(Володимира СТАДНИКА.)
У статусі головного міліціонера України Юрій Луценко прийшов на зустріч із журналістами «УМ» уже вдруге. Але це інтерв'ю особливе одразу за кількома ознаками. По-перше, після набуття чинності політреформи урядовці набрали нової ваги. По-друге, на носі вибори, і керівникові МВС є що розповісти про їх обставини та цікавих «фігурантів». По-третє, на чолі Міністерства внутрішніх справ Луценко стоїть уже рівно рік, тож є привід підбити деякі підсумки. Двогодинна розмова, за словами самого міністра, пролетіла, мов одна мить. «Польовому командирові» Майдану, веселунові й баляндраснику Юрію Луценку здалося, що цього разу i він, i «УМівці» мало жартували. Висновок: пан Юрій за рік помітно змінився — він сам визнає, що вже майже став міліціонером. Тож і журналісти «допитують» його з «пристрастієм», як фахівця, а не як колишнього колегу.
— Пане Юрію, питання політично-партійне. Чи відчуваєте ви, що з нового року в країні змінилася Конституція, а відтак і ступінь підпорядкування різних міністрів? І ще: Президент уже озвучив бажання винести питання політреформи на референдум. Ви, принаймні по духу, є соціалістом, тоді як лідер СПУ Олександр Мороз цю реформу відстоює. Тож між цих двох вогнів — яким є ваше ставлення до політреформи?
— Коли я був депутатом-соціалістом, то один раз голосував за політреформу, другий — не голосував, третій — знову голосував. Тобто моє ставлення до неї неоднозначне. Я взагалі вважаю, що Президент висловив кришталево правильну точку зору: він визнає, що конституційна реформа вступила в дію, тобто ми маємо нову редакцію Конституції. I я це визнаю, звичайно, i відчуваю в силу службових обов'язків, що ми маємо нову редакцію Конституції. Але при цьому політреформа дещо нагадує мені таку собі Пізанську вежу, яка неструнко стоїть на грунті українського законодавства, а тим більше — українських реалій.
Мені здається, що було б нерозумно вежу зносити i конструювати щось нове. Але підправити її, наповнити сенсом, противагами i стримуванням було б варто.
Звичайно, я відчуваю, що на сьогодні парламент набрав більшої ваги. При цьому, як видно, Верховна Рада від нетерплячки зарано почала випробовувати свої нові повноваження, які ще не набрали чинності. Це я кажу про відставку уряду. Взагалі, спікер Володимир Литвин мені нагадує хлопчика, який весь час їздив на самокаті, хоч i з номером ВР, а тепер йому раптом подарували «Жигулі», він вирішив у перший же день їх випробувати i в'їхав у тин. Те саме стосується й поведінки депутатів від опозиції, які вже по двічі відставили деяких міністрів: коли дивишся, як вони «рулюють», хочеться перевірити в них права. Але це не моя компетенція. Давайте дозволимо провести цей екзамен виборцям, це буде найправильніше.
— То кому ви зараз конкретно підпорядковуєтеся?
— Я підпорядковуюся закону й Конституції. Згідно і зі старою, і з новою Конституцією України, міністра внутрішніх справ призначає Президент, начальників облуправлінь міліції я узгоджую із секретаріатом Президента i призначаю своїм наказом, заступників міністра призначає за моїм поданням Кабмін.
Це поки що всі організаційні новації. Але водночас я розумію, що парламент отримав величезні нові повноваження щодо контролю за діяльністю міністра.
Зауважу, що i до, i після зміни Конституції я завжди приходив на виклик парламенту в найкоротші терміни. Навіть коли викликали за дві години. Колись, пам'ятаю, Адам Іванович дзвонить (перший віце-спікер Мартинюк. — Ред.) i з таким трошки смішком каже: «Не повіриш, але тебе викликають у Верховну Раду!». Я у відповідь: «Адаме Івановичу, ви знаєте, третій день засідає парламент, а мене все не кличуть, думаю, до чого б це, я ж готовий!».
А взагалі, я ж вийшов із парламенту, знаю його кухню, знаю його права, повноваження, неписані традиції, тож вважаю поганим тоном, якщо міністр нехтує правами депутатів. Перше, що я зробив, коли прийшов у МВС, — визначив, що всі відповіді на депутатські запити я підписую особисто. Так само я особисто приймаю депутатів i особисто звітую в парламенті, не ховаючись за спини заступників. І мені здається: народні депутати бачать взаємоповагу, навіть якщо в нас різні погляди на ту тему, через яку мене викликали «на килим».
