Власне до редакцій місцевих газет двоє колишніх i один нинішній начальники міліції позиваються, вимагаючи назагал понад сто тисяч «морально-компенсаційних» гривень. Запорізький кореспондент «України молодої» публічно виступив у Бердянську на захист однієї з «підсудних» газет — і невдовзі вислуховував погрози аноніма.
Iз рішення Бердянського міськрайонного суду. Підполковник Олександр Харламов заступник начальника міськвідділу міліції засвідчив, що влітку 2004 року він на пару з іншим співробітником біля Бердянського педуніверситету перепинив вантажівку металобрухту. У водія КамАЗа документів на метал не було, однак затримати вантаж не вдалося. Чоловіки з іномарки пред'явили візитку полковника Гончаренка, начальника міліції Бердянська і зателефонували йому. Начальник — Харламову: ти що, візитки не впізнаєш? Відпусти машину з металом, бо це, мовляв, мої люди. Були й інші «металісти» з візитками начальника міліції. Свідчення Харламова доповнив Сергій Денисов: завантажену на Першотравневому заводі машину металом і майном підприємства він доправив до міліції, однак полковник Гончаренко особисто «скасував» затримання і вантажівку відпустили.
Прозвучали на суді й інші однозначні свiдчення. Випускники Харківського університету МВС (2000 року) Сергій Денисов і Павло Мельник акцентували, що призначені для молодих спеціалістів квартири розподілялися за непрозорою схемою. Підполковник Харламов: «У 2004 році для міськвідділу було виділено 10 чи 12 квартир. Я пропонував начальнику, щоб кандидатури на одержання житла були обговорені. А той: «Сам вирішу!» Пікантна і та обставина, що вилов та вивезення риби контролювали не співробітники міліції, а четверта рота ДАІ, оперативно підпорядкована начальнику МВВС. Свідки переконували суд, що факти порушень фіксувалися не завжди. До речі, саме Гончаренко увільнив було Харламова, однак суд поновив «вигнанця» на посаді.
«Суд не має підстав не довіряти поясненням свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень, — визнала суддя Ніна Будникова. — До того ж вони і сьогодні займають відповідальні посади в міськвідділі міліції». Під час судового слідства не було спростовано низку інших фактів, оприлюднених газетою «Азовський бульвар» (стаття «Доміліціонерилися-3, або Чому бердянська міліція нас не береже...» була опублікована 16 лютого 2005 року): як «орли» Гончаренка викидали телеоператорів із Центрального ринку, які проводили відеозйомку рибних (браконьєрських) рядів, а «справжній полковник» потім нагороджував «вишибал»; як одна поліграфічна структура заробляє на виготовленні візиток шефа бердянської міліції дедалі більшими тиражами; як рівно половину із 16 квартир, виділених міськвідділу, заселяли особисто Гончаренко, його «свіжі» заступники і навіть персональний водій, якого начальник привіз із собою з Миргорода; як у телефонному тероризмі («Мерію заміновано!») менти намагалися звинуватити свого колегу — порядного офіцера, який закон ставив вище за вказівки Гончаренка; як «офіцерів змушували працювати на «хабарну піраміду»: ДАІ стільки-то в місяць, УБЕП — стільки-то, дільничні — не менше...Ніколи думати про боротьбу зі злочинністю!» (Сергій Шибаєв, «Азовський бульвар»). До речі, мер Бердянська Валерій Баранов, виступаючи на суді у статусі свідка, підтвердив, що міська влада невдоволена роботою міліції «під орудою» Гончаренка і змушена була утворити муніципальну міліцію, фінансуючи її з місцевого бюджету.
Куди не глянь, полковник Гончаренко чітко вписувався у систему специфічних стосунків у міліцейському відомстві за часів Кучми—Білоконя. Незважаючи на повалення режиму, ображений начальник МВВС оперативно, уже 23 лютого 2005 року, подав позов до суду. Від редакції «Азовського бульвару» він вимагав спростування, від Сергія Шибаєва — сто тисяч гривень компенсації моральної шкоди. Причому не як від автора статті і головного редактора газети, а приватного підприємця. Не звернув поважний суд увагу і на те, що позивач не сплатив держмита, а сума за відсотком вельми пристойна...У судових справах не буває дрібних помилок.
