Виховна мiсiя «перевертнiв»

18.02.2006
Виховна мiсiя «перевертнiв»

Мораль по рiзнi сторони грат: пiдсудним важко, конвой виховується. (автора.)

      У пресі неодноразово з'являлися рiзнi думки з приводу судового розгляду справи Гонгадзе. Відомі репліки суддів, позиція сторони обвинувачення i захисту підсудних, адвокатів матері та дружини загиблого журналіста, заяви різних політичних сил i заклики Президента. Єдині, чия думка не відома, — співробітники конвою, які завжди мовчазно несуть варту, тримаючи праву руку на кобурі. «УМ» заповнює цю інформаційну прогалину i пропонує розмову з начальником відділу конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних Внутрiшнiх вiйськ МВС підполковником В'ячеславом Карплюком.

      — В'ячеславе Володимировичу, вас часто можна побачити на слуханнях справи Гонгадзе. Звідки така увага до цього процесу? На інші суди ви не приходите...

      — У суді буваю так часто, наскільки це потрібно. Щодо справи Гонгадзе, то й завтра буду там обов'язково (розмова відбувалася напередодні чергового закритого слухання. — Ред.). Таке завдання мені поставили начальник штабу і командувач ВВ: контролювати процес особисто. Чому? Може, тому, що маю більший досвід і компетенцію, адже можуть виникнути неординарні ситуації, які треба «розрулювати». Бо дуже резонансний процес! Тому й амбіцій вистачає, і кожен майстер своєї справи вважає, що він правий i саме він повинен бути присутній на суді. А як людині пояснити, що є закон? Лише виважено і терпляче. Навіть підказати, щоб не було жодних ексцесів. Це не на користь анi ЗМI, анi конвою.

       — Натякаєте на конфлікт iз журналістами, коли їх не пускали до зали i вони прорвалися самі? До речі, яким є ваше ставлення до закритості процесу?

      — Наші керівні документи, згідно з якими конвой виконує свої обов'язки iз забезпечення охорони підсудних, чітко підпорядковують нас головуючому у справі судді. До судової зали головний — начальник варти, а на суді — лише суддя. I яке розпорядження суддя дає конвою, те начальник варти і повинен виконувати. I якщо процес частково закритий, то, мабуть, не просто так, а на підставі судових рішень, прийнятих згiдно з законом. Процес закритий для преси лише тодi, коли йдеться про державну таємницю. Хоча конвой не повинен вдаватися у роздуми, хто має бути присутній, а хто ні. Наше завдання — нести службу.

      А коли процес був ще відкритий, то конфлікт із пресою виникав через те, що не всі могли потрапити у маленьку залу. Хоча знаю, що є нормальні зали засідань, особливо №4. Там можна від кожного ЗМІ по три чоловіки посадити. Але чому це не робилося i навіщо був потрібен той цирк, я не знаю.

      — Складно конвоювати колишніх правоохоронців, тим більше професіоналів своєї справи?

      — Не складно. Наші солдати-строковики, якi відслужили півроку в конвої, — не менші професіонали. Добре навчені, як правильно надіти наручники, як тримати ногу, як i куди дивитися. Окрім них, є контрактники, начальники варти — ще більші фахівці. Для нас головне — не допустити втечі, i ми вживаємо всі заходи безпеки.

      — Але підсудні часто хворіють. Може, в «автозаках» дуже холодно?

      — Iронiзуєте? Конвой викликає їм «швидку» за вказівкою судді. «Автозаки» тут до чого? У них же не застуда, а криз гіпертонічний, підвищений тиск, кров iз носа. Від нас це не залежить. Думаю, процес дуже складний, тому вони переживають, це ж люди. Зрозуміло, що в них є сім'ї, товариші, близькі... I морально важко, коли вчора вони нібито боролися зі злочинністю, а сьогодні вже на лаві підсудних i вважаються злочинцями. Мабуть, думали, що все буде гаразд, що вони професіонали i спрацюють професійно, заметуть сліди...

      Iз власного досвіду знаю, що дуже тяжко тим, хто вперше переступає поріг слідчого ізолятора, тим більше колишньому правоохоронцю. Звісно, вони утримуються окремо від інших категорій, але грати всюди однакові.

      — А як вони поводяться? Чи намагаються встановити з конвоєм контакт?

      — Ні, вони переважно мовчать. Не спілкуються. При передачі у СІЗО питаємо їх: які проблеми, які пропозиції? Ніяких проблем нема. Поводяться толерантно, стримано.

      Може, їхні хвороби на суді — це якісь хитрощі? То один захворів, потім другий. Щоб ліки прийняти чи відпочити... А може, й не хитрощі, а просто дуже морально важко. I СІЗО — це ж не санаторій, а ми з вами не пророки i не можемо знати, що в них на душі.

      — А що думають ваші підлеглі солдати, що в них на душі?

      — Для них це найкраще виховання. Я за роки служби жодного конвойника не бачив, який скоював злочин. Бо проходять через конвой, слухають усі кримінальні справи, бачать, до чого це призводить, яке покарання понесли підсудні, — i це найкраща профілактика злочинності серед наших солдатiв. Коли ці хлопці підуть на дембель, то ще й інших будуть утримувати від необережного кроку. Бувають перевертні серед правоохоронців, але хто служив у конвої — ніколи не опиняється на лаві підсудних.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>