У Донецьку були лише «квіточки»?

      Дещо дивно, що в робочому кабінеті Євгена Червоненка — народного депутата з фракції «Наша Україна» і почесного президента концерну «Орлан» — на стінах фотографії Леоніда Кучми та його дружини. Є й знімки з Віктором Ющенком, однак головний портрет за спиною Євгена Альфредовича — все ж «парадний» Леонід Данилович. Червоненко має на це свої логічні пояснення — мовляв, він не відмовляється від свого минулого, а з Кучмою він був у дуже теплих стосунках, вірив у його реформи, служив радником. Але коли особа Президента зміниться, почесний керівник заводу безалкогольних напоїв «посуне» Л.Д. на іншу стіну, помістивши на звільнене місце портрет нового гаранта. Євген Червоненко робить усе, аби «найбільшим фото» в його кабінеті був його друг Віктор Ющенко.

      Мабуть, кожен український телеглядач — навіть із новин, спотворених «чорним піаром» та «темниками» — зрозумів, що саме Червоненко взяв на себе роль «хвилеріза», або, якщо хочете, «тарана», спрямованого проти адмінресурсу та провокацій під час відомих акцій «Нашої України» в Донецьку та Сумах. «Просто в мене є миттєва реакція колишнього професійного автогонщика і вміння переборювати внутрішній страх», — пояснює в інтерв'ю «УМ» 44-річний екс-спортсмен, успішний підприємець, а тепер — рішучий політик-опозиціонер. Пан Євген підтверджує свій намір стати особистим водієм Ющенка на період виборчої кампанії, аби вберегти народного кандидата від зловісних українських КамАЗів на дорогах. Пересидіти «активну фазу» «великих перегонів», що вже фактично стартували, у бункері, захищатися взводами «бодігардів», бронежилетами? Це не для Віктора Ющенка, і його колеги цілком розуміють вибір лідера «Нашої України». Червоненко стверджує, що в будь-який момент готовий закрити друга власним тілом, аби Україна отримала шанс перетворитися з тоталітарної країни на демократичну...

Це дуже добре, що нарив, який зрів, прорвався задовго до виборів

      — Євгене Альфредовичу, ви були одним з найактивніших учасників подій у Донецьку та Сумах. Щодо донецького зібрання «Нашої України», то є підстави вважати, що саме того дня почалася активна фаза виборчої кампанії, зокрема на мітингу прихильників «НУ» Віктора Ющенка висунули в президенти. І хоча мітингове рішення більш емоційне, а не офіційне, ці слова в присутності В.Ю. прозвучали. З огляду на «силовий» сценарій протидії акціям «Нашої України», як ви вважаєте, чи розгортатиметься в такому ж руслі вся виборча кампанія?

      — Взагалі, я вважаю, що не ми почали президентську кампанію — ми в Донецьку просто хотіли спокійно провести форум і поїхати. Але ті бандитські, найбрудніші технології, застосовані проти нас, дають підстави говорити, що запеклий період боротьби вже почався. По суті, сама влада оголосила своїми діями передвиборчу кампанію. А те, що юрба вигукнула, що хоче народного Президента, — це справа юрби. Бо не можна було до цих людей, які приїхали на з'їзд, ставитися так, як поставилися до них «донецькі».

      Що стосується суті цих подій, то мені дуже боляче. Знаєте, коли почалися такі ігри, як найбрудніший піар, «після Донецька» я роблю висновок: влада усвідомила, що самим адмінресурсом вона вже нічого не здатна досягти. Влада взяла на озброєння відверто фашистські методи боротьби проти «Нашої України», провокації, суб'єктивне однобічне висвітлення цього у ЗМІ, донесення до народу лише брудної неправди. А ми здаватися не можемо, бо ми — політична сила, яка виграла парламентські вибори, і навіть при тому тиску, який чинять на «Нашу Україну», користуємося найбільшою підтримкою і повагою населення. Ми будемо виконувати свій обов'язок і, наскільки це в наших силах, уникатимемо провокацій. А що буде, чи загострюватиметься боротьба ще більше — мені тяжко прогнозувати. Гадаю, найближчим часом влада протягуватиме під будь-яким приводом у парламенті політичну реформу — при неприйнятому бюджеті, при явному небажанні міністрів-силовиків прозвітувати про останні події... Але, ви знаєте, навіть у чорному можна знайти щось світліше. Я радий, що це загострення сталося ще за рік до виборів. Вважаю, що й наші люди, і світова спільнота не дозволять реалізувати брудні силові сценарії виборчої кампанії.

