нову якість споживання (йдеться про товари, роботи та послуги). І саме тому рівень  конкурентоспроможності національної продукції визначає не тільки економічний рейтинг нації, а й  її місце  у цивілізаційному поступі. Отже, ключовою складовою  національної ідеї України має стати забезпечення   високої конкурентоспроможності національного продукту.

      — Але ж хто знає, якою має бути технологія досягнення  цієї високої «кондиції» нашої економіки? Кабмін багато разів виступав з програмами, але жоден з урядів так і не спромігся відійти від методу «латання дірок», а якщо хто й знав, то не встигав реалізувати свої ідеї раніше, ніж Президент відправить його у відставку.

      — Справді, одного уряду задля досягнення такої мети недостатньо. Це вже завдання політиків — створити стабільне, передбачуване загальноекономічне та політичне середовище. Але й цього замало. Повинні бути сприятливі рамкові умови для динамічного та вільного від потрясінь функціонування ринків. Це і розвиток інфраструктури, і конкурентна політика, і регуляторна реформа, і забезпечення доступу до стратегічної інформації. З усім цим маємо чималі проблеми. Належить по-справжньому заохочувати інновації та сприяти технологічному розвиткові. А задля цього — сформувати амбітне та реалістичне стратегічне бачення перспектив економічного розвитку країни та регіонів.

      — А якою, на ваш погляд, має бути роль уряду в управлінні конкурентоспроможністю?

      — Слід сконцентрувати увагу суспільства на  зміцненні  існуючих та реалізації потенційних конкурентних переваг країни.  Уряд, спираючись на добровільні контакти з підприємцями та дослідниками, повинен трансформуватися в ініціатора зростання економіки за рахунок впровадження інновацій, необхідних для підвищення конкурентоспроможності. Належить визначити  стратегічно конкурентоспроможні види товарів, робіт та послуг. Для  розвитку їх виробництва держава надаватиме всіляку підтримку. Інтелектуальне верховенство України в цій продукції має бути безсумнівним. Потрібно визначити  виробничо-збутові  мережі — кластери, які забезпечуватимуть випуск та реалізацію стратегічно конкурентоспроможних видів товарів, робіт  та послуг.

      — Але ж хоча в уряді терміном «кластер» вже оперують, насправді цей принцип організації виробництва  — така собі фата моргана нашої економіки. Його ще немає у свідомості наших співгромадян.

      — Дарма, тому що в Україні вже функціонують кластери. Це виробничі мережі, які складаються із взаємозалежних фірм, включаючи спеціалізовані постачальні компанії, наукові та освітні заклади (університети, НДІ, конструкторські бюро), посередницьких структур, зокрема брокерських та консалтингових фірм, та споживачів, які поєднані між собою єдиним ланцюжком виробництва доданої вартості. За визначенням, кластери передбачають відмову від галузевого підходу на користь не стільки міжгалузевого, скільки міжсекторального підходу. До кластера мають бути залучені не тільки всі безпосередні та опосередковані учасники виробничого процесу, а й  споживачі. Новий підхід передбачає налагодження  цілеспрямованої взаємодії уряду з підприємствами. Йдеться про фактори виробництва — такі, як підготовка кадрів, прагматизація науково-дослідницької діяльності, покращення інформації, удосконалення комунікаційної інфраструктури, а також про умови попиту (удосконалення стандартів та сертифікації товарів, контроль за якістю). Cтратегії фірм мають бути невід'ємними компонентами стратегії держави, адже смисл усієї цієї роботи полягає в усуненні бар'єрів для розвитку конкуренції. У результаті почнеться  випуск конкурентоспроможної продукції. Таким чином фактично впроваджується інноваційна модель розвитку,  що сприятиме притоку іноземних інвестицій разом із новітніми технологіями.

      — Ви передбачаєте, що  кожен із урядовців повинен знатися на «кластерній ідеології»?

      — Загалом так. Утім потрібен буде спеціальний орган, умовно назвімо його  Національною системою управління конкурентоспроможністю.  Можна припустити, що очолюватиме цей орган  Національна рада під головуванням Прем'єр-міністра (принаймні). Цю Національну систему, на мою думку, варто буде сформувати як міжгалузеву (міжсекторальну). Крім того, вона повинна охоплювати й регіональний рівень. Має бути розроблено й  впроваджено інструментарій державного управління конкурентоспроможністю. Першочергові складові цієї роботи — концепція, стратегія та програма. Ці документи мають бути покладені в основу співпраці виконавчої влади зі всіма учасниками кластерів — від освітян, науковців та проектантів — до кінцевих споживачів, включаючи виробників,  різні посередницькі структури та банки. На державно-приватних засадах потрібно виділити ресурси для розвитку кластерів. Далі такий сценарій: робота уряду щодо впровадження базових трансформацій (стабілізація, лібералізація, приватизація) набуває конкретного змісту. Найактивнішим прошаркам суспільства вона стає  зрозумілішою. Розвивається багатоплановий діалог з тими суб'єктами відтворювального процесу, які працюють на високотехнологічну перспективу України. Створюються умови для змiцнення позитивного іміджу уряду.

      — А якщо  уряд не повернеться обличчям до проблеми підвищення  конкурентоспроможності національного продукту?

      — Екстенсивне зростання — наша похмура реалія. Вже понад три роки зростає економіка України. Однак цей позитив  не є результатом досягнення конче необхідних якісних зрушень у продуктивних силах та виробничих відносинах і спирається переважно на екстенсивні фактори росту. Втрата найбільш науково вибагливого споживача — Міноборони СРСР — та подальший занепад підприємств військово-промислового комплексу призвели до радикального зниження сукупного науково-технічного рівня продукції, що випускається в нашій країні. Перспектива — деградація накопиченого потенціалу і перетворення України на технологічного аутсайдера.

      Значне зниження науково-технічного рівня продукції, яку випускають наші підприємства, неминуче призведе до занепаду кадрів, нехтування освітою та наукою. Вже сьогодні важко повірити у можливість випуску багатьох видів  продукції (транспортна авіація, суднобудування тощо) тієї якості й у тих обсягах, які ще за часів СРСР були досить ординарними. Ми нарікаємо на низький рівень інвестицій в українську економіку. Але ж погляньмо на свої промислові потужності. Ще за радянських часів зношеність основного виробничого капіталу  була зависокою. У перші роки незалежності небажання вкладати гроші у розвиток виробничого капіталу пояснювали  гіперінфляцією, відсутністю національної  (конституйованої) грошової одиниці та відповідного ринково-орієнтованого законодавства. Протягом уже кількох років поспіль ми маємо абсолютно протилежний стан справ, але інвестиції в основний капітал дуже малі. Посилюється враження, що через деякий час Україна буде спроможна випускати лише  те, що від царя Хмеля (коли людей була жменя) випускають на Заході. Не хотілося б вдаватися до сумних прогнозів, але, боюсь, сало та горілка — лише така продукція формуватиме оригінальність нашого виробництва.

      Невже порівняно нижчий рівень  людського розвитку —  фундаментальна  риса прийдешньої України? Технологічне аутсайдерство не може не тягнути за собою відносно нижчий рівень рентабельності виробництва та ефективності економіки у цілому. Адже висока та надвисока прибутковість, як правило, є атрибутом принципово нових, із високою конкурентоспроможністю товарів, робіт та послуг. Невже ми змиримося з тим, що нижчі, ніж в інших європейських країнах, доходи стануть рисою, глибоко притаманною нашим нащадкам? Влада має змінити орієнтири своєї активності.  Альтернатива політиці підвищення конкурентоспроможності — це  подальше відставання у світових економічних перегонах.