Від кафедри до Київради — одні вибори

      На вибір політичної сили, що представлятиме інтереси конкретного киянина у Київраді, впливає кілька чинників. Зокрема, політична програма партії. Адже кожному з нас цікаво знати, якими шляхами розвиватиметься місто, яким бачать його чільники політичних сил. Утім постаті цих «чільників» теж є дуже важливим фактором, що впливає на прийняття рішення про підтримку (або ж непідтримку) конкретного блоку чи партії. Навіть більше — часом авторитет цих особистостей є орієнтиром, який переконує киян у серйозності політичної сили, її досвіді і раціональності.

      Візьмемо для прикладу людей, які очолили дві найпотужніші політичні сили на виборах до Київської міської ради, — блок «Наша Україна» та Блок Юлії Тимошенко. Йдеться про В'ячеслава Брюховецького та Миколу Томенка.

      В'ячеслав Степанович уже давно став ледь не культовою фігурою у середовищі українського студентства, адже саме завдяки його зусиллям п'ятнадцять років тому майже з нуля було відновлено Києво-Могилянську академію. Сьогодні це чи не найпрестижніший ВНЗ в Україні та один із найбільш шанованих у Східній Європі. Незмінний голова Києво-Могилянки здобув студентську любов ще й тим, що надзвичайно прихильно ставиться до студентських ініціатив. Зайве нагадувити, що якби не лояльність президента університету і його особиста громадянська позиція, Києво-Могилянська академія не стала б колискою Помаранчевої революції, а значить, зміни в країні могли відбутися за цілковито іншим сценарієм.

      Лідер київського списку БЮТ Микола Томенко теж має дотичність до Києво-Могилянської академії. Хоча його роль у становленні й розвитку цього закладу далеко не настільки визначальна. Микола Володимирович свого часу обіймав посаду доцента на кафедрі політології Могилянки, а згодом навіть трохи покерував цією кафедрою. Втім майбутнє політолога-практика вочевидь видалося Миколі Томенку більш перспективним, тож він не затримується в університеті й очолює Інститут політики. Хоча його колеги доволі скептично оцінюють здібності Томенка як політичного аналітика і навіть стверджують, що це єдиний відомий політолог, прогнози якого ніколи не справджуються.

      Однак повернімося до першого номера у київських лавах «Нашої України». В'ячеслав Брюховецький є відомим літературознавцем, доктором філологічних наук, кандидатом педагогічних наук, членом Національної комісії у справах ЮНЕСКО. Він — член Спілки письменників України, лауреат премії «Визнання». Перу В'ячеслава Степановича належить понад 400 публікацій і сім книг.

      Науковий доробок Миколи Володимировича набагато скромніший. Він лише кандидат історичних наук, автор близько 100 наукових статей, співавтор підручника з основ теорії політики та автор кількох книг. Але чи не найвідомішою працею Томенка стало не якесь фундаментальне дослідження з політології, а антологія «Теорія українського кохання» — «роздуми довкола важливої і невичерпної теми такого феномену, як українське кохання».

      Утім роздуми про кохання не завадили Миколі Володимировичу тверезо оцінювати свої шанси на перемогу в Києві, тож сьогодні Томенко є не лише лідером київського списку блоку БЮТ, а й кандидатом у депутати Верховної Ради від цієї ж сили. І майже стовідсотково можна сказати, що врешті-решт Микола Володимирович опиниться-таки в парламентському кріслі. Присутність же його постаті у київській п'ятірці Блоку Тимошенко необхідна через авторитет «діджея Майдану», адже інші учасники БЮТівської п'ятірки занадто невиразні, аби спромогтися перемогти на виборах без гучного прізвища.

      Натомість В'ячеслав Брюховецький вчинив шляхетніше — він відмовився від місця у національному виборчому списку «Нашої України», яке йому, за чутками, пропонував сам Президент. Ректор Києво-Могилянської академії не приховує намірів зосередитися на роботі в столиці.

      До виборів залишилось півтора місяця, а тому вже сьогодні слід уважно придивитися до людей, що очолюють партійні списки, поцікавитись їхніми здобутками та планами на майбутнє. Лише тоді можна буде впевнено сказати, кому з них варто довірити не лише університетську кафедру, а й трибуну Київради.

Олександр САВЧЕНКО.