      — Тобто позитив у тому, що «маски впали» так рано?..

      — Абсолютно. Тобто нарив, який зрів, спонтанно прорвався раніше. Скажімо, зараз ми бачимо приклад подій у Грузії, коли навіть провладний блок висловлює готовність відмовитися від нечесної перемоги, бо інакше далі поллється кров. Я вважаю, що і в нашому суспільстві та політичній еліті назріло питання, якими ми хочемо бути. Справа не тільки в «Нашій Україні», справа не в Ющенкові, не в результатах виборах. Справа в тім, що в країні назріла зміна правил гри. Народ не згоден миритися з ситуацією, яка зараз є, і еліта також не згодна. Хоча частина її начебто говорить про лояльність, але, повірте, це не лояльність. Це страх.

      — Говорячи про потребу правил гри, ви маєте на увазі, що це слід зробити вже за підсумками президентських виборів чи ще в ході виборчої кампанії?

      — Я не вірю в зміну чи пом'якшення правил гри під час виборів. Ідеться про післявиборчі очікування. І не думайте, ніби я когось обожнюю. Так, я чесно служив Кучмі. Ющенко — мій друг, і його час настав — саме він має забезпечити ту саму зміну правил гри. Якщо ж нас переможуть, ця країна буде приречена. Бо сьогодні ти біля влади, а завтра ти можеш бути ніким і нічим. Адже адмінресурс не входить у капіталізацію. Розумієте, зараз виходить так, що вартість будь-якої працездатної компанії в Україні дорівнює нулю. Тому що одного дня — через якісь придворні інтриги, твоє необережне слово, твої погляди — тебе можуть почати знищувати, хоча вчора ти зі своїм підприємством був прикладом реформ у цій країні. В Америці президентом став республіканець Буш замість демократа, але я не знаю, щоб там на фірмах відбувалися «маски-шоу» [із нападами представників силових підрозділів]. Ми втомилися від подібних методів, ми подолали свій страх і звелися на рівні ноги. Від цього, впевнений, втомилася і більшість. І якщо ми не встановимо єдині, прозорі правила для ринкової конкуренції, не доведемо, що живемо за цими правилами, Україна загине як держава. Вона просто не буде конкурентоздатною. Таке моє бачення...

Це смішно, коли вчорашній чемпіон з автогонок плететься у хвості, бо не схотів вчасно піти.
Так і з Президентом

      — Євгене Альфредовичу, коли у вас відбувся перехід від «чесного служіння» Президенту Кучмі до опозиції?

      — Ніякого переходу «від чесного служіння» в мене не було. Я чесно служив Кучмі й чесно служу Ющенкові, але для мене головне, що я чесно служу своїй совісті, сумлінню. Моє перше правило: людина мусить жити в ладу з самою собою. І ще: не має майбутнього той, хто не пам'ятає свого минулого. Ви бачите в мене ці фотографії на стінах? Так ось, у мене тут топталися озброєні «люди в масках», а я не знімав жодного портрета.

      — Ми, власне, якраз хотіли запитати про сенс такої великої кількості фотографій Леоніда Кучми у вашому робочому кабінеті, зокрема цього найбільшого, «офіційного», у вас за спиною...

      — Знаєте, коли мене сьогодні б'ють за те, за що вчора давали ордени, я приходжу сюди й дивлюся просто в очі діючому Президентові. Але я не хочу викреслювати його зі свого минулого. Я йому при безпосередніх зустрічах казав і кажу, коли є можливість (хоча зараз такої можливості вже немає), що для нього як державника (а він таки державник) Ющенко був найкращим виходом із ситуації, саме Ющенко забезпечив би подальший розвиток, еволюцію і громадський спокій у країні.

