Юрiй Рубан.
До вступу на посаду директора Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Рубан працював спічрайтером Президента — допомагав главі держави готувати промови. Вже на новій посаді Рубан долучився до підготовки ще одного глобального тексту — першого щорічного послання Віктора Ющенка до Верховної Ради. Якщо бути точним — до експертної доповіді, яку роздавали нардепам і яка стала базою для промови Ющенка в парламенті. Щодо річного спічу Президента, то Юрій Рубан називає його важливою подією для України. В.Ю. озвучив чимало пріоритетів, поміж яких особливо виділилися ініціативи щодо політреформи та запропонований шлях до порозуміння.
— Юрію Григоровичу, хотілося б розпочати з події, яка відбулася наприкінці минулого тижня, — з першого послання третього Президента України до Верховної Ради. Як ви оцінюєте тези промови, її тон, наскільки вона є вагомою для держави?
— Це справді важлива подія і для країни, і для інституту Президента, і особисто для Віктора Ющенка. Пройшло певне осмислення того, що відбувається з країною вже на новому етапі її розвитку. Є результати роботи нового Президента, і на основі побаченого зсередини влади вже можна сформувати програмні завдання, уточнити пріоритети. Послання Президента — уже не мітинговий документ, а позиція національного лідера, який вказує програму розвитку країни. Це глибока аналітична доповідь. Можливо, це один із перших виступів Президента саме такого гатунку. По суті, це велика політична програма, яка дає орієнтири і на майбутній рік, і, думаю, на більш далеку перспективу.
— Ви відзначаєте як позитив те, що послання Президента — це позиція національного лідера. А от нинішні опозиціонери кажуть про те саме, як про негатив. Мовляв, Ющенко і надалі вважає себе безальтернативним центром політики, одноосібно намагається формувати пріоритети, хоча політреформа всі ці центри змістила.
— Повноваження Президента справді змінилися. Але перший досвід уже показав, що запроваджений механізм далеко недосконалий. Проблема в тому, що в нас політичну реформу, якої дійсно потребує країна, звели тільки до конституційних змін. Насправді державі потрібна ефективна влада. Всі розуміють, що провладна модель, яку колись запровадив Леонід Кучма, була неефективною. Потрібен якісно новий механізм взаємодії Кабінету Міністрів із парламентом. У нас не буде ефективної влади, якщо щороку мінятиметься уряд, якщо Верховна Рада не буде підтримувати ті законопроекти, які підготував сформований нею ж Кабмін. Проблема полягає в тому, що зміни до Конституції не вирішують питання ефективності влади, а подекуди навіть провокують нестабільність. Щоб уникнути цього, потрібен сильний стабілізаційний центр. Ним в Україні є Президент, і, думаю, так залишатиметься надалі.
— Навіть за тих повноважень, які дає Ющенку політреформа?
— Хоча зміни до Основного закону змінили його повноваження, Президент залишається гарантом Конституції, стоїть над гілками влади. Його завдання — організувати ефективну взаємодію владних гілок. Цього цілком достатньо, щоб говорити про Президента як про гравця номер один на політичному полі.
А щодо того, що Президенту дорікають, ніби він вважає себе лідером нації, то зазначу, що насамперед нація бачить у ньому свого лідера. Про це свідчать результати соціологічних опитувань. Коли людей питають, хто є лідером нації, вони відповідають: «Ющенко». І його відрив у рейтингу можливих лідерів у порівнянні з іншими політиками є дуже великим. Це дуже цікавий феномен, бо лідера нації в Президентові бачать навіть ті, хто критично до нього ставиться.
— Але так вважає не весь політикум, наприклад, у тiй же Верховнiй Радi...
— Це не дивно. Нинішній парламент готується до виборів, до того ж, він був сформований у зовсім іншій суспільній атмосфері. Із цим нічого не вдієш. Насправді великим індикатором будуть майбутні вибори. Мені здається, що українці скажуть багато нового про свої уподобання і, як це було не раз, здивують політиків власним вибором, здоровим глуздом, вмінням відділити слова від дій.
— А ще у виступі Президента опозиціонерам не сподобались його ініціативи щодо конституційної реформи. Вони вважають, що Ющенко хоче повернути собі повноваження.
— Президент про це не говорив. Він якраз запропонував не звужувати питання до перерозподілу повноважень у трикутнику «Президент — парламент — уряд». Ющенко запропонував план дій щодо проведення дійсно народної політичної реформи. І до роботи запросив усі політичні сили, а ще — фахівців, громадські організації тощо. У мене немає сумнівів, що цей текст буде предметом найприскіпливішого аналізу і полеміка навколо нього буде ефективніша, ніж навіть та, яка була перед прийняттям Конституції у 1996 році. На мій погляд, текст треба узгоджувати не для того, щоб у когось щось забрати, а комусь віддати. Зміни до Конституції мають закласти механізм ефективної влади. Ющенко не бореться за повноваження. Він чітко заявив: нова редакція Конституції набула чинності з 1 січня 2005 року.