Омріяні сто тисяч Гончаренко, щоправда, не одержить: суддя Ніна Будникова оцінила моральні страждання полковника сумою у п'ять тисяч. Неправдивою визнано оприлюднену інформацію (цитую) «відносно: одержання ним від підлеглих не менше, ніж 50 тисяч доларів щомісячно; одержання за кожну свою візитку 300 доларів США; звільнення співробітників Бердянського МВ ВС у зв'язку з небажанням із ним працювати; контролю над азовською рибою, валютниками». Суд взяв до уваги свідчення групи співробітників, які виступили на захист полковника. Сергій Шибаєв дивується, як могла суддя не врахувати особливе ставлення свідків до Гончаренка: Олександр Осадчий і Юрій Ольховський були його заступниками, Сергій Волик достроково отримав чергове звання, Олексій Федотов, Олександр Коротушенко і Валерій Губський — квартири. Та й свідчили вони лише те, що хабарів начальнику особисто не давали!
«Абсурд і те, що суд одним з аргументів на користь Гончаренка визнав результати службових перевірок, проведених Департаментом внутрішньої безпеки облуправління міліції, — обурюється Сергій Шибаєв. — Та ж у полі зору комісії Департаменту були зовсім інші факти, про які в моїй публікації не йшлося! Правових колізій у рішенні суду багато, і ми подали апеляцію. Головного ж ми вже добилися: бердянською міліцією керує інша людина».
«Слава Богу!» — подумалося і мені. Бо ж підкинув свого п'ятака аргументів на захист колег, зі шпальт того ж таки «Азовського бульвару» нагадавши честолюбивому полковнику, як кволо розслідують нишпорки факти нападу на запорізького кореспондента «України молодої»; як свого часу міліція «квапилася» на пошуки кілерів після того , як автора цих рядкiв жорстоко побили ще в часи, коли був редактором опозиційної газети «ПІК», просто у робочому кабінеті... Була купа підстав совістити полковника-позивача: чи ж має моральне право шеф ТАКОЇ міліції відбілювати себе і своє відомство?
Одержав відповідь не публічну — від аноніма. Записаний автовідповідачем (!) текст не кожне вухо витримає: марно, мовляв, живеш, «пишешь там всякую х..., падло». Прокурор міста пан Василенко виявив таку «увагу» до поневірянь журналіста, що довелося вдаватись до послуг лiкарiв. I тут один iз них, пан Олег, взявся спроваджувати мене до ... божевiльнi!
Утiм до спецзакладу мене доправила професійна цікавість. Тим бiльше, згадавши, що донині керує психоневрологічним диспансером Микола Кожанов, автор низки публікацій у газеті, яку я колись редагував. ТАКІЙ з'яві газетяра здивувався не тільки він; кілька хвилин спілкування з лікарями спецкомісії — і є фаховий висновок: яка госпіталізація у психіатричне відділення? До невропатолога! З відповідним записом у картці я повернувся до пана Олега. А він у курс лікування вніс одну «корективу»— закрив листок непрацездатності!
Як і полковник Гончаренко, його колега — начальник Бердянського райвідділу міліції Олександр Медведєв — також додав до своєї посади «екс» і вибув iз міста. Має намір повернутися сюди за «морально-компенсаційними» гривнями. Головний редактор газети «Південна зоря» Віктор Михайличенко запевнив мене, що «ніяких ста тисяч редакція не платитиме. Чому? Бо публікація нашого Старікова про «наїзди» підлеглих Медведєва на фермера Зайця містить достеменні факти. Відмовився трудяга платити «подать» міліції, ось ті і почали знімати номери з машин, тракторів. Судове слідство триває». Кореспонденту «УМ» Олександр Медведєв сказав, зокрема, що «Михайличенко процес програє, бо звик брехати. Хіба ви не знаєте, що цей редактор учора ще значився в есдеках, а нині балотується у міськраду вже від Партії регіонів? «Годує» читачів і вас дезінформацією. Які сто тисяч? Та я оцінив моральні збитки сумою у 10 чи 20 разів меншою. Не пригадую, бо не в грошах справа».
До речі, відшукав я Олександра Медведєва в Мелітополі — містечку, яке одержало неофіційний статус кримінальної столиці південно-східної України. Густий туман, приміром, окутав мотиви демаршу управління кримінального розшуку міськвідділу міліції: усі 16 співробітників одномоментно подали рапорти, а незабаром таким же «оптом» їх і відкликали. Не вельми прозорою була роль у цій епатажній історії і підполковника Сергія Коломійця, колишнього начальника міськвідділу міліції (саме цю посаду тепер займає екс-бердянець Медведєв). Мелітопольські «розборки» були однієї з причин того, що Запорізьке облуправління МВС три з лишком місяці лишалося без начальника. Сергій Коломієць виявився не таким «білим і пухнастим», яким видавав себе в жовтні, на момент проведення у Запоріжжі виїзної колегії МВС, і подав у відставку. Каже, аби зосередитися на політиці. І виграти суд?
