Аун Сан Су Чжи.
Бірманська лауреатка Нобелівської премії миру, лідер опозиції цієї країни Аун Сан Су Чжи цього року здобула ще одну шведську премiю — iменi Улофа Пальме. Нею вiдзначають осiб, якi присвячують своє життя боротьбi за демократію. Однак сама Су Чжи не прибуде на церемонію вручення нагороди, яка відбудеться в Стокгольмі 28 лютого, оскільки впродовж останніх трьох років перебуває під домашнім арештом у своєму будинку в Янгонi (столицi Бiрми). Три місяці тому правляча військова хунта продовжила арешт на наступні півроку. Від імені лауреатки нагороду та грошовий приз до неї в розмірі 50 тисяч доларів отримає її двоюрiдний брат, голова бірманського уряду у вигнанні Сейн Він.
Су Чжи є донькою генерала Аун Сана, героя боротьби за незалежність Бірми та батька-засновника цієї країни. Саме він шляхом переговорів домовився у 1947 році про надання Великою Британією незалежності його країні, а через шість місяців 32-річного генерала вбили опоненти. Генерал назвав своїм ім'ям Аун Сан (що означає «перемога») не лише двох старших синiв, а й доньку.
В юності вона здобула освіту в Оксфордському та Лондонському університетах. В Англії й вийшла заміж за британця Майкла Ейріса, вченого, фахівця з культури Тибету. У 1988 році Су Чжи повернулася до Бірми доглядати за хворою матір'ю. В цей час на її батьківщині якраз розгорталися бурхливі політичні події.
Жінка-«перемога» одразу ж розпочала виступи проти узурпації влади військовою верхівкою. Спочатку вона очолила рух проти диктаторського режиму генерала Не Віна, який прийшов до влади невдовзі після здобуття Бірмою незалежності у 1948 році, а потім виступила проти хунти генерала Тхан Шве, який повалив свого попередника восени 1988 року. Переконана прибічниця ненасильницьких дій, Су Чжи надихалася прикладами Махатми Ганді та Мартіна Лютера Кінга, чого не скажеш про її політичних опонентів, які втопили в крові громадянський рух за демократичні реформи.
У 1990 році заснована Су Чжи Національна ліга за демократію здобула більше 80 відсотків голосів на загальних парламентських виборах, які відважилася провести хунта. Владу генерали так і не віддали, а саму опозиційну лідерку кинули до в'язниці. У 1990 році її відзначили премією ім. Андрія Сахарова, а в 1991-му — Нобелівською премією миру. Загалом 60-річна Су Чжи у в'язниці або під домашнім арештом провела шістнадцять останніх років свого життя. Впродовж цього часу їй не дозволяли побачитися ні з чоловіком, який помер сім років тому від раку, ні з дітьми, котрі мешкають у Британії.
Бірманська хунта виявляє дивовижно тупу наполегливість у приниженні цієї тендітної жіночки. Оскільки у світі назва країни Бірма стала синонімом тоталітарного режиму, то військові перейменували її на М'янму, а назву столиці — з Рангуна на Янгон. Але нові назви не прижилися — їх визнає ООН, але не більшiсть провідних держав світу, включно зі США, Британією та Канадою.
А бірманська влада пiшла далi й наприкінці минулого року оголосила про перенесення столиці країни до глухої місцевості П’їнмана в джунглях у центральній частині країни. Лише кільком чужинцям наразі вдалося побачити на власні очі будівництво нового адміністративного центру Бірми. Вони були дуже здивовані, оскільки там немає і частини тих зручностей та комфорту, які може запропонувати Рангун (Янгон). Що ж змусило генералів залишити Рангун iз його колоніальним шармом і величними історичними буддистськими храмами та зашитися у «нору в джунглях»?
Є чутки, що порада перенести столицю належить місцевим чаклунам та провидцям. Але фахівці з міжнародної політики різних країн сходяться на думці, що хунта боїться міжнародної інтервенції чи бомбардувань столиці з метою відновлення в країні демократії, тому визнала за краще перебратися з розташованого на узбережжі Андаманського моря легкодоступного Рангуна до «джунглесховища» в горах.
Міністр інформації Бірми К'яв Хсан пояснив, що нова столиця має більш стратегічне розташування і з неї легше та ближче діставатися до різних частин країни. Однак Джозеф Сільверстейн, фахівець iз Бірми та колишній професор Рутгерського університету, в інтерв'ю Бі-Бі-Сі назвав перенесення столиці «тотально ірраціональним». Професор вважає, що лідери бірманської хунти вже зовсім подурiли і в усьому покладаються на поради провидців, включно з рекомендацією перенесення столиці. За однією з таких порад, лідер хунти наказав упродовж ночі змінити... напрямок дорожнього руху, що стало причиною великої кількості аварій.
