Наметове мiстечко пiд штабом ЧФ Росiї.
— Олегу, ваша група вже який раз приїхала до Севастополя, аби пікетувати Чорноморський флот?
— Зараз порахую. Уперше ми влаштували акції й пікети на маяках у липні минулого року, щоб вони були передані в законну власність України. Потім, на День незалежностi, був мис Сарич, найпiвденнiша точка України. На межі жовтня й листопада — ще кілька пікетів штабу ЧФ, це вже третій раз; наприкінці грудня — четвертий. Наступна акція відбулася на Саричі 2 січня , 11 й 19 січня — знову на Саричі. 19 січня — ще й біля штабу ЧФ, «за участю» БТРа. Тож тепер виходить уже восьма наша акція.
— Ви — це Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Студентське братство»?
— Так.
— Це одні й ті самі люди? Чи на різних акціях — різні?
— Переважно різні студенти з різних регіонів, як у кого з навчанням складається.
— Ти теж іще студент?
— Я закінчив Київський міжнародний університет і зараз іду в магістратуру.
— Зараз у Севастополі хлопці з яких міст?
— Тут два десятки активістів: Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Кам'янець-Подільський. П'ять наших наметів стоять при вході до центрального штабу Чорноморського флоту РФ.
— Iз вуст російських посадовців неодноразово лунали слова про те, що українська влада виставляє на передній край студентів і винаймає їх для участі у протестних акціях у Севастополі, аби вони сказали те, що на переговорах побоюються прямо заявити українські дипломати...
— Коли я одного разу пізно повертався з Ай-Тодорського маяка і змушений був заночувати на телестудії ВМС України, росіяни заявили, що за нами стоїть українське Міністерство оборони. Згодом, коли ми обрали почесним членом «СБ» керiвника маяка «Сарич» Юрiя Лещенка, дехто зробив висновок, що за нами стоїть Мінтранс України, якому ми хочемо повернути незаконно окуповані росіянами маяки. Хтось фантазує і про «керівну роль» МЗС... Так що у російських політиків є багато різних версій (сміється).
— Коли взагалі виникла ваша організація? Адже це не те «Студентське братство», яке організовувало відому революцію на граніті 1990 року.
— На початку 1990-х років всеукраїнської організації з такою назвою не існувало, лише окремі осередки переважно на Західній Україні. А невдовзі й така естафета була втрачена, зокрема «Студентське братство» Львова влилося до однієї з націоналістичних партій. Але згодом традиція почала відроджуватися, і з нині зареєстрованих осередків «СБ» найстарший — луганський. Київське відділення виникло в 2001 році на основі активістів комітету «За правду!». Ми хотіли, щоб цей рух став об'єднанням опозиційної позапартійної молоді, фактично українським варіантом сербського «Отпору». Тоді ще в мене вдома проводилися перші зустрічі, семінари з сербами. Після цього активісти київського «СБ» проїхали з такими семінарами фактично всю Україну, так було створено нову неформальну мережу «Студентських братств» у регіонах. Остаточне оформлення відбулося 3 січня 2004 року.
Дехто пов'язує нас із Громадянською акцією «Пора». Так, ми ще на початку 2004-го за підтримки Вестмінстерського фонду за демократію (Велика Британія) на зібраннях своєї координаційної ради розробили концепцію і символіку «Пори». Після цього ми уклали з Владом Каськівим (тоді — координатором коаліції громадських організацій «Свобода вибору». — Авт.) офіційний договір про те, що передаємо назву й логотип кампанії «Пора» у спільне користування на період громадянської акції з демократизації виборів Президента України. За тим договором «Студентському братству» залишалися окремі самостійні повноваження. Далі ми працювали з «Порою» на виборах у Мукачеві (там з-поміж тридцяти активістів двадцять були представниками «СБ»). Співпрацювали як із «жовтою» «Порою», так і з «чорною». Були інші гарячі події, «антитерористичні» обшуки, вибори, затримання наших спо-стерiгачiв на Донбасi...