— Ви не йдете до Верховної Ради ще й через принципову позицію Президента — керівництво силових структур має бути поза виборчим процесом. Натомість ваш заступник Лідія Порєчкіна присутня у списку «Нашої України» під номером 128. А ви ще вирішили балотуватися до Київської міської та Рівненської обласної рад...
— Вимога Президента стосується керівників силових структур, а от заступник міністра «по тилу», мені здається, має повну політичну, а тим більше — юридичну підставу балотуватися.
— Недостатньо жінок у політиці?
— Так. Правда, їх мало i у МВС, тому я сподіваюся, що Лідія Степанівна залишиться заступником міністра внутрішніх справ. А щодо місцевих рад, то хочу звернути увагу, що обласні, районні й міські ради не є професійними, туди депутати збираються раз на два місяці на сесію. У даний момент я не обмежую працівників МВС (бажано не керівного складу) в їхньому бажанні балотуватися до органів місцевого самоврядування, бо інколи відсутня співпраця місцевих рад i МВС. Наші представники були б не зайвими у місцевих радах через списки тих партій, які їм подобаються. Вважаю за потрібне, щоб і в столиці України було більше європейських, пропрезидентських, сучасних лівоцентристів. Тому я дав згоду поставити моє прізвище у список Соцпартії [на виборах до Київради] другим номером. Залишаюся при цьому безпартійним i не братиму жодної участі в агітаційній чи виборчій кампанії.
— А як щодо Рівненської облради, крісла мера у Львові?
— Аналогічна ситуація у моїй рідній, Рівненській, області, бо для мене дуже важлива ситуація там. Київ i Рівненщина — цi дві ключові точки я для себе обрав. А всі розмови про те, що я висуваюся мером Львова, Києва, що там ще... Херсона (сміється) — є лише чутками.
Я не знаю, чим пояснити чутки про моє висування у багатьох регіонах до різних органів представницької влади. Напевно, слід спитати ініціаторів... Хоча я не робитиму вигляд і не прикидатимусь необізнаним. Так, я знаю, що в мене є достатньо серйозна підтримка у людей. Я це відчуваю під час зустрічей, особистих прийомів, нескінченних поїздок по регіонах. Я цим пишаюся, дуже ціную таку ознаку довіри, це дуже важливо для реформування такого органу, як МВС. Страшенно боюся, щоб це не пропало. Але такий побічний результат — для мене несподіванка. Ніколи не думав, що мене треба висувати в мери Львова, Києва чи Херсона...
— А в президенти з таким рівнем популярності підете?
— I таке часом підкидають. Маю на увазі знову чутки. Але, по-перше, мене абсолютно влаштовує діючий Президент, я за нього багато здоров'я віддав, щоб сьогодні на це запитання іронічно відповідати «так» чи «ні». А по-друге, i це вже всім відомо й повністю відповідає дійсності, амбіції стати успішним міністром внутрішніх справ у мене переважують будь-які думки про майбутню політичну кар'єру. Абсолютно впевнений: серйозно реформувати i демократизувати МВС — це все, що я хочу на цей момент.
— I як тільки встигатимете? Потрібно ж буде працювати i в місцевих радах, наприклад, у комісіях. Чи вам просто потрібен символічний мандат?
— Чи буду я брати мандат — це залежатиме від політичних обставин, які складуться на другий день після голосування. Це не пов'язано з тим, чи вдасться мені зберегти міністерський портфель. Адже пройде ще, як мінімум, місяця півтора-два, доки буде сформовано новий уряд. Але, думаю, десь уже до 15 квітня я визначуся з цим питанням.
— Але ви не виключаєте?..
— Виключати щось у політиці взагалі дуже важко. Проте я хотів би підкреслити одну принципову річ. Я не балотуюся для того, щоб отримати недоторканність. Вона в мене i так є, забезпечена підтримкою людей, яку я відчував ще під час «України без Кучми», коли не мав жодного депутатського мандату. Для мене є принциповим збільшити представництво політичної сили, якій я симпатизую в ключовому столичному регіоні, а також у моїй рідній області.
— А чому б вам тоді не зареєструватися кандидатом ще в кількох областях, щоб допомогти цій політичній силі своїм ім'ям і там?
— Я подумаю (сміється). Але насправді я не збираюся організовувати блок «Сила Крижополя» чи ще щось таке. Для мене важливий Київ. Олександр Олександрович Мороз просив мене щодо участі у виборах у Києві. Я вирішив, що це не завадить ні виборам у столиці, ні моїй діяльності у МВС, ні загальній лінії Президента. А щодо Рівненщини я прийняв рішення самостійно, ще не знаю, під яким номером у списку...