Зрештою, будьмо відверті, якби у нього було бажання відібрати назад свої повноваження, він робив би це значно раніше. Всі знають, що такі можливості були. Але Ющенко ними не скористався, і я на сто відсотків певен, що його ініціативи спрямовані на стабілізацію та ефективність роботи влади. Тут дуже важливе слово «ефективність». Ми ж не можемо стабілізувати неефективність. Адже нинішня Конституція дає спокусу тлумачити її на користь однієї з гілок влади. Верховна Рада, скажімо, починає підминати під себе уряд. Має бути по-іншому: ви сформували Кабмін — відповідайте за його діяльність. Ніколи не буде ефективності, якщо неефективну систему законсервувати під лозунгами стабільності.
— Загалом у виступі Президента найбільше запам'яталося дві речі: це, звичайно, ініціативи щодо політреформи і друге — загальний мирний зміст і тон промови. Ющенко закликав відмовитись від боротьби, пропонував співпрацю. Чи можна казати, що ці два моменти є частинами якоїсь загальної стратегії, чи пов'язані вони?
— Ющенко закликав піднятися над полем політичних баталій. Він послав чіткий месидж: «Ви претендуєте на те, щоб мати більше повноважень. Добре. Конституція дає таку можливість, і ніхто цього не заперечує. Але, беручи на себе повноваження, ви берете і відповідальність. Тому ви маєте шукати ефективність. Давайте шукати її разом». Ефективності не можна досягти, перетягуючи всю владу в парламент. З точки зору ефективності, політреформа ще далеко не відбулася. Конституційні зміни — це перший крок, можливо, навіть трохи вбік. Потрібен наступний.
— Послання Президента готувалося кілька місяців. А на якому саме етапі в ньому з'явилися ініціативи щодо політреформи ?
— Підготовка послання — це тривалий процес. Відповідне розпорядження було підписане ще на початку весни. Тоді була сформована робоча група. Національний інститут стратегічних досліджень організовував роботу над посланням. Віктор Андрійович вимагав, щоб у ньому була новизна — у змістi, формі, структурі. У попередніх посланнях головні акценти робилися на економіці. В жодному випадку не хочу применшити значення цього розділу, але ми вирішили застосувати інтегральний підхід. У доповіді — не тільки економіка, а й розвиток демократії, становлення політичної системи, громадянського суспільства. Знайшлося місце і для стратегії соціального розвитку, і, звичайно, для тез про ефективність влади. Якщо коротко, то ми відштовхувались від такої ідеї: перед державою стоять великі й відповідальні завдання, їхнє досягнення супроводжується складними процесами, але країні вистачає інтелектуальних ресурсів та людського капіталу, щоб гідно відповісти на всі виклики. А для цього країні потрібні дві основні речі: єдність і демократія.
— Відомо, що ви до вступу на посаду директора НІСД готували промови Президентові. Хотілося б запитати, чи часто Віктор Ющенко редагує тексти, які йому пропонують спічрайтери?
— Президент сам є автором тих текстів, які він виголошує. Це однозначно. У Віктора Андрійовича є своє бачення виступу. Він завжди наполегливо над цим працює. Президенту притаманно структурувати текст — оце його «перше», «друге», третє»... Він хоче, щоб його якомога краще зрозуміли. І головне, про що би він не розповідав, — він звертається до людини, хоче їй все пояснити... Зрештою, Віктор Андрійович є першим українським політиком, який, усупереч побоюванням, у складній передвиборчій ситуації почав вживати термін «українська нація».
Спічрайтери допомагають оформити тези Ющенка в текст. Але останнє слово Президент завжди залишає за собою. А коли виголошує текст, то може виявитись, що він грунтовно перероблений. У нього є своє відчуття. І, поки він не доб'ється, щоб текст відповідав цьому відчуттю, він не виступатиме.
Я здогадуюся, у чому тут секрет. У Віктора Андрійовича є геніальна інтуїція, він, як ніхто інший в Україні, відчуває людину. Це — дар Божий. Він або є, або його нема. В Президента він є.
— До речі, здається, що у Віктора Ющенка значно цікавішими виходять експромти — промови, які він виголошує без папірця.