      Бо поки що цю країну зневажають. Презирство у конкурентній економіці — це найгірше. Ти просто «ізгой». Мені боляче, що моя держава, заради якої я повернувся із Заходу, будучи забезпеченим професійним спортсменом, повірив у неї... що ця держава через політику нинішнього оточення Президента стала «чорною діркою». Бізнес любить правила, ринкова економіка, конкурентоздатність неможливі без чітких прозорих правил. А ми зараз живемо без правил.

      — Тобто ви все ж не погоджуєтеся із визначенням негативної ролі конкретно Леоніда Кучми в нинішній політичній ситуації?

      — Вважаю, що оцінку йому дасть історія. Мені боляче... Кучма — геніальний конструктор систем стримувань та противаг. Зіштовхнути «донецьких» із «Нашою Україною», СДПУ(о) — з «донецькими». Відповідно до такої політики «розділяй і владарюй», у нас усі один з одним воюють. Хоча насправді ми мусимо не воювати, а йти вперед...

      Що ж до ролі Кучми... Знаєте, тут, мабуть, як у спорті, — треба вміти вчасно піти. Бо далі все стає смішним. Я бачив у спорті, як люди засвідчували, що вже не можуть продовжувати свою справу, навіть на другому диханні і в нових якостях. І це вже смішно, коли недавній улюбленець натовпу, чемпіон, починає пасти задніх у перегонах. Ось я пішов із авторалі на піку слави, я виграв усе, що міг.

      — Але чи не можна з прес-конференції Леоніда Кучми, що відбувалася цієї середи, зробити висновок, що він фактично відійшов від свого правила «стримувань і противаг»? Адже хоча Президент і заперечив своє членство в СДПУ(о), але дав зрозуміти, що саме ця партія з її виконавською дисципліною має право представляти Банкову...

      — Так, боляче було слухати уривки з цього інтерв'ю. Це ще один крок до падіння. Я завжди був прибічником діалогу, зокрема й між Президентом та Ющенком. Це була б розмова нормальних, свідомих, сучасних людей. Тоді як Медведчук пропонує Президентові війну з Ющенком, силовий варіант, провокації, чорний піар. І я переконаний, що Банкова отримає зворотний ефект. Бо народ України — не бидло.

До секретарки «губернатора» не підходив, а ось по пожежній драбині — лазив

      — Частина цих брудних піар-технологій, що використовуються владою для висвітлення у ЗМІ подій у Донецьку та Сумах, стосується і вас безпосередньо...

      — Я інтелігент у четвертому поколінні, а з мене роблять екстреміста. Хоча я навіть у бізнесі не волію «розбиратися» з жінками. У приймальні донецького «губернатора» я навіть не наближався до тієї секретарки, а скрізь повідомили, ніби я її побив. І не вривався я в Сумський міськком КПУ — нас привели туди самі комуністи. Просто владна пропаганда вирішила діяти проти нас за відомим принципом з анекдоту: «Абрамович, ваша донька — повія! — А в мене сини. — А кого це турбує?!». Я вважаю, що Кучма подібними твердженнями щодо особливої ролі СДПУ(о) робить дуже велику помилку. Хоча позиція Президента може змінюватися. Можливо, це просто такий хід у грі, залякування у наш бік... Я не вірю, що Кучма з його характером, з усім життєвим досвідом міг поставити повністю лише на Медведчука, відмовившись від страховочного виходу.

      — Може, вже вирішено, що Янукович буде єдиним кандидатом від влади, а Медведчук — головним виборчим технологом?

      — А може, це все просто нагнітання ситуації? Кучма свідомо не говорить про свого наступника, заганяє усі клани, мов павуків, у банку, а сам виступає «арбітром» у суперечках. Це його «технологія».