— Чи не тому йдете до Рівненської облради, що не знайшли спільної мови з «губернатором» Червонієм?
— Я розставив би акценти інакше. Далася взнаки просто відверта конфронтація між міліцією i Рівненською облдержадміністрацією. Нема кому слова замовити за бідну міліцію в обласній раді. Якщо на всю Україну саме Рівненщина виділила «нуль» на підтримку програми «Правопорядок», це не є нормальним. Очевидно, що треба трохи змінити баланс сил, бо рівненські правоцентристи, маючи абсолютно природну перевагу, чомусь вирішили, ніби вони є монополістами на істину. Це неправильно. А щодо Червонія, я святкував із ним його дні народження, стояв поруч під час акцій «Україна без Кучми» і «Повстань, Україно!», під час Помаранчевої революції, був, правда, момент, коли ми сходилися у бійках на початку 90-х. Проте коли я привіз у Рівне нового керівника обласної міліції, «губернатор» Василь Червоній виступав три доби по радіо і закликав жителів області пікетувати міністра внутрішніх справ, бо не того привіз. Я йому сказав: «Василю, рівненська міліція не стане Волинським козацтвом, i навпаки. В чому проблема — в посаді головного міліціонера? Але ж ми члени однієї команди!».
Я казав i підтверджую: начальник міліції не повинен обслуговувати «губернатора» — він має з ним співпрацювати. І він співпрацює. Проте Василь почав ще більше воювати з Луценком. То придумав, що я хочу зробити свого брата «губернатором», то ще якусь холеру. Тоді я зрозумів, що людина просто хоче таким чином вивершитися, підняти свій статус, воюючи з ЦІЛИМ міністром внутрішніх справ. Ну о'кей, якщо йому це допомагає для власного реноме, то я не проти.
— Днями Червоній сказав, що вас «бив i буде бити як політичного та ідеологічного супротивника», бо йде на чолі обласного блоку Костенка—Плюща. Але, може, у вас є до нього якісь юридичні претензії? Раніше, скажімо, були висунуті обвинувачення його першому заступнику.
— Якби в мене були претензії до Василя Михайловича, то ця справа була б у прокуратурі. Претензії до його заступника є й зараз: порушено кримінальну справу щодо пана Крючкова. Ближчим часом може бути проблема ще в однієї людини з оточення Червонія, але це не значить, що я за ним полюю. Просто, він підбирає не зовсім правильну команду.
— Під ще однією людиною маєте на увазі водія-стрільця?
— Ні, не його. Водій Червонія дійсно трохи постріляв по готелю, ну це таке діло, це ж не кримінальний злочин, а «хуліганка». А до Василя Михайловича в мене немає жодних претензій службового характеру. А політичного... Вважаю, що БКЧП (Блок Костенка—Червонія—Плюща), який створився в обласній i міській раді, займається боротьбою не з тими. Бо це дурне витрачання потенціалу однієї зі складових «помаранчевої» команди проти іншої.
— Начальник обласної міліції не до смаку i «губернаторові» Одещини. Хоча він соціаліст..
— I на Одещині, i на Полтавщині (де керівник області теж соціаліст), та майже скрізь не до смаку. Я лише раз чи два помилився, призначаючи начальника міліції, якому симпатизував «губернатор». Просто, не було інших кандидатур. Але ще раз повторю: міліціонер має співпрацювати з владою, а не обслуговувати її. Тепер це правило я перевірив на практиці.
Пам'ятаєте, у перший день після призначення міністром я звернувся до всіх, хто мене знає, знайомих, родичів, — щоб забули про те, що я є, i нічого в мене не просили. До честі сказати, родичі нічого не просять, та й мало їх у мене. I слава Богу, що вони того ж самого кореня, як я, трішки максималістського. Знайомі просили, партійці також, але цей момент давно минув... Ніхто не зміг примусити мене до якихось кадрових рішень. На мене ображалися навіть дуже симпатичні мені люди, i не дуже, але зрештою сприйняли мене таким, як я є: говорю на трибуні й думаю я те саме.
— Четвертого лютого виповнюється рівно рік вашого перебування на посаді керівника МВС. Є привід відзначити. Хоча святкуватимуть, мабуть, не всі з тих, хто рік тому потрапив до Кабміну. Днями ваш колишній керівник Юлія Тимошенко через пресу звернулася до вас із запитанням: «Чому камарилья Кучми досі гуляє з виглядом переможців, хоча за цей рік чимало кучмістів дали один проти одного свідчення?».