— Це ще раз підтверджує те, що я кажу. Це інтуїтивні речі. Там, де це можливо, він виступає експромтом. Але коли йдеться про великі, програмні промови, то, звичайно, треба спиратися на певний текстовий матеріал. Хоча, коли готуєш йому матеріали, довідки, то потім бачиш, як він ними вільно оперує: щось поміняє, там зробить відступ, там пояснить своє бачення. Це цілий процес.
— Якщо продовжити тему комунікацій влади і народу, то чи не здається вам, що нинішні чиновники часто програють інформаційний бік політики? Яскравим прикладом стали газові домовленості. Підписаними документами обурювалася опозиція, преса виступала з критикою, а влада певний час не могла адекватно відповісти на численні питання.
— Насамперед зазначу, що ми перший рік живемо в умовах справжньої свободи слова. До цього часу влада, міністерства чи відомства не мали такої традиції — пояснювати свої рішення до дрібниць. Пани Медведчук із Васильєвим розсилали з Банкової інструкції і самі визначали, яка тема «важлива та актуальна». Зараз такої системи немає, вона не працює. А культурі публічних пояснень своїх планів і дій влади ще треба ще вчитися. Така проблема справді існує.
— Юрію Григоровичу, останнє соціологічне опитування вашого Інституту показало, що розрив між Партією регіонів та «Нашою Україною» становить усього два відсотки (23 % проти 21%). Такого малого «гандикапу» не показує жоден інший рейтинг: зазвичай він становить сім—десять відсотків. Як ви поясните такі розбіжності?
— Щоб дати конкретну відповідь, треба проаналізувати чимало показників. Зокрема, слід ретельно вивчити анкети, які пропонувалися різними соціологічними службами, подивитися, як сформульовані питання. Тобто дослідити те, що називають «дизайном» опитування. Це має велике значення.
— Бо, наприклад, Блок Юлії Тимошенко звинуватив НІСД у необ'єктивності. Зокрема, звернув увагу на те, що ви балотуєтесь до Київської облради за списком «Нашої України», а отже, є заангажованими.
— Нас узагалі часто запитують: чому ви, інститут, підпорядкований Президентові, проводите опитування? НІСД досліджує ті суспільні процеси, які відбуваються у державі. А досліджувати їх без опитувань неможливо.
Насправді ж причина невдоволення результатами, мені здається, є іншою. Ми — одна зі структур, результати якої на перше місце ставлять Партію регіонів, на друге — «Нашу Україну», а на третє — БЮТ. І саме це є причиною несприйняття бютiвцями наших досліджень, а не те, що нам дорікають — мовляв, чому ви займаєтесь соціологією?
У нашому опитуванні порівняно високий відсоток має Компартія (8,4%,тодi, як інші центри дають КПУ в середньому по 5%. — Авт.). Я допускаю, що в ході опитування голоси протестного електорату відійшли від «регіонів» до комуністів. Але дорікнути мені, що хтось забрав у «регіоналів» голоси на користь КПУ, не можна. Такого не було. Хоча зрозуміло, що той же Блок Юлії Тимошенко обурений не різницею між Партією регіонів та «Нашою Україною» у нашому опитуванні. Наше дослідження, як і результати всіх авторитетних соціологічних центрів, показало : серед «помаранчевих» сил лідерство належить Блоку «Наша Україна».
Це факт, і я нічого не можу з цим вдіяти. От, умовно кажучи, є бажання виміряти температуру. І, наприклад, термометр показує «мінус 10». Можливо, комусь хочеться (і мені теж), щоб було «плюс 15». Але термометр показує мороз. Це ж не означає, що термометр заангажований. Просто такою є дійсність.
— Послання Президента, тобто книжка, яку роздавали депутатам, і власне його доповідь, яку Віктор Ющенко минулого четверга зачитував упродовж години з трибуни ВР, — це різні речі. 85-та стаття Конституції відносить до повноважень Верховної Ради заслуховування щорічних послань Президента. Тобто виступ Віктора Андрійовича у парламенті є саме цим посланням. А те, що роздавали депутатам, та брошура, — це експертна доповідь, яка лягла в основу промови. Тобто напрацювання експертів — це структурний елемент підготовки послання.
Головне — те, що Президент промовляє особисто. При цьому він спирається на певні напрацювання, і відтак усім зрозуміло, на чому грунтуються президентські тези. На користь такого підходу свідчить і міжнародний досвід. Наприклад, нещодавно своє послання перед Конгресом США виголосив Джордж Буш. У межах підготовки його послання конгресменам роздавали експертну доповідь. Є доповідь експертів, а далі вже сам глава держави вибудовує схему промови, з якою він виступає перед парламентаріями.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
