Трудовi буднi працiвникiв cектору екстрадицiї. (УНІАН.)
Iз начальником сектору екстрадиції i конвоювання Валерієм Бондарем ми познайомилися у тісному кабінеті на другому поверсі главку Внутрішніх військ. Підполковник саме працював iз документами.
«Працюємо над майбутнім державним наказом з екстрадиції, який мають підписати п'ять відомств — МВС, Мін'юст, Генпрокуратура, Держдепартамент з виконання покарань, Державна прикордонна служба. У цьому документі враховуємо всі нюанси, отримані на практичному досвіді за минулий рік», — пояснив пан Валерій.
З'ясувалося, що до 2005 року екстрадицією хто тільки не займався. Спільний наказ міліцейського i прикордонного відомств від 1998 року не визначав чітко, на кого покладаються ці завдання. Доходило до того, що за кордон виїжджали навіть слідчі та оперуповноважені карного розшуку з територіальних відділів міліції, як правило, обласних. Діяв недолугий принцип: хто подав у розшук, той i їде за злочинцем. Як наслідок, виникали проблеми з фінансами або й навіть з іміджем держави. Адже за тим, як правоохоронці діють за кордоном, судять i про Україну.
Зрозуміло, що у різних силових структур відрізнявся i стиль роботи. Загальних правил з конвоювання злочинця просто не існувало, та й займалися цим переважно не фахівці. Що й казати, якщо з 1998-го по 2005 рiк бійці з ВВ, які на конвоюванні «собаку з'їли», виконали лише чотири (!) завдання з екстрадиції.
Усе змінилося після президентських виборів. Валерій Бондар каже, що з приходом нового керівництва МВС i Національного бюро Інтерполу вже у травні 2005 року з'явився відомчий наказ МВС, де чітко визначався механізм виконання завдань екстрадиції злочинців iз країн, які не мають спільних кордонів з Україною, та механізм фінансування. Завдання з екстрадиції закріплювалося за ВВ та Інтерполом (представник бюро обов'язково входить до конвойної групи i є її керівником). I ці нововведення одразу дали позитивні результати: вже до кінця минулого року було виконано 11 завдань з екстрадиції, а лише за січень цього року — вже 5!
Правоохоронці жартома кажуть, що раніше на лазурних берегах Іспанії та Франції можна було зустрiти чимало злочинцiв з України. Але тепер ситуація дещо інша. Одразу було створено окрему групу фахівців з конвоювання та екстрадиції, які працюють у тісному контакті з колегами з Інтерполу. Найближчих колег підполковник Бондар без перебільшень називає класними фахівцями. I таке враження склалося у нього лише за останній рік, адже раніше, коли праця була не скоординованою, про Інтерпол, умовно кажучи, у Внутрішніх військах i не чули.
У секторі екстрадиції i конвоювання вдячні i керівництву МВС, i командуванню ВВ, бо матеріально забезпечені. «Головне — щоб вистачило наснаги i здоров'я!» — посміхаються співробітники. Поїздка за кордон проплачується одразу i без затримок. А це, до речі, дороге «задоволення».
Наприклад, щоб конвоювати злочинця з Німеччини, потрібно приблизно 3-4 тисячі євро. А на борту пасажирського літака можна перевозити лише одного злочинця, і, щоб пасажири не відчули дискомфорту, багато залежить від професіоналізму конвойної групи.
За нелегку й небезпечну роботу ці хлопці отримують не так уже й багато. Співробітники сектору, з якими вдалося поспілкуватися, розповідали, що, незважаючи на постійне підвищення зарплатні по лінії органів внутрішніх справ, їх це жодного разу не торкнулося. Працюють за ті самі копiйки, що й рік тому.
На пасажирських літаках конвоюють злочинців лише з тих країн, які не мають спільних кордонів з Україною. Якщо ж злочинця по лінії Інтерполу видає Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, Молдова або Румунія — все значно простіше й дешевше. Адже передача злочинців на спільних кордонах відпрацьована роками i закріплена міжнародними угодами. Найближчим часом наші правоохоронці з нетерпінням чекають на екстрадицію 14 небезпечних кілерів із банди Немсадзе, яка тривалий час тероризувала Донеччину. Нагадаємо, що зухвалих бандюків, які професійно володіли бойовими мистецтвами та різними видами зброї, затримали наприкінці січня у Москві російські спецназівці. Успіх безпрецедентної спецоперації став можливим завдяки спільним діям правоохоронців України та Росії. Заступник міністра внутрішніх справ України Володимир Євдокимов уже тоді зазначав, що у Генпрокуратуру i МВС Росії направлено матеріали на екстрадицію затриманих, і сподівався, що, незважаючи на чинну домовленість з РФ, за якою екстрадиція відбувається упродовж двох місяців, усі бандити, за згодою сторін, повернуться до України раніше.