— Ви знаєте, коли я прочитав це запитання на «Українській правді», то не полінувався, взяв аркуш паперу i від руки написав відповідь Юлії Володимирівні. Відіслав свого керівника охорони завезти їй i вручити безпосередньо в приймальні. Дійсно, вручили. Я не розголошував це, сподіваюся, Юлія Володимирівна сама зможе все оцінити. Бо й мене турбує, чому бандити не в тюрмах. Не сумніваюся, що Тимошенко, як i я, прекрасно знає, що ці злочини — підслідність прокуратури.
Міліція свій шлях пройшла, i це дуже чітко видно на прикладі протоколів із поясненнями пана Чечетова. Нині він дуже популярний. Міліція отримала від нього свідчення, зібрала інші докази злочинів, на які вказує колишній голова Фонду держмайна, i передала матеріали в Генпрокуратуру для порушення кримінальної справи. З цього моменту треба питати з них. Я не хочу робити прокуратуру крайньою, але таке українське законодавство. За будь-якими ознаками посадового злочину справу може порушити тільки прокуратура, i далі розслідує тільки вона.
— А якщо спитати не в прокуратури, а у вас: чи є прогрес в одкровеннях Чечетова?
— Є. Прокуратура вже порушила низку кримінальних справ, сьогодні розглядає ще одну. Йдеться про можливість порушення кримінальної справи стосовно Нікопольського заводу феросплавів. Зараз м'яч правосуддя на полі прокуратури. А міліція задокументувала, зафіксувала матеріали, які свідчать про колосальні зловживання, без іронії i без лапок, антинародного режиму Кучми та оточення. Будемо продовжувати цю роботу, i будь-який посадовець, хоч із минулої влади, хоч із нової, ким би він не був, за злочини буде покараний.
— Чи можна зробити висновок на прикладі протоколів Чечетова, що Генпрокуратура під керівництвом Медведька працює активніше, ніж за часів Піскуна?
— Так, можна це засвідчити. Скажу більше: серед порушених прокуратурою кримінальних справ за нашими матеріалами вже не одну справу направлено до суду. Наприклад, по Дніпропетровській області, й буквально попереднього тижня. У справі проходять керівник регіонального Фонду держмайна i ще одна особа. Передали до суду й справу про розкрадання 150 млн. грн. з системи «Автодору». Всі інші рано чи пізно теж підуть до суду.
У цьому році в нас надалі одним із головних пріоритетів лишається боротьба з кримінальною корупцією, службовими злочинами i хабарництвом. Судіть самі: у 2005-му за хабарі ми зафіксували 3 тисячі 700 осіб, по корупції складено 2700 протоколів. За службові злочини обгрунтовано підозрюються 1200 посадових осіб (в тому числі 630 керівників).
Звичайно, i вас цікавить, чому ж ці посадовці не сидять? Відповідь проста: тому що Генпрокурором був Піскун. А я весь час, доки він був Генеральним, не міг позбутися думки, що за терезами шальки правосуддя стоїть фігура торговця, продавця, який страшенно нагадував мені Святослава Михайловича.
— Усе це ви написали у листі Юлії Тимошенко?
— I не лише. Але на цей момент Юлія Володимирівна просто хоче на виборах поборотися за імідж людини, яка нібито єдина вболіває, чому бандити не в тюрмах. Перепрошую, але коли пан Турчинов (заступник Тимошенко. — Ред.) вимагає виключити з виборчого списку «Регіонів» сепаратистів, то він би мав це робити тоді, коли був головою СБУ i в його підслідності була повна можливість довести їх до суду та притягнути до відповідальності за цей злочин.
Так, людей дуже непокоїть, чому бандити не в тюрмах. Але для цього треба не вказувати пальцем, та ще й мимо, а готувати кращу законодавчу базу. Ну, наприклад, я їй (Тимошенко. — Ред.) у листі відповідаю, що ми порушили кримінальні справи за фактами розкрадання державних коштів на суму 22 мільярди грн.; забезпечено відшкодування 13 мільярдів. I я їй написав, що не мовчав, коли затягували розслідування цих справ у часи Піскуна, не мовчу й сьогодні. Але Медведьку треба дати скидку хоча б через те, що дві «помаранчеві» фракції (Соцпартія та БЮТ) голосували за недоторканність депутатів місцевих рад. У результаті сьогодні Генпрокурор Медведько підписав 514 подань на дачу дозволу на притягнення депутатів місцевих рад, i лише в 90 випадках отримав цей дозвіл! У 332 випадках йому вже відмовили. Тому кожному треба подумати: а чи я i моя політична сила все зробили для того, щоб бандити були в тюрмах?
