Маєш пай — за парту сідай

      Тиждень тому, 9 лютого Верховна Рада України завдала превентивного удару по спритниках, котрі упродовж останніх років активно займалися оборудками із земельними паями. Коментуючи ситуацію, спікер Володимир Литвин зауважив, що «у людей за безцінь скуповують землю, аби по завершенні мораторію продати її за копійку своїм близьким чи родичам». Законопроект № 9059 передбачав відповідні зміни до Земельного кодексу України, і 349 народних депутатів проголосували за визнання недійсними всіх попередніх актів щодо відчуження земельних ділянок у регіонах.

«Педалювання» розпаювання

      На Запоріжжі схвалили давноочікуваний крок законодавців. Водночас фахівці констатують, що земельна реформа українськими чорноземами повзе, наче слимак. Начальник управління земельних ресурсів обласної держадміністрації Дмитро Бабминдра акцентує, що досі не завершено інвентаризацію, не розмежовано землі державної і комунальної власності, не встановлено межі населених пунктів, що унеможливлює визначення, у чиїй компетенції вирішення того чи іншого конфлікту. Пригальмовано і грошову оцінку земель. «За великим рахунком, — каже пан Бабминдра, — держава тільки взялася за впорядкування земельно-господарського устрою. На жаль, цю роботу багато політиків сприймають надто спрощено: проінвентаризували — управляймо! Однак це не є можливим без розмежування земель і чіткої оціночної шкали земельних ресурсів. Тож після інвентаризації робота землевпорядників лише розпочинається».

      За інформацією заступника начальника облуправління земельних ресурсів Федори Теліги, фахівці завершують грошову оцінку земель населених пунктів (не вельми простою роботою ще не охоплені 61 село і п'ять міст регіону). До міських, селищних і сільських рад направлені листи-викладки з уточненням грошових втрат через відсутність грошової оцінки земель. Якби ж усі роботи були завершені, то надходження до місцевих бюджетів від операцій із земельними ресурсами зросли б у чотири рази. Підтверджується теза, що скупий платить двічі, тричі, а то й більше. Такими «скупердяями» на Запоріжжі є передовсім мерія Енергодара, місцеві ради і державні адміністрації десяти районів — Вільнянського, Великобілозерського, Запорізького, Мелітопольського, Михайлівського, Новомиколаївського, Приазовського, Токмацького, Розівського і Чернігівського, які у 2001—2005 роках на проведення земельної реформи не виділили з місцевих бюджетів жодної гривні! Та й із обласного «крапнуло» не багато — лише 2,3 мільйона. Однак хоч щось.

      Потребує посилення й освітньо-правова робота на селі — у контексті доповнень українського парламенту до Земельного кодексу. Надто довірливі селяни, по-перше, сприяють оборудкам із земельними паями; по-друге, не квапляться отримувати державні акти на право землекористування. Тому на недавньому засіданні колегії облуправління земельних ресурсів Дмитро Бабминдра висловив підлеглим радше ультиматум, аніж пораду:»Я вам настійно рекомендую не протирати штани в робочих кабінетах, а взувати чоботи і діставатися кожної сільської оселі!». Такою була реакція керівника на застереження столиці: перспектива поповнити армію безробітних дамокловим мечем зависла над держслужбовцями, які недооцінили доручення Президента України щодо видачі селянам державних актів на право користування землею. Віктор Ющенко ще навесні 2005 року встановив Держкомзему граничний термін проведення цієї роботи, який завершується.

      Виконання команди згори обласні чиновники впродовж кількох місяців відкладали «на потім». Хоча обсяг роботи великий: у результаті роздержавлення і паювання земель колективної власності право на свою частку одержали понад 220 тисяч мешканців регіону. На тлі інших областей справи не такі вже й кепські: очолюваний Бабминдрою колектив мав намір ще до нового року в повному обсязі виконати наказ № 154, виданий Держкомземом України 20 червня 2005 року. Проте в сільських районах потенційні латифундисти чинять, не без участі органів місцевого самоврядування, відвертий спротив процесу реформування земельних відносин. Не опинитися б у «чорному списку» регіонів!

      Чим це загрожує — пан Бабминдра поінформував присутніх: п'ятьох моїх колег, мовляв, уже звільнено з роботи; у ще восьми областях начальники пакують валізи «на вихід». Хто ж гадав, що нова влада так різко пришвидшуватиме процес, який за режиму Леоніда Кучми роками свідомо педалювався в інтересах олігархів, потенційних землевласників! Судячи з різких заяв Президента України і низки оргвисновків, час розплати таки настав.

