Давно позаду той час, коли Віктор Медведчук вважався «сірим кардиналом» усієї країни. Його як демонізували на початку століття, так не можуть позбутися негативних емоцій при словах «лідер СДПУ(о)» й тепер. Головного есдека країни, який став главою Адміністрації Президента у 2002 році, підозрюють у багатьох нечестивих справах. Пригадуються розмови про те, як у розпал Помаранчевої революції у дворі АП палили купи документів. Мабуть, спалили все, що потрібно. Та й, очевидно, свій підпис пан Медведчук використовував обачно. Принаймні жодна з підозр криміналістами не доведена: недарма Медведчук вважається кваліфікованим юристом.
Так що «спадкоємцям» залишаються легенди і «музейні експонати». Як відомо, Віктор Ющенко, прийшовши в головний кабінет на Банковій, суттєво змінив його внутрішнє наповнення. Чимало дорогих і занадто пишних меблів узагалі були запропоновані для розпродажу. Деякі «залишки життєдіяльності» попереднього Президента залишаються в кабінеті Ющенка й тепер — «УМ» писала про це в детальному репортажі з офісу нового глави держави в травні минулого року. Після цього екс-кабінет Кучми впускав багатьох цікавих із числа журналістів, які мали змогу вивчити в ньому ледь не кожну золоту цятку на стелі. А ось із колишніми володіннями Медведчука — інша справа. Ці апартаменти розкрили свою останню таємницю лише через рік після приходу нової влади, і знову — «Україні молодій».
Тут сиділи і Медведчук, і Каганович, а Мельниченко «писав» Кучму
Можливо, хтось не знає, але варто обумовити це з самого початку: в кабінеті на другому поверсі, де зараз сидить голова секретаріату Президента Олег Рибачук, до нього сидів державний секретар Олександр Зінченко, а ще раніше — глава АП Віктор Медведчук, перед тим (до 2002 року) розташовувався сам Президент Леонід Кучма. А ще раніше звідси керували перші секретарі ЦК Компартії України. «Сидів тут навіть Каганович», — констатує Рибачук. І додає, що «все тут дуже недолуго зроблено».
Що недолуго то недолуго. Зі звичайної за мірками Банкової та Кабміну приймальні потрапляєш у дуже великий видовжений кабінет. Перше враження — незатишно. А з урахуванням того, що тут творилося (досить сказати, що якраз у цій «хаті» стояв диван із «диктофоном майора Мельниченка»), не дивно, що Олександр Зінченко замовляв у церковників освячення цих стін...
Самі стіни — сизі й кремові з пілястрами, ліпнини небагато. На підлозі — темно-зелений палас, майже такий самий, як у нинішньому кабінеті Ющенка. Меблів небагато: пара столів для засідань, робочий стіл шефа. По периметру знизу, на сантиметрів 70 від підлоги, стіни опоясує панель iз темно-коричневого дерева. Ближче до головного робочого столу вона переходить у своєрідну «тумбочку». На ній зараз лежать у рядок книжки Рибачука, стоїть великий щит-ватман під назвою «Побажай віце-прем'єр-міністру з питань європейської інтеграції» (Олег Борисович забрав цей витвір колективної народної творчості з Кабміну, де обіймав таку посаду), тут же — одна з картин із київським краєвидом (Дніпро з пішохідним мостом). І — три фотопортрети Віктора Ющенка: біля вікна поруч із портретним Тарасом Шевченком, в помаранчевому шарфі і (третій) просто за столом. Утім не «просто». «Це мій улюблений, — пояснює Рибачук. — Тут Ющенко ще молодий, Прем'єр-міністр. Ми тоді теж із ним разом працювали».
|
Ми нагадуємо панові Рибачуку, що в одному з інтерв'ю він казав, ніби ніколи портретів ніяких президентів у кабінетах не тримав і не триматиме. Він посміхається.
Найгірше виглядають присутні повсюди великі дірки душників, оздоблені, якщо можна так сказати, восьмикутними темними рамками з дірками. Вони вивершують загальну картину інтер'єрної «совдепії». Не дивно, що Кучма звідси з'їхав при першій можливості. Чи антураж його наступного кабінету був зроблений із кращим смаком — інше питання.
За робочим столом господаря висить величезна фотокомпозиція з революційним морем Майдану. Збоку — великий синьо-жовтий прапор. На столі є свіжі квіти, прапорці України, Євросоюзу і помаранчевий «Так! Ющенко», зате майже немає паперів: «чистий стіл — свіжа голова», вважає голова СП. Поруч — селектор «а ля завод» і близько десятка громіздких телефонів часів СРСР. Це, виходить, неодмінний атрибут кожного високого керівника. Нема щоб нарешті врахувати прогрес у галузі комунікаційної апаратури...
Cекрет у секретаріаті: чаклун-Рибачук і магічна шафа
Проминувши все це добро, потрапляємо через бокові двері до так званої кімнати відпочинку. Вона теж велика і ще більш незатишна. Типова атмосфера пересічної лікарні. Біля стін і в центрі — жовтуваті шкіряні дивани й крісла; тут, за круглим столом посеред кімнати, і відбувається наше інтерв'ю (воно вийшло друком у вчорашньому номері «УМ»).
Для затравки починаємо: «Мабуть, ці крісла ще Медведчук приніс». «Може, й він», — каже Олег Рибачук. І продовжує: «А хочете, я вам його таємну кімнату покажу? Цікаво!».
Звісно, погоджуємося. Олег Борисович іде до... видовженої шафи, яка стоїть біля стіни, боком до вікна у двір, і... на секунду стає героєм казки «Хроніки Нарнії: лев, чаклунка і магічна шафа» — у цьому фільмі герої теж потрапляли до казкової країни через двері звичайної забутої всіма шафи у звичайній кімнаті. Через трохи покоцані двері шафи Рибачук заходить до ще однієї — таємної і ще не баченої журналістами — кімнати. Приєднуємося до нього й ми.
Кімната невелика. У ній — звичний із радянських часів набір корпусних меблів типу «стінка» (причому на полицях — хоч би тобі одна книжка чи ще щось — порожньо!). Навпроти — шведська стінка з турніком, поруч — також новенький емальований багатофункціональний тренажер. Ага, мабуть, саме тут займався своїм «залізом» любитель бодібілдингу Медведчук! «А може, і Зінченко. Я точно не знаю», — каже Олег Рибачук. Сам він тут, за його словами, фактично не буває. «Не по цих ділах».
Є тут ще великі двері, які ведуть невідомо куди, біля них — ну зовсім уже радянська тумбочка, як у піонертаборах. А з протилежного боку — столик із сучасним ком'ютером, шкіряне крісло, ще одна тумба і досить скромний диван. На ньому — подушка зi свiжою наволочкою, акуратно складені плед і простирадло: а раптом господар захоче прилягти? Певно, саме тут іноді «кимарив» роботоголік-Медведчук.
На білій стіні — барометр із написом «Олімпіада-80». На підлозі (тобто на вже звичному зеленому паласі «в ромбики») — ваги зі стрілкою. Мабуть, саме на них контролював своє схуднення й потовщення біцепсів той самий «сірий кардинал», «мужик».
Висновок: досить скромно, без смаку, але все ж — цікаво. Бо саме тут була «святая святих» минулої злочинної влади. Яка ну дуже не хотіла, щоб у цих її володіннях з'явилися люди з команди Ющенка.