У головах генералів існує переконання, що після Афганістану та Іраку Сполучені Штати візьмуться за їхню країну. «Чутки про американську інтервенцію, які поширюються в Бірмі, є лише жартами, але військові є довершені параноїки і сприймають їх за правду», — говорить Аун Зав, редактор бірманської газети «Іраводі», яка видається в Лондоні.
Редактор відділу Азії авторитетного серед військових британського часопису «Джейнс дефенс» Крістіан Лем'єр наголошує, що потенційний противник буде атакувати не з моря, а з повітря. Тому перенесення столиці не має жодного значення. Навiть навпаки: невеликий, суто адміністративний центр атакувати з повітря значно легше, ніж великий густонаселений міський конгломерат.
Бірманці, які перебувають в еміграції, вважають, що генерали бояться власного народу не менше, ніж іноземної інтервенції, тому й вирішили окопатися у «пацючій норі».
Цікаво, що залишати Рангун не бажає більшість держслужбовців навіть найвищого рангу. I це при тому, що за відмову виконувати накази хунти люди можуть поплатитися не лише втратою роботи, а й волі.
Захід перебуває в розгубленості і не знає, як поводитися з хунтою, навіть у питаннях, які далекі від політики. На початку 90-х років французький нафтовий гігант «Тотал» та американська фірма «Юнокол» отримали від бірманської армії контракт вартістю мільярд доларів на прокладання територією країни нафтопроводу з Таїланду до Андаманського моря. На цих роботах армія використала невільницьку працю зігнаних силою зброї селян. Восьмеро бірманських селян 2002 року подали на французів позов із вимогою компенсації, і після чотирьох років судової тяганини «Тотал» у листопаді минулого року погодився виплатити селянам 5,2 млн. євро відшкодування. Є великі сумніви, що ці гроші дійсно дістануться селянам, тому ще до цього французи надали 12 млн. доларів гуманітарної допомоги тим регіонам Бірми, звідки були зігнані 45 тисяч невiльникiв.
Одночасно зі спробами знайти найбільш безпечне місце для себе хунта також намагається легалізуватися в очах міжнародної спільноти. Для цього кишенькова конституційна комісія закінчує розробку нового головного закону країни, який повністю легітимізує владу генералів.
Домашній арешт Аун Сан Су Чжи в останні роки постійно продовжують, щоб вона та її політична сила не могла втручатися в конституційний процес. Генерали так бояться цієї маленької жінки, що вирішили за краще погодитися з санкціями США та ЄС, ніж надати їй волю. У листопаді минулого року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію із засудженням жорстоких та систематичних порушень прав людини в Бiрмі, зокрема вбивств, тортур, згвалтувань, розміщення людей у таборах примусової праці та приниження політичних противників влади. Але всі ці міжнародні зусилля випливають на генералів, як горох на стiну. Бірма надалі залишається однією з найбільш ізольованих країн світу.
Захід та демократичні країни Азії, при бажанні, могли б зробити значно більше і змусити хунту піти на поступки. Досить сказати, що Бірма з 1 січня перебрала на себе на рік головування в Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Iз цiєю структурою активно співпрацюють США. Під час минулорічного саміту організації в Кіото сотні прибічників Аун Сан Су Чжи протестували як проти бірманської хунти, так і проти полiтики Японії, яка продовжує робити великі інвестиції в економіку Бiрми. «Сполучені Штати лише говорять про зміну режиму, Європа намагається запровадити санкції, а Японія виступає проти них», — із сумом констатував австралієць Росс Данклі, видавець газети «М’янма таймс». За таких «лебедя, рака і щуки» бiрманський режим може почуватися відносно безпечно.
США та Канада час від часу звертаються до країн-членів АСЕАН із вимогою добиватися звільнення Аун Сан Су Чжи. Дев'ятеро міністрів закордонних справ країн АСЕАН під час саміту 2003 року делікатно зверталися до свого колеги з Бiрми, прохаючи звільнити лауреатку Нобелівської премії. Але жодних жорстких вимог чи погроз не прозвучало для уникнення конфронтації з керівництвом Бірми. Адже ця країна багата на газ і нафту.
