Допомога в «євроремонті»

      На початку 2006 року «великий друг» українського народу Володимир Жириновський порадував черговим «відкриттям»: України нібито ніколи не було на політичній карті Європи, це завжди була околиця Російської імперії. Полемізувати з нащадком юриста — справа невдячна, тим більше, що проблема не в невігластві та хамстві епатажного російського політика, а в готовності частини українців (у тому числі — й політичної еліті) повірити в ці аргументи та підтвердити свою «історичну неповноцінність» та нібито апріорну нездатність збудувати сильну незалежну державу. Як це зробили, наприклад, наші сусіди-словаки, чия країна дійсно — новачок на історичній карті, проте в ній навряд чи знайдуться політики, котрі прагнуть відновлення Австро-Угорської імперії чи Чехословацької Соціалістичної Федеративної Республіки. Уже цим одним наш західний сусід дає приклад того, що загрузати в псевдоісторичній полеміці та хворобливій ностальгії за тим, чого ніколи не було, — це шлях у нікуди. Що кожен європейський народ, незалежно від того, частиною якої імперії були його історичні землі, має шанс долучитися до спільного європейського дому. І що єдиний спосіб зробити це в стислий термін — послідовна цілеспрямована праця, активні взаємодоповнюючі зусилля уряду та суспільства.

      Словаччина, яка вже більш ніж півтора року є членом Європейського Союзу, охоче готова поділитися своїм досвідом підготовки до вступу до цієї організації. Під час візиту української урядової делегації на чолі з Юрієм Єхануровим до Словаччини у листопаді минулого року офіс уряду Словацької Республіки передав свої пропозиції щодо допомоги Україні у виконанні Плану дій «Україна — ЄС». Є підстави вважати, що допомогу в Україні не лише приймуть, а й максимально ефективно втілять у життя запропоновані словацькою стороною заходи.

      Яку ж саме допомогу і в чому готові надати наші західні сусіди? Йдеться про співробітництво з цілої низки питань, зокрема у проведені в Україні судової та правової реформ, забезпеченнi ефективної боротьби з корупцією, подальшого прогресу у поступовому наближенні українського законодавства до того, яке існує в ЄС, забезпеченнi ефективної його імплементації. Поза будь-яким сумнівом, цікавим та повчальним для української сторони може бути словацький досвід забезпечення прав національних меншин (а в Словаччині проживає численна ромська (циганська) меншина, а також угорська та українська діаспори), реалізація словацьким урядом програми щодо створення ефективної системи зайнятості та зменшення бідності (зауважимо, що Словаччина, за мірками ЄС, не є багатою країною).

      На тлі українсько-російського «газового» конфлікту зовсім не зайвими є поради уряду Словаччини щодо проведення загальної енергетичної політики, що наближається до цілей енергетичної політики ЄС; поступового наближення до принципів внутрішнього ринку електроенергетики та газопостачання ЄС, побудови енергетичних мереж та розвитку інфраструктури для диверсифікації нафтових та газових ресурсів, посилення безпеки мережі транзиту газу. Словаки радять нам реструктуризувати вугледобувну промисловість; покращити ефективність енергетичної галузі; продовжити співробітництво з ЄС у сфері ядерної енергетики та ядерної безпеки.

      Кожен пункт пропозицій підкріплений планом конкретних заходів, які мають бути здійснені на його виконання. Це і стажування українських урядовців у Словаччині, і консультації словацьких спеціалістів, і навіть своєрідне «лобіювання» українських інтересів у Брюсселі. Враховуючи те, що цей документ готувався в тісному співробітництві зі словацькими неурядовими організаціями, можна очікувати, що співробітництво не обмежиться «співпрацею чиновників», а буде суттєво поглиблене на рівні взаємин між громадянськими суспільствами двох країн. І поки на північному сході будують «повітряні замки» імперій, ми, з урахуванням дружніх порад української «групи підтримки» в Євросоюзі, зможемо зміцнити стіни свого власного помешкання та зробити в ньому «євроремонт».

Андрій БУЗИНЧУК.