      Щодо технології влади, спрямованої проти нас, то в неділю має відбутися форум «Нашої України» в Криму, і я не знаю, що з цього приводу задумали на Банковій. Що вони зроблять, аби знову звинуватити нас в екстремізмі, продовжити поділ України на Захід і Схід? Молю Бога, щоб не пролилася кров. Я думаю, що приклад, як чинили з деякими тоталітарними режимами в Європі — в Румунії, в Югославії, — має остудити голови владі в Києві. Тим більше що світова спільнота вже висловила свій осуд з приводу донецьких та сумських подій.

      — А ви не вважаєте, що після Донецька та Сум діалог із владою, про який ви згадували, вже неможливий?

      — Саме життя може підштовхнути до діалогу. Якщо подивитися на сусідню Росію, то вона все більше стає поліцейською державою, а Європа й Америка не захочуть, щоб така Росія мала ще одного подібного собі васала — Україну. Мені здається, що вплив Заходу ще позначиться на нашій ситуації. Адже ми живемо у світі, де дуже багато важать економічні впливи, і такі важелі — збільшення антидемпінгу, зменшення квот, обмеження у візах тощо — можуть говорити значно гучніше за дипломатичні заяви. Ті ж «донецькі» зрозуміють, що їхні капітали нічого не варті при такому розвитку подій.

      Коли довіра до влади — на рівні лише 5 відсотків, коли недовіра — 77, коли народ (понад 80 відсотків опитаних) каже, що хоче прямих президентських виборів, а йому у відповідь насаджують спроби провести обрання Президента парламентом, ми втрачаємо шанс України.

      Загалом я переконаний, що «картинки» донецьких і сумських подій стали ілюстраціями до тоталітарного й диктаторського режиму, який гірший за комуністичний. Тоді принижували і вбивали тихо, а зараз пробують робити це голосно. Але одні бояться більше, а інші — менше. І якщо, скажімо, я надягнув оцей значок народного депутата, то я усвідомлюю, що не можу обманути сподівань тих людей, які голосували за нашу політичну силу. Я буду робити все, щоб Україна пройшла через ці випробування, щоб вибори відбулися. Якщо для цього потрібно буде йти на діалог з Президентом — я за діалог. А якщо треба буде сідати за кермо автомобіля Ющенка, щоб убезпечити його, — я робитиму це. Ви бачили, в Донецьку я ні на крок не відійшов від Віктора Андрійовича.

      — Тобто фраза в одному з ваших останніх інтерв'ю про те, що ви після Нового року на час виборчої кампанії станете особистим водієм Віктора Ющенка, не порожні слова?

      — Повірте, я готовий. Чи потрібен я на цьому місці? Він знає, що я добре воджу машину, ми багато їздили разом. Головне те, що я вмію водити авто в екстремальних ситуаціях. Як професійний автогонщик я готовий до будь-яких дорожніх провокацій. І вже в Донецьку, в Сумах я брав на себе відповідальність у критичних ситуаціях.

      — Чи не могли б ви розповісти про найгостріші ситуації цих днів?

      — Ризик завжди був невід'ємною частиною мого життя. В автоперегонах — самі розумієте. Коли я вів бізнес у Львові, то був єдиним, хто не платив рекету і бандитам, хоча всі платили. А в Одесі, на форумі «Нашої України», я, скажімо, перший добіг до того хлопця, який кидав яйця, і захистив його від розлюченого натовпу, який, мабуть, міг би його розірвати. Я не допустив цієї провокації. У мене є реакція професійного спортсмена-раліста.

      Ви знаєте, коли ми побачили, що відбувається в Донецьку «по висхідній», розгубилися всі. І я не виняток. Але Бог дає мені сили поборювати свій страх, і я взяв на себе відповідальність за розв'язання критичних ситуацій.

      — Ви не обтяжені якимись керівними посадами в «Нашій Україні». Ваша провідна роль у донецьких подіях була спонтанним рішенням?