2004 року Аун Сан Су Чжи увійшла до списку «Сто найвпливовiших людей планети», який уклав американський часопис «Тайм». Минулого року журнал «Форбс» розмістив її на 15-й сходинці списку «Сто найвпливовiших жінок світу». Але ця жінка є лише символом, видимою вершиною айсберга репресій у Бірмі.
У 2003 роцi делегації «Міжнародної амністії» було вперше дозволено відвідати Бірму. Впродовж візиту активiсти цiєї органiзацiї зустрілися з Аун Сан Су Чжи й зробили висновок: у Бiрмi не менше 1200 політв'язнів. У відповідь на це міністр внутрішніх справ Тін Хлаїн заявив, що в країні немає жодного політв'язня, а ті 200 прибічників лідера Національної ліги за демократію, які перебувають у в'язницях, є «звичайними злочинцями».
Представники «Міжнародної амністії» явно недооцінили кількість політв'язнів у країні. Бірманська ж влада так заплуталася у власній брехні, що 19 листопада 2004 року радісно сповістила світу про звільнення 3937 політв'язнів, а рівно через тиждень — ще 5311 в'язнів совісті. Всю вину за те, що військова розвідка кинула цих людей до в'язниці «без жодних підстав», звалили на попереднього прем'єр-міністра Хін Ньюнта, якого разом з урядом хунта відправила у відставку місяцем раніше. Новий уряд на чолі з генералом Со Віном відразу ж проголосив програму «Сім кроків на шляху до демократії» і розпочав... заповнювати звільнені місця у в'язницях новими нещасними. Опозиційні сили повідомили агенції «Рейтер», що насправді з в'язниць було звільнено не тисячі, а лише кілька десятків осіб.
Переважна більшість із 50 мільйонів бірманців є буддистами, а прихильники Аун Сан Су Чжи ще й чітко дотримуються принципу ненасильницьких методів дій, тому протести бірманської опозиції мають дещо дивну як для нашого розуміння форму. 26-29 жовтня минулого року відставний полковник бірманської армії Ає М'їнт влаштував самотній протест перед австралійським офісом ООН у Сіднеї. Чоловік мовчки простояв перед офісом ООН із плакатом, на якому містилася вимога передати на розгляд Ради Безпеки ООН питання про порушення прав людини в його країні. Він готовий дати свідчення, що бірманська армія в останні роки стала «машиною згвалтувань». Людина, яка віддала 30 років службі в армії, стверджує, що згвалтування жінок військовослужбовцями є такою ж буденною частиною служби, як і військові навчання.
Подібні форми самотніх мовчазних протестів поширені i в самій Бірмі. 26 жовтня минулого року мовчазний протест влаштував перед мерією Рангуна студент юридичного факультету Тет Нон Со. Він нерухомо простояв із клаптиком червоної тканини в піднятій руці лише кілька хвилин, після чого був заарештований поліцією. За ці кілька хвилин протесту студент був засуджений до 14 років ув'язнення. Професор сільськогосподарського інституту Рангуна Салай Тун Тан, який організував подібний протест у листопаді 2004 року, отримав «лише» сім років ув'язнення, оскільки його було визнано божевільним. Унікальною є доля політв'язня У Он Тана. Цього колишнього працівника лісового господарства 1988 року вперше засудили до восьми років ув'язнення за спробу організації страйку. У 1996-му він вийшов на волю, але 1997 року знову був засуджений до семи років ув'язнення за поширення часопису зі статтями про права людини. Звільнений у 2003-му, він 21 вересня 2004 року (у день початку засідань Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку) влаштував подібний мовчазний протест у Рангуні з вимогою розгляду на цьому форумі питання порушення прав людини в його країні. За годинний протест був знову надовго засуджений.
Бірманська опозиція в екзилі повідомляє про численні випадки засудження буддистських ченців та черниць за подібні мовчазні протести чи критичні зауваження на адресу влади у проповідях.
Премія Улофа Пальме була заснована 1987 року родиною прем'єр-міністра Швеції, через рік після його трагічної загибелі. Пальме був убитий невідомими, коли він без охорони разом iз дружиною ввечері повертався додому з кінотеатру. Цей злочин так і залишився нерозкритим.
Попередніми лауреатами премії Улофа Пальме були, зокрема, президент Чехії Вацлав Гавел та правозахисна організація «Міжнародна амністія». Позаминулого року цією нагородою був відзначений колишній голова інспекторів ООН в Іраку Ганс Блікс, а минулорічними лауреатами стали троє росіян — правозахисник Сергій Ковальов, голова Московської гельсінської групи Людмила Алєксєєва та журналістка Анна Політковська.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
