У п'ятницю по обіді в Черкасах на дорозі центрального бульвару імені Тараса Шевченка навпроти поштамту на купі пакетів та сумок сидів кіт. А поруч товпилися жінки й діти, правоохоронці ж спрямовували весь транспорт в об'їзд вулицею Хрещатик.
Як виявилося, так проти виселення з гуртожитку по вулиці Петровського, який належить силікатному заводу, протестували кілька сімей. Люди перекрили центральну вулицю міста після того, як їх за рішенням суду просто викинули на вулицю судові виконавці.
«У нас виламували двері сокирами та ломами й виносили наші речі та вантажили на автомобіль. Діти прийшли зі школи й не мали куди йти», — трохи не ридали жінки й обіцяли не піти з бульвару до тих пір, доки їхні пожитки не повернуть назад.
Першим до пікетників вийшов голова обласної адміністрації Вадим Льошенко, намагаючись розібратися у ситуації. А представників Черкаської мерії довелося довгенько шукати. Міський голова Черкас того дня був у Америці, а його заступники, складалося враження, будь-що прагнули уникнути розмови з народом: їх довелося шукати з допомогою міліції. Правда, коли вони прийшли, то толку від того теж було мало. «Ну давайте я теж тут буду з вами стояти», — ні сіло ні впало запропонував заступник мера Черкас пан Назаренко. «Ви жартуєте, а Україна через таких, як ви, пропадає», — з болем відповіла одна з жіночок.
Історія з виселенням цих людей почалася пару років тому, коли завод надумав переобладнувати гуртожиток на квартири. Тільки сім'ї, яким просто нікуди переселитися, почали відстоювати своє право на дах над головою, i, зокрема, таким радикальним методом, як перекриття центральної вулиці Черкас. Люди добилися того, що їх мали переселити в інший гуртожиток, тільки документів на це у міській раді вони досі не можуть одержати.
«Якщо влада не здатна вирішувати проблеми міста, то її треба міняти», — говорив на адресу черкаської мерії голова обладміністрації Вадим Льошенко й запропонував адміністрації силікатного заводу заселити людей у гуртожиток негайно.
Треба сказати, що в Черкасах це не перший пікет мешканців гуртожитку. Кілька днів тому жінки та діти з трьох гуртожитків колишнього цукрового заводу по вулиці Добровольського, 20 та Орджонікідзе, 92 i 96 теж стояли під вікнами мерії. Були вони й у п'ятницю на бульварі Шевченка поруч із пікетниками з Петровського. Як розповіла «УМ» одна з пікетниць — Віра Жигайло, яка пропрацювала на цукровому заводі 12 років, усі вони досі живуть у холодних кімнатах. А опалення там не включено через 106-тисячний борг Черкаській ТЕЦ. Тільки заборгували ці кошти не самі мешканці, вони справно платили й мають квитанції, а посередник, якийсь Фонд захисту житла та його реконструкції. Власника цього фонду, який зібрав ці кошти, вирізав частину комунікацій, бо хотів виселити людей, реконструювати житло й продати, міліція шукала тиждень. Тепер ним займаються правоохоронні органи. А тим часом люди живуть у холодних гуртожитках, і міська влада поки що не здатна їм зарадити. Між іншим, на Черкащині в гуртожитках «мають щастя» жити 11 тисяч мешканців.