— Вибори закінчилися, і в 2005 році головним напрямом вашої організації стала українська власність, незаконно відібрана Чорноморським флотом Росії. Чому саме це?
— Студенти в усі часи переймалися не лише питаннями навчання, а й цікавилися політикою. Згадайте Крути, голодування 1990 року. Студентські організації перебувають на передньому краї захисту українських національних інтересів. Ми боремося і за студентські права, відстоюємо пільги, свого часу проводили голодування перед Міносвіти з цього приводу, але й політичні акції для нас теж дуже важливі. Можу пригадати, як ми організовували підписні кампанії проти святкування річниці Переяславської ради, проти Року Росії в Україні. До речі, ті люди з Севастополя, які ще у 2002 році підписувалися під нашими зверненнями, зараз із нами на зв'язку, допомагають нашим «флотським» пікетам.
— Але все ж таки, ви дієте само-стійно чи маєте підтримку з Міністерства закордонних справ, секретаріату Президента, інших державних органів? Принаймні контакт із ними є?
— Так, ми ведемо роз'яснювальну кампанію не лише на вулицях, а й в українських владних коридорах, постійно направляємо запити і звернення «Студентського братства» до всіх міністерств і відомств України, які мають відношення до флотської власності. Це й МЗС, і Фонд держмайна, і Мінтранс, Рада нацбезпеки, Міноборони, СБУ, МВС і так далі. Але тут ще треба розібратися, хто на кого більше впливає. Бо зі згаданих відомств ми отримуємо відповіді, і їхній тон чим далі, тим більше змінюється на користь відстоювання українських інтересів, тобто тих вимог, які ставить наша організація. Приміром, міністр оборони Гриценко та Служба безпеки України тепер уже констатують факти порушень у питанні володіння флотським майном і гідронавігаційними об'єктами. Хоча раніше вони не помічали цієї проблеми.
— І все ж таки в багатьох складається враження про «замовність» ваших акцій у Севастополі. За які гроші ви постійно їздите в Крим? Отримуєте якісь гранти?
— Щоб приїхати сюди, багато грошей не треба. Кожен студент завдяки студентському квитку значно здешевлює витрати на дорогу, скажімо, вартість проїзду з Луганська — близько 10 гривень, з Києва — менше 20. Ми тут не живемо в готелях, не харчуємося в ресторанах. Раніше ми, бувало, йшли у прийми по квартирах, тепер живемо в наметах.
— Ваша нинішня акція збіглася в часі з переговорами українських та російських урядовців, у тому числі і з «севастопольських» питань...
— Ми свідомо організували новий етап нашої акції саме в цей час. Ми фактично підштовхуємо офіційний Київ до рішучіших дій на цьому фронті. Так, наша активна позиція в питанні маяків привела до того, що Мінтранс України вже взяв під контроль Ялтинський маяк, але ж є й інші маяки, які незаконно утримує ЧФ Росії, де майорять російські прапори, стоять російські БТРи й морська піхота. І ми своїми акціями громадського моніторингу показуємо українській владі, де потрібно докласти зусиль для належного реагування.
— Цього тижня у теленовинах пройшли кадри вашого протистояння з росіянами на Херсонеському маяку. Якщо можна, детальніше про хід цієї акції. Адже мешканці «великої України» практично нічого не знають про ваші подвиги в Криму.