      — Абсолютно. Потрібно було аналізувати й приймати швидкі рішення. Скажімо, ДАІ вело нас до колони, в якій стояли молодчики з арматурою й битками. Коли я сів у машину ДАІ, я чув, як по рації передавалися команди їхати якомога повільніше, зупинятися біля кожного світлофора, бо вони не встигають перекинути тих молодчиків в інший район, під обласну адміністрацію. ДАІ веде нас в одному напрямі, а я приймаю рішення вести колону в інший бік, де вони не очікували, і так ми уникаємо бійки. Коли нас не пускали на прийом до «губернатора», так, я прийняв різке рішення, і ми — хто не побоявся — полізли по пожежній драбині. Своїми несподіваними ходами я був незручним для режисерів того дійства, і вони спрямували проти мене окремі зусилля. Ось зараз по телебаченню розповідають, ніби Червоненко показує себе в цих акціях як п'яниця й екстреміст. Це, звісно, жахливо...

У будь-якому випадку, в разі замаху я стану поперед Ющенка

      — А чи можливо, на вашу думку, застосувати якісь контрзаходи проти цієї шаленої піар-кампанії з очорнення «Нашої України», коли центральні телеканали та інші провладні мас-медіа розповідають про Донецьк, Суми та пов'язані з цим події відверту неправду, фактично нівелюючи здобутки вашого блоку? Ось ви зараз кажете, що не били «губернаторську» секретарку, але ж усі канали цитують не вас, а «офіційну» точку зору...

      — Тобто чи варто було нам діяти саме так, як ми діяли? Щодо мене, то і в Донецьку, і в Сумах мене непокоїло, щоб не пролилася кров, як убезпечити людей. І я роблю усе, щоб провокацій було менше. А що про це розкажуть по телебаченню, мені невідомо. Я не здивуюся, якщо завтра розповідатимуть, ніби я п'ю кров маленьких дітей. Якщо моїм дітям підкинуть гільзи абощо. Хоча в мене доньки. Що, відмовлятися від боротьби й власноруч відтягувати день просвітлення?

      Безумовно, нам слід прораховувати, передбачати можливі провокації, і ми так і робимо. Щоб їх було менше, ми в Донецьку й пробивалися в облдержадміністрацію. А якби я не був на вишці керування польотами в цьому ж місті, то я не знаю, до чого б могли призвести вказівки влади будь-що не садити тут літак із чотирнадцятьма моїми колегами.

      — Якщо можна, детальніше про цей випадок.

      — Я вперше бачив, коли ошалілі молодики б'ють народного депутата, навіть двох, а міліція стоїть і не втручається. Коли журналісти та інші депутати пішли нам на підтримку, міліція почала штовхати саме їх, відділяючи від нас. Потім мені подзвонили депутати Жванія і Мартиненко й сказали, що літакові не дають посадки в Донецьку. Я прибув в аеропорт, диспетчер мене провів як народного депутата на службу ПДС. І я чув по гучномовцю всі команди, які звучали: під будь-яким приводом не садити літак. І я вдячний «Аероруху», черговий якого сказав: «Нехай мене звільнять, але я виконаю свій громадянський обов'язок і посаджу цей «борт».

      А щодо вашого питання про тонкощі інформаційної політики, чи дізнається суспільство правду про ці події, то я вважаю, що світ уже став прозорим. І світова спільнота — американці, європейці — дізналися про згадані вами події й дали цьому належну оцінку. Дипломати, українські й іноземні журналісти в тому ж Донецьку бачили ганьбу місцевого керівництва, страх і розгубленість в очах «губернатора» Близнюка. Думаю, не лише мені стало соромно за заяву Януковича про «памперси». Це реакція, не гідна політика високого рівня. І ви бачите, все повертається інакше, ніж вони того б хотіли. Донецькими подіями чи сам Янукович, чи його так звані «друзі» з київського клану поставили на ньому жирний хрест. Народ ніколи не проголосує за фашизм, за силові методи. А якщо хтось у свинячий голос кричить, ніби не мають права втручатися в це дипломати, то вибачте, ми ж усі йдемо в ЄС.

      — У вас немає бажання подати до суду на наклепників, котрі виставляють вас як «п'яницю й екстреміста»?