Місцеві ЗМІ оприлюднили близько тридцяти критичних матеріалів, одним із фігурантів яких виступав Сергій Коломієць. У «кришуванні» автоугонного і наркобізнесу, торгівлі людьми і здирництві мелітопольську міліцію та її начальника публічно звинувачували, зокрема, газети «Наш город», «Кур'єр», «Форум», інтервидання mlt. VLASTI. net (мережа незалежних журналістів Мелітополя). Резонансним фактажем мас-медійників час від часу «підгодовували» голова обласного громадського Фонду боротьби з наркобізнесом Василь Душний, низка неофіційних джерел, начальник відділення Харківського національного університету МВС Таміла Гріца. Ображався Коломієць на всіх розповсюджувачів негативної інформації, а до суду звернувся після оприлюднення «Відкритого листа» до Президента України та керівників силових структур. Його підписантка Таміла Гріца стверджувала, ніби її життю загрожує небезпека, і джерело цієї небезпеки — кримінальні авторитети, чию діяльність уможливило специфічне виконання начальником мiлiцiї Мелітополя своїх службових обов'язків. Не визнає позивач і те, що зловживав владою під час виборів Президента України, що він особисто погрожував по телефону пані Тамілі тощо.
Позовні претензії Коломієць пред'явив не лише редакції газети «Наш город»; співвідповідачами названі також Таміла Гріца і харківський ВНЗ, де вона працює. Та найважче було мiлiцейському начальнику оцінити свої моральні страждання, позаяк він клопочеться про психологічну експертизу — «для опрєдєлєнія матєріального еквівалєнта морального врєда, прічіньонного мнє...». Аби «солідарно взискать еквівалєнт» iз трійки відповідачів.
Своїм позовом С. К. не залякав ЗМІ, свідчення чому — низка нових критичних публікацій. Врешті-решт підполковник подав рапорт. Свою відставку пояснив бажанням балотуватися на посаду мера Мелітополя і небажанням прокуратури й суду ув'язнювати бандитів, пійманих «орлами Коломійця». Мова про затримання, звісно ж, «лідера групи автокрадіїв громадянина Л. ». Зі сторінок газети «Кур'єр» 39-річний підприємець Роман Леонов розповів, як він відмовився дарувати легковик здирникам у погонах, після чого ті й почали «шити» йому причетність до автовикрадень, тягаючи по СІЗО трьох міст...
Прокурор Мелітополя не дав ходу «справі Леонова». Моя розмова з Володимиром Кривоножком відбулася ще до відставки Коломійця, однак уже тоді прокурор відверто дистанціювався від позиції начальника міліції. І той образився остаточно...
На минулому тижні новопризначеного начальника Управління МВС України в Запорізькій області особисто представив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Головним міліціонером Запоріжжя став полковник Юрій Ольховський, який ще з жовтня 2005 року виконував обов'язки головного міліціонера Запоріжжя. Нагадаємо, що ще тоді в області вибухнув скандал про причетність мелітопольської міліції до викрадень автомобілів на замовлення, i вже тоді Юрій Луценко казав, що «всією злочинністю в масштабах Запорізької області заправляла одна пані в міліційному відомстві», яка мала тісні зв'язки саме зі співробітниками внутрішньої безпеки.
З того часу минуло три місяці. Міністр Луценко каже, що весь цей час не вдавалося затвердити і закріпити наказом кандидатуру Ольховського на найвищу міліцейську посаду області, «оскільки мав місце серйозний опір даному призначенню з боку певних сил». Однією з цих сил, за словами міністра, і були відставні правоохоронці Запорізької області, зокрема співробітники служби внутрішньої безпеки, яких «пішли» з міліції після встановлення причетності до несумісної з роботою в міліції діяльності. Саме тому полковнику Ольховському i довелося весь цей час носити «приставку» в. о. Але все змінилося. Результати побачимо найближчим часом. Міністр Луценко дав вказівку керівникам міліції області різних рівнів зустрічатися з пресою не рідше, ніж раз на місяць. Зрозуміло, що під цим маються на увазі не зустрічі в суді.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
