Прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі заявив позавчора увечері в інтерв'ю «Канале Італія», власником якого він є, таке: «Окрім морозів, які дошкуляють Росії, енергетична криза в Італії була спричинена також тим, що Україна автономним і арбітральним чином крала щодня по 70 млн. кубометрів газу, не маючи на те підписаного контракту з «Газпромом». Вчора цю заяву голови уряду поширили найбільш авторитетна італійська інформагенція АНСА та провідні ЗМІ країни, а також російська агенція ІТАР-ТАКС.
Італія дійсно недоотримує щодня від 9 до 16 відсотків російського газу, що змусило італійську владу використовувати стратегічні резерви цієї сировини. Міністерство промисловості Італії повідомило у понеділок , що виникла потреба використати два з-понад п'яти мільярдів кубометрів газу, які становлять стратегічний запас країни. Італії можна поспівчувати і з приводу газу, і з приводу прем'єр-міністра, який не має власної думки, не спирається на доведені факти, а немов папуга переспівує слова інших. Точніше, іншого. І відомо, кого. В цьому ж інтерв'ю Берлусконі визнав, що він мало не щодня має телефонні розмови з цього питання з президентом Росії Володимиром Путіним. Російські ЗМІ повідомляли, що «двоє голубків» навіть поворкували по телефону на День святого Валентина 14 лютого. Коли на початку цього місяця Берлусконі привселюдно склав обітницю не займатися сексом до запланованих на 9 квітня парламентських виборів, то Путін наступного дня зателефонував 69-річному «італійському другу» та поцікавився, як він відважився на таку страшну обiтницю задля перемоги на виборах?
Навіть президентовi США з його славетними «бушизмами» дуже далеко до того, що дозволяє собі верзти (та робити) Берлусконі. На цьому тижні він увійшов у виборчу коаліцію з неофашистами «Соціальної альтернативи», на чолі яких стоїть Алесандра Муссоліні, онука колишнього фашистського диктатора Італії. Під час виступу на передвиборчому мітингу 12 лютого Берлусконі заявив: «У політиці я — Ісус Христос». Незадовго до цього він порівняв себе з Наполеоном. Тому слова італійського прем'єр-міністра потрібно сприймати не як заяви державного мужа, а як епатаж.