Мені здається, що тут є проблеми в кожного з елементів «помаранчевої» команди. І не варто шукати крайніх серед, як це називається... одновидових. Треба було б подумати, як ми разом зможемо перемогти. Ну i наприкінці листа я їй (Тимошенко) підписав: «З повагою i сподіваннями на співпрацю у рамках єдиної переможної «помаранчевої» команди в наступному парламенті».
— Їдучи на зустріч із журналістами «УМ», ви затрималися через засідання Міжвідомчої комісії з реформування правоохоронних органів. Як надалі реформуватиметься МВС?
— На засіданні були прийняті концептуальні засади реформування правоохоронної системи України. Міліція виступає за часткову передачу слідчих функцій від прокуратури до МВС. Бо очевидною є технологія, закладена українським законодавцем: тільки ми виходимо на корумпованого посадовця — одразу мусимо передати матеріали до прокуратури. Надалі міліція поза грою. Тому я наполягаю, щоб після НЕМИНУЧОЇ перемоги «помаранчевої» команди на парламентських виборах її депутати ввели зміни до 112-ї статті КПК i змінили цю підслідність, дали міліції можливість розслідувати посадові злочини до рівня заступника міністра. Усі, хто вище, а це держслужбовці першої i другої категорії, мають розслідувати новостворений орган під умовною назвою Національне бюро розслідувань.
Отже, концепцію прийнято, але остаточно з цим визначиться Президент через указ відповідного змісту. Наповнювати реальний механізм концепції має Верховна Рада, коли будуть направлені відповідні законопроекти. Але я не вірю в те, що цей парламент зможе вийти зі стану політичного збудження та передвиборчого популізму i прийняти таке серйозне стратегічне рішення. Очевидно, це зробить уже наступна Верховна Рада.
— Можливо, варто спробувати в цій?
— Вносити цей закон у парламент зараз, аби «палити» його в суспільному i політичному сенсі, немає ніякої потреби. Бо Верховна Рада демонструє очевидне небажання розібратися навіть із законом «Про ДАІ», депутати вже чотири рази не хотіли навіть поставити його на обговорення. Досі не розглянутий законопроект «Про Національну гвардію МВС», бо дуже шанований мною Левко Григорович Лук'яненко (депутат із фракції БЮТ. — Ред.) вирішив, що гвардія (зараз — Внутрішні війська. — Ред.) має бути невійськовим формуванням, як у США.
Є тут ще одна обставина — реформування необхідно робити комплексно. Бо ривками проблеми зміни стосунків міліції i прокуратури не розв'язуються. Треба вирішувати i питання взаємостосунків податкової міліції, деяких статей підслідності СБУ тощо. Тому саме РНБО закликала розглянути питання в комплексі. На найближчому засіданні Рада нацбезпеки i оборони рекомендуватиме Президенту підписати відповідний указ, а отже, відповідні законопроекти направити в парламент. Очевидно, вже наступний.
— А якщо припустити, що «помаранчева» команда не переможе в силу роз'єднаності й до влади повернеться так званий «блок СІЗО», якщо на чолі МВС з'явиться знову керівник на кшталт Білоконя — чи міліція не повернеться до попереднього свого іміджу? Чи вона чинитиме опір насадженню старих схем, які існували до вашого приходу?
— Найперше, я не тільки оптиміст, а й реаліст. Тому ніякого реваншу в нас бути не може. Не можна увійти в майбутнє за квитками минулого. Тому хоч би скільки соціологи малювали відсотків Януковичу або іншим реваншистським блокам, вони ніколи не візьмуть більшість в українському парламенті. Так що єдність сил Майдану, сил антикримінальної революції — запорука перемоги. Це не агітація, це я констатую як людина з достатньо великим політичним досвідом.
Друге. Чи міліція пройшла точку неповернення? Ні, бо вона була сконструйована за багато десятків років так, що виконує волю першої особи. Не завжди вміло, не завжди точно, інколи опираючись, інколи помиляючись, але дуже багато залежить від першої особи. Зміни в психології міліцейського апарату, яка могла б убезпечити її від імовірного негативного впливу керівника, ще немає. Але я гарантую, що більшу частину правоохоронців уже ніколи не змусять робити чорну справу брудних політиканів. Думаю, як мінімум, тисячі людей підуть у відставку. Уявити собі, як нинішні начальники обласних, районних, міських управлінь та відділків знову за вказівкою клеять або зривають листівки, збирають «подать» із підлеглих і передають нагору, я вже не можу. Гадаю, i вони вже не можуть. Саме тому я не балотуюся у Верховну Раду, а залишаюся діючим міністром стільки, скільки мені відпущено. Правда, хотів би попередити декого, що мені залишилося не так мало, як вони думають. Цей час буде на сто відсотків використано, щоб поглибити реформування i демократизацію української міліції.