— Херсонеський маяк розташований на самому заході всього Севастопольського регіону, він стоїть за крайньою бухтою — Козачою, тобто є першим маяком, який забезпечує орієнтир на Севастополь з відкритого моря. Ми приїхали сюди з Сарича, зафіксували російський прапор, провели акцію з установленням наметів та гасел на кшталт «Скажем закону громкое «да» — вернем маяки по приказу суда!». Це ж не якась самодіяльність — ми лише підтримуємо рішення українських судів, які намагаються повернути гідрографічні об'єкти у законну власність України. Ще одне наше гасло — «Мы за дружбу между Украиной и Россией», але при цьому ми звернулися до керівників маяка з проханням показати документи, які засвідчили б, на яких підставах вони цей маяк утримують. Керiвник маяка Шуневич відмовився це зробити, натомість відкрито нам погрожували, казали, що ми «дограємося». А безпосередньо на нас натиснули вже російські військові, які прибули на Херсонеський маяк на чолі з помічником командувача ЧФ разом із додатковим підрозділом морської піхоти. На наші намети вони намагалися наїхати вантажівкою марки «Урал» із номером 28-01 НМ 90 ru (у ЗМІ проходила назва КамАЗ, але російські морські піхотинці тут їздять на «Уралах»). Ми встигли віднести намети вбік, а вантажівка зачепила одного нашого хлопця і врізалася у ворота маяка, попсувавши тим самим ще й майно Української держави. Потім «Урал» розвернувся й увімкнув на повну потужність вихлопну трубу. Намети-«черепашки» самі по собі легкі, тож від цього газування намети почорніли й переверталися, наче під час буревію. Ми забрали їх ще трохи далі, але російським військовим цього було замало — вони штовхали намети ще й власноруч.
Паралельно з цим активісти «Студентського братства» встановили імпровізовану табличку з тризубом і написом «Міністерство транспорту України. Маяк «Херсонеський». Ми, звісно, не судові виконавці, але зробили це для нагадування російській стороні про законного власника маяка. Але морський піхотинець ЧФ цю табличку зірвав. А невдовзі в мене особисто з рук вирвали український синьо-жовтий прапор, зламали його й кинули на землю, це знято на камеру. Один із російських військових порвав i прапор «Студентського братства»...
У цьому місці телефонний зв'язок переривається підозрілим бульканням та спотворенням Олегового голосу. Спроби знову додзвонитися тривалий час не дають результату, аж поки наша розмова поновлюється. З цього приводу таке запитання:
— Якісь підозрілі перешкоди у зв'язку. Вас там спецслужби прослуховують, контролюють?
— Аякже. І слухають, і контролюють. Скажімо, навколо нас постійно крутиться один чоловік, явно з ФСБ Росії: то він журналіст, то працівник музею Чорноморського флоту, у штабі ЧФ йому честь віддають...
А ще мене один СБУшник «веде». Починаючи з 2004 року — відтоді, як перед першим туром президентських виборів у мене в квартирі проводився обшук. Щодня мені дзвонить, цікавиться, як справи. Навіть сьогодні дзвонив. Звуть Ігор, а прізвище не пам'ятаю...
Дізнаються про все. Наприклад, коли я виїхав поїздом на Сарич, то подзвонив тільки Юрію Івановичу Лещенку, керівникові маяка. Кажу: «Ви нікуди звідти не їдьте, я до вас під'їду й ми вас нашим транспортом заберемо в Севастополь». Я тільки один раз це сказав йому по телефону — більше цього ніхто не чув і не знав. А вже через пару годин телефонує мій «куратор» із СБУ й запитує: «То які у вас плани на завтра?». А ще через дві години телефонує журналістка з НТН і запитує, на коли подавати камеру, бо вони чули, що на Саричі буде якась акція... Тобто контроль тотальний — знають про кожен наш рух.
До речі, поки не було зв'язку, до мене підходив пан Моїсєнко, начальник служби охорони громадського порядку МВС України в Севастополі. Запропонував написати заяву щодо наруги над Державним прапором України.
— А як до вас узагалі ставиться міліція? Адже одна річ — російські моряки, більшість севастопольців з їхніми проросійськими настроями, а інша — працівники Міністерства внутрішніх справ України.
