Як можна ощасливити без поваги,

      Колега подарувала книжку. Свою власну! Можна сказати, омріяну. Тим паче, що збірка поезій стала не просто виданням — нагородою. Минулого року сумська журналістка Алла Акіменко стала переможцем літературного конкурсу НСНУ «Гранослов», отож видрук збірки був призом за ту перемогу.

      Про що, справді, ще можна мріяти сьогоднішнім юним творцям? Адже позникали з газет сторінки поезії, які були традиційнi в комсомольських «молодіжах», — не «засвітишся». А книгу якщо й можна видрукувати, то лише за власний кошт чи кошт спонсора, якого ще спробуй знайти!.. Тому конкурс створює для молодих обдарувань воістину чудовий шанс. Задумано все блискуче. І виконавці — Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту (чи як там його перейменували вкотре? — на книжечці ще значиться так), і Національна спілка письменників щороку проводять відбір, скликають молодих митців, вітають і нагороджують. Ось так, приміром, — виданням власної книги. Щастя!..

      Тільки, стривайте... На обкладинці збірки «Словомолитва» значиться вгорі автор — Аліна Акіменко. Поруч у дужках чорним — «поезія». Оригінально. Не те навіть, що визначення жанру в одному рядку з прізвищем поета на обкладинці — такого теж не доводилося бачити. Але то пусте. Цікавить власне ім'я. Алла ніколи не звалася Аліною, ні за паспортом, ні за жодним псевдонімом. Може, це не вона? «Та ні, — пояснює колега. — Я теж розгубилася, але ж позаду на обкладинці ще раз прізвище повторюється і «Аліна» вже написано в дужках після «Алла». Так що таки я». Зрештою, може, комусь із виконавців проекту ім'я колеги просто не сподобалося. Справді, перегорнувши книжку, бачу — таки Алла. Тут же йде пояснення, хто вона така. Народилася на Сумщині. Працює в обласному прес-центрі ринкових реформ? То вона чи таки не вона? У Сумах подібного прес-центру немає. Працює Алла в обласному прес-клубі реформ. Втім що чіплятися?! Звучить схоже, хай буде у прес-центрі, хай і ринкових...

      Ліпше відкриємо нарешті книгу «Словомолитва». Передмова до поезій, названа «Словодорога», починається багатообіцяюче: «Це страшне слово...» А далі автор передмови Микола Семенюк після загальних словослів повідомляє, що «молода поетка з Криму Аліна Акіменко пробує почути ритми українського слова» і т.д.

      «То чия все-таки книжка? — домагаюся в колеги, — чи ти вже до Криму переїздиш?». Вона тільки руками розвела ... Добре, що читала поезію колеги раніше. Тому, дійшовши до неї, пересвідчуюсь: таки Алла Акіменко.

      ...Будь-яку справу, навіть найідеальніше задуману, можуть дискредитувати виконавці. Але ж поняття «гранословіє», вишукане у словнику Памви Беринди вельмишановним Дмитром Павличком, яке дало назву конкурсу, здається, має означати не просто «віршування». За звучанням, це й огранювання, зважування, доведення до досконалості. Чи передбачає досконалість отакі-от прикрі помилки і неповагу до авторів у проекті, який саме повагу до них має засвідчувати?

      Може, «молода поетка з Криму» та неіснуючого прес-центру Аліна — виняток? На жаль... Минулого року «Гранослов» відзначив ще одну сумчанку Лілю Лисенко. За рівнем перемоги (лауреати, дипломанти, учасники та подібне) у спільному альманасі «Гранослову» мала бути видрукувана добірка її віршів. Понизивши в «ранзі», укладачі альманаху надрукували лише один її вірш. І стояв він чомусь під прізвищем «Надія Гаврилюк». Засвідчую: Ліля ніколи таким псевдонімом не користувалася і з Надією особисто не знайома.

      На цьогорічному нагородженні, розповідає Алла, учасницю, що сиділа поруч iз нею, ледь до сліз не довели, назвавши серед торішніх дипломантів, у той час, як запрошена вона була як цьогорічний переможець: «Я ж того року зовсім не брала участі в конкурсі!» Добре, дівчину назвали ще раз і вручили зайву квіточку. Вона була щаслива. Якою буде, коли надрукують її книжку?