— Нещодавно Центрвиборчком передав до МВС партійні списки на перевірку «виборчої чистоти». Встигнете до 1 лютого, як сподівається голова ЦВК Ярослав Давидович?
— Думаю, ще тижні два, як мінімум, будемо працювати. Обмежувальних термінів у нас немає, до дня голосування ЦВК може прийняти відповідні рішення. Але ми розуміємо, що там можуть бути судові позови, тому, звичайно, робитимемо все якомога швидше. Ми зараз тільки починаємо аналіз, про остаточний результат говорити зарано. Тут є два параметри — громадянство i судимість.
— Керівник Нацбюро Інтерполу Кирило Куликов уже зараз шокований окремими персонажами у списках партій i блоків...
— Дійсно є чудернацькі речі, коли балотуються люди, які нещодавно були громадянами інших країн. Кабо-Верде, наприклад. Є така країна в Африці, i 64-й номер списку БЮТ із суто кабовердянським прізвищем Зубик лише в листопаді минулого року отримав українське громадянство. За довідкою Департаменту у справах міграцій та реєстрації фізичних осіб МВС при вступі в українське громадянство було порушення закону.
— Є припущення, що зі списку ПР можна виключати й судимого Віктора Януковича...
— За параметрами судимостей багато більше публічних емоцій. Я хотів би тут чітко сказати, що остання дискусія навколо ймовірного скасування рішення суду щодо справи пана Януковича або щодо зміни статусу Януковича є винятково політичною, а не юридичною. Річ у тім, що пан Янукович отримав дві судимості i відбув їх дуже давно (у 1970 році. — Ред.), тому навіть без рішення будь-якого суду ці судимості є погашеними. За строком давностi. Янукович відбув покарання i вважається через певний час не судимим, але таким, що скоював злочини.
— Якщо судимості «гасяться» з часом, навіщо було підробляти судове рішення про зняття судимостей?
— Згідно зі статтею 89, яка визначає строки погашення судимості, i при тих статтях Кримінального кодексу, за якими Янукович відбував покарання, ці строки дійсно погашені і він є несудимим. Але чомусь перед тим як стати Прем'єр-міністром, як відзначає наша експертиза, в період між 2002—2004 роками, не встановлені на цей час посадові особи Апеляційного суду Донецької області, перебуваючи у приміщенні судового закладу, діючи навмисно в інтересах колишнього Прем'єр-міністра Януковича та інших осіб, підробили шляхом складення завідомо неправдивих документів i виконали в них підписи суддів. Для чого вони це робили, мені важко сказати. Можливо, хотіли взагалі зняти питання про те, що він скоював злочини. Але на цей момент ми маємо висновок експертизи, який за багатьма параметрами виявив, що рішення Апеляційного суду було підроблене.
Параметри такі: підроблені підписи, вставлені 12 аркушів паперу інших якісних характеристик. Також різні друкарські машинки на цих 12 аркушах працювали, i ще два підписи. У нас тут є повний висновок експертизи (демонструє змістовну папку. — Ред.), який на замовлення Донецької облпрокуратури провів Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр.
Але ще раз підкреслюю, чи скасують це підроблене рішення суду, чи ні, строки Януковича є погашеними давно, до цієї підробки. Тому він, ще раз підкреслю, формально є не судимим, але таким, що скоював злочини.
Наведу аналогічну ситуацію, щоб ніхто не казав, що я цікавлюся тільки Януковичем. У списку БЮТ, номер 26, є Олег Ляшко, редактор газети «Свобода», який також був засуджений (на 4 роки з конфіскацією за наклеп). Підозрюю, що це відголоски репресій проти опозиційних ЗМІ. Натепер ця судимість погашена за строком давності. Отже, вони в однаковому статусі з Януковичем.
— I можуть спати спокійно, бо Верховна Рада для обох — це не сон?
— Можуть спокійно спати, звісно, якщо вони не скоять інших порушень, ЦВК не винесе їм три попередження i не виключить зі списку, то можуть балотуватися до Верховної Ради.
Названі мною особи — це, ясна річ, не повний перелік, це лише ті прізвища, які на цей момент вивчили i встановили працівники міліції. По завершеннi передамо всі матеріали до ЦВК.
— А як бути з тими кандидатами, якi перебувають у розшуку? От у списку Блоку Вітренко є колишні керівники львівської та закарпатської міліції Сало й Варцаба.