      «У нашій області також є багато районів, де оформлення і видача державних актів зволікається без усяких для того підстав, — визнав Дмитро Бабминдра. — Керівники аграрних господарств не хочуть робити селянина власником землі і тим самим втрачати над ним владу». Не є секретом і та обставина, що в багатьох сільських районах до процесу «педалювання» земельної реформи спритники долучили навіть сільських голів. Хто ж повірить, що народні обранці сприяють оборудкам «просто так»? Правоохоронці ж лише спорадично виявляють факти корупції, котра рясно проростає на земельних відносинах. «Сліпі» вони чи також зацікавлені?.. Питання доречне, якщо зважити на низку вельми пікантних фактів. Чим, приміром, керувався прокурор Пологівського району, коли самочинно скасовував державний акт реєстрації права власності? Ніби не знав вартовий законності, що це в компетенції виключно судових інстанцій.

«Дайош» безплатний «лікнеп»

      У сільській глибинці «мисливці» за паями зловживають тим, що власники паїв недостатньо знаються на юриспруденції; новиною для них є, скажімо, те, що роботи з оформлення державного акта можна оплатити за рахунок майбутньої орендної плати, яку їм нараховує за паї орендар, що оплата за пай не може бути нижчою від півторавідсоткової його вартості. Досить часто довірливі селяни підписують чисті бланки договорів про начебто оренду своєї ділянки, а шахраї-нахаби оформляють її собі як подарунок! Правовий дилетантизм часто-густо призводить до трагедій сімей, для яких земля є дійсно єдиним джерелом існування. Фахівці районних служб, керівники місцевих рад і держадміністрацій зазвичай дистанціюються від проблеми правового виховання мешканців глибинки. Бо ж на освічених далеко «не заїдеш»!

      Відтак на колегії прозвучало застереження: хто на місцях не перебудує свою роботу і не завершить видачу пайовикам правовстановлюючих документів, той у статусі безробітного зустрічатиме новий рік. До «чорного списку» вже занесено групу держслужбовців Великобілозерського, Веселівського, Чернігівського, Приморського, Мелітопольського і Бердянського районів, де обмін земельних сертифікатів на державні акти пригальмовано кожному п'ятому власникові паю. Найвідвертіше ж ігнорують розпорядження глави держави і чинять перепони земельній реформі в Михайлівському районі: місцеві спритники, не без потурання влади, досі повнiстю контролюють майже 30 відсотків сертифікатів, заміна яких на державні акти хтозна коли й відбудеться.

      Проблема не набула б такого загострення, якби сільські громади прислухалися до щирого заклику Алана Слайфера, керівника Проекту підтримки приватизації землі в Україні: «Маєш пай — за парту сідай!». На Запоріжжі він уперше пролунав у травні, коли у відкритому на вулиці Перемоги Центрі юридичної допомоги сільському населенню перших відвідувачів освічували консультанти і координатори проекту Павло Кулинич, Ольга Богатирчук, Олена Кочубинська, Світлана Прус.

      В усіх регіонах України функціонують аналогічні центри — в рамках загальнонаціональної інформаційно-освітньої програми, фінансуванням якої, як і низки інших під егідою Агенції з міжнародного розвитку (АМР), з 2001 року опікується уряд США. Проект пана Слайфера — найбільший iз-поміж замовлених АМР: його бюджет перевищує 20,9 мільйона доларів. Кошти спрямовуються винятково на прискорення реформаторського оновлення українського села. Ініціатори врахували ту обставину, що надто важко розпаювати земельний ресурс держави між сімома мільйонами громадян, бо ж правова інфраструктура приватної власності в нас почала формуватися лише у 1995 році (саме тоді з'явилися перші акти роздержавлення земель). Відтак уряд США подовжив термін реалізації Проекту підтримки приватизації землі в Україні до 16 березня 2006 року. Кількасот юристів «лікнепівських» центрів забезпечують правову й регуляторну функцію проекту, спрощуючи процедуру роздержавлення й оцінки землі, навчаючи селян-землевласників ефективно задіювати свої права. До речі, завдяки «лікнепу» селяни виграли позови щодо збільшення орендної плати на загальну суму понад мільйон гривень, 16 тисяч громадян у судах відстояли своє право на земельний пай. Група мешканців села Луначарське Бердянського району, приміром, дійшла аж до Верховного Суду, а таки поквиталася з лікарем-шахраєм, котрий видурив-було в них земельні ділянки і тривалий час привласнював весь урожай (про цей неординарний випадок «УМ» розповість в одному з наступних номерів).

      Ще упродовж місяця діятиме Проект підпримки приватизації землі в Україні — своєрідний шанс пайовиків опанувати бодай азбуку законодавства у сфері земельних відносин... Безоплатні «лікнепівські» центри — це той компас, користуючись яким сільський землевласник надалі зможе обминати пастки, розставлені «грошовитими мішками» ледь не на кожній сотці чужої землі. І не тільки на запорізьких чорноземах, права на які держава закріплює тільки актами. Не потрапляли б вони до чужих рук!