      — А що це дає? Можливо, будуть позови. Але ж ви бачите, які рішення приймають суди, як їх виконують. Я просто переконаний, що всякий «беспредел» веде до кінця. Це аксіома. Застосування сили — це вияв безпорадності влади. Це закінчиться дуже погано. Повірте, ті ж міліціонери, яких натравлювали на нас, примушували виконувати злочинні накази, я вважаю, в душі стали нашими прихильниками, бо вони бачили нашу стійкість. Крім того, навряд чи їм сподобалося, як їх цього разу використовували.

      — Євгене Альфредовичу, так складається, що у критичних ситуаціях із виїздами «Нашої України» в регіони ви тепер попереду. З огляду на згадану вами арматуру в Донецьку, вибухи петард у Сумах, на вже звичні для України фатальні дорожньо-транспортні пригоди з політичними діячами, ви не боїтеся, що першим можуть убити вас?

      — Боюся. Боявся, і коли був гонщиком. Боявся стати жертвою у Львові, коли принципово не платив рекетирам. Я розумію, безумовно, що можуть убити й сьогодні, і не врятує жодна охорона. Я хочу жити за Божими заповідями. Як доля складеться, так і буде. Я зробив цей вибір, і тепер не можу показувати приклад слабкості. Бо на мене дивиться не тільки «Наша Україна», а і євреї України, і не лише України, бо ж я один із лідерів міжнародної єврейської спільноти.

      Мені страшно, але Бог мені дав силу поборювати свій страх. Коли ми були в Донецьку, мені вночі телефонували на мобільний і казали: «Червонець, забирай свого Юща, інакше ми зробимо з вами на летовищі те, що зробили з Євгеном Щербанем». Щиро кажучи, я неабияк переживав через приліт Віктора Ющенка до Донецька, я сказав йому, чини, як відчуваєш, і він зробив правильно, що прилетів. І я був поруч. У будь-якому випадку, в разі замаху я стану поперед Ющенка. Це мій вибір, моя доля.

      — Останнє опитування, проведене на замовлення Інституту політики, показало, що 16 відсотків громадян готові до того, що кандидата в президенти в ході виборчої кампанії можуть фізично знищити. Бути готовим захистити Віктора Ющенка грудьми — це одне, але, як, на вашу думку, чи достатні зараз заходи безпеки стосовно лідера «Нашої України»?

      — Безумовно, рівень безпеки має бути вищим.

      — Найспокійніше буде в бункері?

      — Авжеж, звучать і подібні думки — обмежити спілкування Ющенка, поїздки. Але як би не звинувачували Віктора у слабкості, я переконаний, що він чинитиме так, як підказуватиме сумління, і він не сяде в бункер. Дуже важко забезпечувати його безпеку, коли він звертається до людей на мітингу, стоячи на «броньовику».

      Але я переконаний і в тому, що Ющенко має захист іншого роду навколо себе. Влада чудово розуміє, що торкнувши Ющенка, вчинивши проти нього фізичну провокацію, вона підніме хвилю народного гніву. Бо саме з Ющенком пов'язані сподівання людей на краще. І «нагорі» це перебити не зможуть. Якщо ж цю межу таки буде перейдено, ми в Україні отримаємо дуже складну ситуацію, аж до громадянської війни. Так вважаю не лише я, а й професійні аналітики.

Хтозна, що завтра буде в Криму. Може, це «шобло» на нас голих дівок випустить

      — Євгене Альфредовичу, завтра заплановано форум «Нашої України» в Сімферополі. Після Донецька й Сум важко припустити, які ходи готує влада...

      — Важко спрогнозувати й мені. Я не фахівець із масових безпорядків.

      — Чи проробляє «Наша Україна» якісь конкретні способи протидії вірогідній вакханалії в «антиющенківському» регіоні? Чи головне — ув'язатися в «бійку», а далі буде видно по ситуації?