— Керівництво Блоку Наталі Вітренко викликається працівниками УБОЗу для надання пояснень, де i як вони контактували з людьми, які перебувають в українському та міжнародному розшуку. Сподіваюся, вони (керівники Блоку Вітренко. — Ред.) прибудуть до міліції. Якщо не прибудуть, то ухвалимо однозначне рішення про примусовий привід. Я одразу про це застерігаю, бо ніякої пощади для тих, хто прикривається політичними ідеями, якими б гарними вони не були (а реально — покривають криміналітет), не буде.
З іншого боку, в Блоцi Вітренко є інша проблема: під час мітингу в Дніпропетровську їхні охоронці застосували газову зброю проти пікетувальників із Ліберальної партії. Для Наталі Михайлівни це звична ситуація, коли все нуртує, вибухає. Але, наскільки мені відомо, до ЦВК пішла скарга від потерпілих. Я не виключаю того, що Центрвиборчком у результаті може прийняти рішення про перше попередження для блоку, а як відомо, після двох попереджень може бути рішення про зняття з виборів. Тому на цьому прикладі я переконую всіх інших не йти хибним шляхом нагнітання психозу. Міліція це відстежуватиме, і якщо якась політична сила надумає застосувати незаконні методи агітації або контрагітації — наші матеріали підуть у ЦВК для попередження. Ми не дамо розростися будь-якому насиллю.
— У регіонах завдяки депутатській недоторканності у місцеві ради посунув криміналітет. Є в міліції якась протидія?
— Дійсно, такі люди, в основному, зосереджені в регіональних списках. Із того, що я бачив у списках до ВР, — насамперед чимало фігур, які проходять або свідками, або підозрюваними, але поки що дуже мало бачив обвинувачуваних. Та навіть коли справу передадуть у суд, обвинувачений може нескінченно довго ознайомлюватися з матеріалами справи. Тому шанси на те, що прокуратура вичистить їх до виборів, достатньо малі.
По Криму ситуація дуже важка, бо в одному блоці «За Януковича!» іде до парламенту автономії не тільки команда Цекова, відома своїми сепаратистськими настроями, а й багато людей, які, за оперативними даними, пов'язані з гучними кримінальними структурами типу «Сейлем», i це проблема для міліції. Питання не в тому, чи стануть вони депутатами, — питання в тому, чи дозволять кримчани повернутися до влади діячам, які тероризували півострів.
Згідно з законом, я не маю права на агітацію, i різні діячі вже декілька разів писали різні пропозиції та скарги на мене до ЦВК з цього приводу. Жодного разу не виграли, але ЦВК порекомендувала мені бути стриманішим. Але з іншого боку, Закон «Про міліцію» зобов'язує мене інформувати населення про криміногенну ситуацію, тому я дуже стримано інформую про криміногенну ситуацію в окремо взятих списках. Коли люди купують на базарі якийсь товар, то дивляться на штрих-коди, вивчають, які шкідливі добавки там є для організму, для здоров'я. Тому я їх інформую, щоб, обираючи політичну силу, люди знали ступінь ризику для свого політичного здоров'я.
Хочу підкреслити, щоб це не розглядалося як агітація, бо для когось наявність близьких до кримінальних структур є плюсом, а для когось — мінусом. Можливо, для когось два кандидати від ПСПУ, які перебувають
«У Оксани Караванської колекція була присвячена УПА?» — перепитала я після показу в перший день UFW в кількох людей. «Не знаю, а чому ти так вирішила?» — відповідав дехто. «Щоб не було зайвих запитань, я хочу чітко сказати: моя колекція присвячена Українській Повстанській армії, — це були перші слова Караванської на пресконференції після показу. — У моді стиль «мілітарі», а на якому ж іще матеріалі його можна зробити в Україні?» >>
Приводом для нашого інтерв'ю стала розгромна стаття в «УМ» під назвою «О панно Інно, панно Інно», яка вийшла на початку травня і викривала всі недоліки національного відбору на конкурс «Міс Всесвіт». Проводили його канал «Інтер» і найвідоміша учасниця конкурсів краси від України Олександра Ніколаєнко, а переможницею стала 20-річна Інна Цимбалюк — тендітна модель, студентка Поплавського, скромна дівчина, дочка заможних батьків. Рецензію журналіста «УМ» на цей проект юристи каналу «Інтер» назвали «замовною статтею», яку підготували й оплатили конкуренти пані Ніколаєнко. До речi, батьки Сашi читають «УМ», а в Iнни за нашою газетою регулярно слiдкує бабуcя. Хоча в нашої газети й гадки не було, що матеріал можна сприймати в такому світлі. Погодившись подати думку «протилежної сторони» на життя-буття вітчизняних красунь, ми запросили Сашу та Інну в редакцію, де й поспілкувалися на різноманітні теми. Вийшло, здається, цікаво, місцями навіть гостро й ексклюзивно. Чи були дівчата цілковито щирими — судіть самі. І враховуйте при цьому, що в індустрії конкурсів краси та в модельному бізнесі — свої канони. І хай там як, а 23 липня ми всі вболіватимемо за скромну худорляву панну Інну, яку — вже натреновану й підготовлену — повезе на конкурс «Міс Всесвіт» у Лос-Анджелес її сувора «дуенья», ненабагато старша панна Олександра... >>
