До свого театру режисер Дмитро Богомазов ішов довго. І по дорозі встиг переробити купу важливих і резонансних справ. Закінчивши режисерський курс Едуарда Митницького, Богомазов почав свій творчий розгін в очолюваному ж Едуардом Марковичем Театрі драми і комедії на Лівому березі. Його перші вистави не мали нічого спільного з поняттям «проба пера», були самодостатніми і зухвалими — «Чарівниця», «Що завгодно, або Дванадцята ніч», «Трохи вина —2», або 70 обертів»... А потім посипалися запрошення, і Богомазов, як нормальний, жадібний до творчості митець, почав ставити в інших театрах. У Театрі імені Лесі Українки — «Сон у літню ніч» Шекпіра, в Черкаському театрі імені Шевченка — «Отелло», в Одеському імені Василька — вистави «Щастя поруч», «Едіп», «Що їм Гекуба?»... Крім того, Богомазов встигав щорічно фігурувати у «Київській пекторалі», він став представником Авіньйонського фестивалю в Україні, організував фестиваль сучасного театру «Українська театральна платформа». Але мрію про свій театр не полишав ніколи.

Давно вже я не бачив таких довжелезних черг, як цього разу в Берліні. Востаннє, здається, ще в радянські часи, коли щось подібне шикувалося у пристрасному бажанні ходити до тулету не з газетою «Правда», а зі спеціально виготовленим паперовим начинням. Берлінці жадають бачити кіно, і це виховано в них багатолітньою звичкою до лютневих фестивальних оргій. Бо справді, чого тут тільки не побачиш. І «зірок» — від американця Джорджа Клуні, котрий зіграв одну із чільних ролей у фільмі про нехорошу властивість заводитись різним корупційним схемам не тільки у нас, а й у них (стрічка Стефана Гегена називається «Сіраніа», і її треба подивитися у першу чергу нашій так званій еліті), до якихось звичайнісіньких малозасвічених акторів і акторок Європи і Азії. Кіно так само різних мастей і спрямувань. «Голубе», наприклад, з додачею рожевого — про людей нетрадиційної сексуальної орієнтації. Уже вдвадцяте розігрується приз «Тедді» для подібного роду продукції, і з нагоди такого ювілею влаштували ретроспективу відповідних фільмів, відзначених на Берлінале. Ви проти, вам видається така річ ознакою кінця цивілізації? Ну то ваша справа. А в Європі ставляться усе поблажливіше до любові, що торує незвідане.