Чи готові наші правоохоронці до фактично безпрецедентної екстрадиції небезпечних кілерів найближчим часом? Підполковник Бондар запевняє, що готові, але ж усе залежить від того, які корективи може внести керівництво російського i українського МВС у схему передачі й етапування. Зрозуміло, що це службова інформація, яка проходитиме під грифом секретності, адже йдеться про безпеку конвою.
Зазвичай Росія ледь не щомісяця передає українській стороні злочинців на пункті пропуску державного кордону Гоптівка, що на Харківщині, попередньо конвоювавши їх до Бєлгородського СІЗО. Але в секторі екстрадиції i конвоювання зазначають, що це зовсім не означає, що все відбудеться за такою ж схемою i цього разу.
Те, що кілерів готові «прийняти» на належному рівні, відчувалося й під час спілкування «УМ» із начальником відділу конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних ВВ МВС В'ячеславом Карплюком. Полковник запевняє, що жодних проблем не буде, бо хоч би якими професіоналами своєї брудної справи були злочинці, справжніх спеців вистачає i у ВВ. До того ж буде призначена особлива варта, а конвой планують посилити бійцями спецпідрозділів із Внутрішніх військ i міліцейського «Беркуту». Супроводжуватиме їх ще й ДАІ, залучатимуть наряди чергових зі службовими натренованими собаками.
«Нам боятися нічого, нехай бояться ті, хто стоїть за цими кілерами, користувався їхніми «послугами» i, мабуть, хоче, щоб вони замовкли назавжди , — каже полковник Карплюк. — Якщо буде потрібно, навіть бронетранспортер, гелiкоптер залучимо або 5-6 «автозаків» поставимо в колону — i спробуй, здогадайся, в якому з них злочинці. Хоча це й не знадобиться, бо зараз уже інші часи, не «бєзпрєдєльні» 90-ті.
«Для нас не важливо, кого повертати в лоно правосуддя — чи Щербаня, чи Пукача, бо ми готові виконати завдання з екстрадиції будь-кого. I гучне прізвище нічого не значить, адже для нас це лише особа, взята під варту», — запевняє Валерій Бондар. До речі, на особистому рахунку підполковника — шестеро повернутих в Україну злочинців. I це лише за останній час, після вищезгаданого відомчого наказу МВС. Пан Бондар згадує, як нещодавно привіз із Німеччини одного злочинця, прізвище якого нічого не скаже громадськості. Але ця людина за кермом КамАЗа переїхала легковик, загинуло подружжя... Від покарання злочинець ховався за кордоном, тепер вiн постане перед судом. «Може, для когось це дрібниця, але ж родина загиблих відтепер вірить у справедливість!» — емоційно підкреслює підполковник.
Восени з Чехії екстрадиювали одного з лідерів кримської банди «Сейлем». 44-річний кореєць був відомим майстром із карате, професором філософії. Віз із собою цілу бібліотеку філософських трактатів, поводився спокійно. Але небезпека відчувалася. Підполковник Бондар каже, що зазвичай злочинці наручників не люблять, із часом починають скаржитись, просять послабити. Натомість кореєць поводився у цьому плані дещо незвично: під час перельоту його руки затерпли від наручників, а він лише сидів i посміхався. I жодних прохань.
Інший випадок. На католицьке Різдво забирали з Брюсселя 55-річну Ганну Кукурік, яка є однією з головних фігуранток кримінальної справи по банку «Україна». Бельгійці святкували, i пильність поліції була трохи не та. До того ж у кожної країни свої механізми видачі. Але підполковник Бондар, спілкуючись із пані Кукурік ще до видачі, помітив у неї металеву ручку й окуляри. Метал i скло — потенційне знаряддя для самогубства. Адже під час екстрадиції злочинець переживає певний психологічний шок, усе ж таки в Європі умови для утримання в'язнів дещо інші. Та й жінки поводяться інакше, ніж чоловіки. На прохання українського конвою, жінка-полісмен обшукала колишню фінансистку i вилучила ці предмети.
Цікаво, що конвой ніколи не говорить зі своїм «клієнтом» про скоєні ним злочини. Лише про погоду-природу, політику або традиції тієї країни, де він жив останнім часом. Адже головне завдання конвою — відволікти злочинця від роздумів про покарання, щоб він навіть не помітив, як опинився на рідній землі, де на нього чекають суд i грати. Бо, в іншому випадку, кримiнальник почне думати про втечу. Хоча від професіоналів у ВВ під час конвоювання ще не вдавалося втекти нікому.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