Василь Кощинець став першим цивільним керівником загальноукраїнської «колючки» трохи менше року тому. Його досить важко застати в робочому кабінеті, адже весь час він або перевіряє виправні установи i спілкується із засудженими, або проводить численні наради, конференції, колегії. Він залюбки радиться з іноземними колегами, які після зміни керівництва країни відвідують Україну значно частіше. Особливо ту її частину, яку суспільство ніби й не помічає, бо вона знаходиться за високими парканами i бачить небо через клітину грат. А тим часом закриті установи якось непомітно стали відкритiшими, як для громадськості, так i для міжнародних експертів. Не робить таємниць з того, що відбувається на «зоні», i сам пан Кощинець. Тим більше, що лише за півроку йому вдалося дізнатися про справжній стан речей у кожній установі. Про всi ці «таємниці» він розповів у ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій». >>
«Ця виставка готувалася до Різдва вже не вперше, — розповідає Василь Васильович. — Через конкурсний відбір пройшли роботи майже двох тисяч засуджених. Тут ви бачите 260 унікальних робіт різного жанру — різьблення по дереву, чеканки, картини, ікони, які вже високо оцінили мистецтвознавці і представники церков. Деякі засуджені після звільнення навіть стали професійними іконописцями». >>
Перше, що приємно вражає в Міністерство культури і туризму — вільний вхід, тепер в кабінети державних чиновників від культури можна потрапити без перепон — охоронець не заборонить вам переступити поріг Франка, 3. «Ще хочу встигнути зробити пандус для інвалідів», — каже нинішній міністр Ігор Ліховий. У «відкритості» міністерства є й одна приватна історія — навесні минулого року нинішнього міністра Ігоря Ліхового охорона не пропустила в установу, хоча він і домовлявся про зустріч із Оксаною Білозір. Пікет працівників цирків у той день завадив зустрічі з пані міністром і народній артистці України Раїсі Недашківській. «У нас навіть є така історична фотографія», — каже пан Ліховий. До речі, стосунки з цією установою у нинішнього міністра непрості — два роки тому культурне начальство звільнило його з посади генерального директора Нацiонального шевченкiвського заповiдника в Каневi, через суд він поновився, але осад і таке інше...
«Що перевезли в новий кабінет?» — запитую для початку розмови у мiнiстра культури i туризму. «Ось фотографію син зробив цікаву — бюст Шевченка і поруч комп'ютер, і картини Івана Марчука. Але це не мої, він дав, щоб повисіли, прикрасили ці стіни». Поза диктофоном Ігор Дмитрович сказав ще таку фразу: для мене було дуже важливим, коли я погоджувався стати міністром, що ми «однієї крові», як у «Мауглі», з цими людьми: з Президентом, Прем'єр-міністром ми говоримо однією мовою. Цікаво й те, що «однієї крові» з міністром виявилися і його діти, донька — фахівець із музейної справи, син вчиться на спеціальності «економіка культурних установ» в Унiверситетi культури. >>
У ці дні Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи воiстину працює у надзвичайному режимі. То на вулиці лютує мороз, а у рятувальних підрозділах і в кабінетах міністерства — наче справжня спека. Навіть їдучи на інтерв'ю до «надзвичайного» міністра Віктора Балоги, ми стали свідками цього — на вулиці Борщагівській кілька пожежних авто приборкували вогонь у житловій багатоповерхівці. А вже у приймальні зустріли директора Укргідрометцентру Миколу Кульбіду — оперативні прогнози погоди міністр отримує з перших рук. На жаль, поки що маловтішні — морози відступають неохоче. Тому втиснутися у щільний графік міністра було дуже непросто. Одначе для «України молодої», яку, зізнався Віктор Балога, він здавна передплачує і регулярно читає, міністр з питань надзвичайних ситуацій таки знайшов трішечки часу. >>