      — У нас тільки чесна і прозора позиція. Там працює наша передова бригада, я виїжджаю туди зі своєю «бригадою швидкого реагування» — групою «Разом». Ми не хочемо ув'язуватися ні в які бійки. Ми намітили форум у черговому регіоні, і ми його хочемо провести. Переможе у місцевих чиновників совість чи страх перед дзвінками з Києва — вони за це відповідатимуть, і перед народом, і перед судом історії. Влада може «підсунути» що завгодно — може, вони завтра на нас голих дівок випустять, і вони кричатимуть, «ми тєбя любім» або «нє любім». Там же в Медведчука на Банковій на другому поверсі сидить ціле «шобло» фахівців із подібних технологій.

      Ми ж ідемо казати людям правду, йдемо до своїх прихильників. І повірте мені на слові, їх дуже багато, зокрема і в Криму. Наприклад, наша депутатська група «Разом» у серпні провела зустріч із підприємцями та представниками ділових кіл у Ялті. На цю зустріч прийшло 500 людей! Повірте, для Ялти в розпал сезону це дуже багато.

      Ми не можемо здаватися. І Віктор Ющенко приїде в Крим, і там також скаже, що він не проти російської мови, що він хоче, аби люди вільно говорили російською, українською, польською мовою, як у цивілізованому світі, щоб Україна була цивілізованою правовою державою. І ці тези цілком збігаються з моїм світоглядом. Я єврей за національністю і українець за усвідомленням.

      І ще одне підкреслю. Мені зараз телефонує дуже багато людей з Донецька, до моїх друзів, до родини, і вони кажуть: ви не думайте, що там усі такі. І не лише це. Кажуть, ніби після всього того, що відбулося в Донецьку, на Ющенка там дивляться зовсім по-іншому. Що пішов «людський телеграф», який сильніший за ЗМІ. Кажуть, що Ющенко не боїться, що він казав розумні речі. Я чую це, і я впевнений, що дорога в нас є тільки вперед. Я не люблю задньої передачі.

ДОСЬЄ «УМ»

      Євген Червоненко народився 20 грудня 1959 року в Дніпропетровську.          У 1982 році закінчив Дніпропетровський гірничий інститут за спеціальністю гірничі машини і комплекси.

      1982—1985 рр. — інженер-конструктор спеціального конструкторського відділу інституту «Дніпромашзбагачення»;

      1986—1991 рр. — професійний спортсмен, член збірної СРСР з авторалі, майстер спорту міжнародного класу, чемпіон Союзу, засновник першої в СРСР професійної гоночної команди «Перестройка»;

      1988 — створює компанію вантажних перевезень «Транс-Ралі»;

      1992—1997 рр. — голова правління СП «Львів Ван Пур», голова правління СП «Рогань Ван Пур», голова Промислової групи «Україна Ван Пур»;

      1997—1998 рр. — голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України;

      1998— 2000 рр. — радник Президента України;

      1997—2000 рр. — президент концерну «Орлан»;

      2000—2001 рр. — голова Державного агентства з управління державним матеріальним резервом;

      2001—2002 рр. — почесний президент концерну «Орлан»;

      з 2002 р. — народний депутат України (30-й номер списку блоку «Наша Україна»).

      Безпартійний. Секретар Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту і зв'язку.

      Голова опікунської ради Всеукраїнського єврейського конгресу, віце- президент Євроазіатського єврейського конгресу.

      Одружений (дружина — Маргарита Володимирівна, президент концерну «Орлан»), має двох дочок, 15-річну Олександру і 22-річну Вікторію.

ЗІЗНАННЯ

Євген Червоненко — про свою мрію:

      — У 1991 році я повернувся в Україну — успішний спортсмен, бізнесмен, уже на той час багата людина. Я повірив у реформи, які весь час проголошував Кучма. Тепер я вірю у наступні вибори. Якщо вони не відбудуться, моє життя після 1991-го — помилка. Це принципово. І справа не в добробуті моєму та моєї родини. Я зараз втрачаю дуже багато, мене знову «рвуть». Але вони не розірвуть мій дух. Я вірю в надмету. Не залежно від кількості грошей я мрію про те, що побачу і передам своїм дітям нашу державу, демократичну й цивілізовану, хоча б на зразок нинішньої Польщі.