— Ми їх потроху перевиховуємо. Ще влітку вони заявляли, що територія, на якій ми зараз поставили намети, є територією Російської Федерації. Це прямо говорив попередній начальник управління громадського порядку Севастополя Борис Захарчук. Після того як обурене «Студентське братство» звернулося до керівництва держави, провело кілька акцій, Захарчука звільнили. На його місце, власне, й прийшов Моїсєнко. Звісно, він тепер побоюється долі свого попередника, тому дуже старається. Наприклад, на наших акціях рахує, скільки в нас прапорів на початку, в середині й наприкінці, — щоб, бува не порвали їх чи не поламали.
— Ось один порвали. Дії міліції?
— Тепер вони ще більше стараються, навіть підвозять мене своєю машиною, якщо треба написати якісь пояснення. Біля нашого табору «Беркут» чергує, охороняє. А коли я вчора говорив із табору в прямому ефірі «5-го каналу», то міліціонери дуже просили, щоб я про них згадав — що вони тепер інші, змінилися, активно працюють і нас захищають.
— А як до вас ставляться пересічні севастопольці? Судячи з проведеної ними цього тижня контракції на захист «русской земли» — не дуже приязно...
— Насправді тут дуже цікава ситуація. Ми побачили, що навіть у Севастополі, де більшість депутатів міськради — відставні офіцери ЧФ Росії, є можливість розгорнути свій маленький Майдан — з людей, які живуть у наметах, і тих, хто їх підтримує, допомагає. Севастопольці, навіть без відповідного звернення з нашого боку, дуже нам допомагають: приносять гарячу воду, чай, ковдри, рушники. Питають, що нам треба, і приносять. А одна пара: жінка сама родом зі Львова, а чоловік — громадянин Росії — навіть запросила нас до себе додому поїсти, прийняти душ... Тобто в нас тут справжній чорноморський Майдан.
— Але недоброзичливців, мабуть, теж не бракує? Із телевізійних репортажів видно, що люди скаржаться: приїхали з інших регіонів націоналісти й відбирають тут нашу землю...
— На людей дуже впливає дезінформація. Наприклад, брали в мене інтерв'ю журналісти телеканалу НТВ, питають: «Ви захоплювали ялтинський маяк»? Ні, кажу, не захоплювали. А ввечері в сюжеті на тому самому каналі говорять, що «Студентське братство» захопило ялтинський маяк. А ми до його захоплення взагалі не мали відношення.
Коли, наприклад, з'являється «Русский блок» або інші проросійські організації, то я підходжу до них, тисну їм руки й кажу, що поважаю їхню думку, а тому прошу і їх поважати нашу. Щоправда, руку простягають не всі. Але багато хто подає, і після такого рукостискання атмосфера, яку «накручують» їхні керівники, розряджається. А керівники, відповідно, дуже цим незадоволені, тому видають своїм «підопічним» не тільки російські прапори, а й вказівки не спілкуватися зі мною як з провокатором, що тисне їм руки. Бо ж якщо зі мною спокійно поговорити, то можна дізнатися, хто я і звідки, що в мене мама росіянка, з Донбасу...
— На який маяк ви звернете увагу наступного разу?
— Складно сказати, бо маяків, які перебувають у незаконному володінні Росії, багато. Наприклад, Тарханкутський. Він лежить найдальше від місць базування Чорноморського флоту, його абсолютно незаконно утримує Росія. Вiн зовсім їй насправді не потрібен. А аж у Херсонській області є радіонавігаційна станція «Марс-75», теж захоплена росіянами.
— Скільки ще триватиме ваша поточна акція?
— Побачимо. Наша мета — громадський моніторинг тих порушень, які є, інспекція об'єктів, які незаконно утримувалися. І донесення накопиченого матеріалу до української громадськості й представників російського флоту. За цей час нам вдалося багато зробити для розуміння цих проблем органами влади, які за півроку вже цілком переглянули свою позицію. От, наприклад, після публікації моєї статті з цього приводу в «Україні молодій» заступник Кінаха написав «Студентському братству» листа, в якому подякував за нашу «патріотичну діяльність» на Саричі. Хоча раніше Кінах називав це «інцидентами».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
