А Грушевський ні до чого!

28.01.2006
А Грушевський ні до чого!

На цьому балконі Грушевський не стояв. (Фото Володимира СТАДНИКА.)

      Доля стародавнього будинку, який виходить вікнами просто на Софійський собор, не вирішена й досі: три дні тому головний архітектор Києва Василь Присяжнюк відмовився дати остаточне погодження проекту реконструкції споруди, відправивши замовника — КП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» — з'ясовувати історичну та архітектурну цінність старенької двоповерхівки. А вже потім архітектори будуть вирішувати, що саме невдовзі з'явиться на місці будинку, на Софійській, 20/21 — черговий скляний монстр або ж акуратний будиночок, витриманий у стилі минулої епохи. Але спочатку треба розібратися, чи мають право замовники взагалі змінювати сьогоднішній вигляд споруди, за збереження якої відчайдушно борються деякі громадські організації та мешканці сусідніх будинків. Адже по місту ходять чутки, що з непоказного балкончика саме цієї будівлі колись виступав Михайло Грушевський, проголошуючи Третій універсал Центральної Ради про незалежність України...

 

Аспект історичний...

      На жаль, зв'язок «проблемного» будинку на Софійській з Грушевським — лише гарна легенда, вигадана невідомо ким і незрозуміло для чого. В усякому випадку, знайти історика, який би свято вірив, що великий борець за свободу українського народу колись стояв на балконі наріжного будинку, журналістам «УМ» не вдалося. Натомість ціла низка дослідників стверджували, що споруда не має жодної історичної цінності. Таким, зокрема, був вирок наукового співробітника історико-меморіального музею Михайла Грушевського Ольги Мельник: «Ось уже 13 років ми вивчаємо прив'язку якихось подій у житті Грушевського до конкретних місцевостей і споруд у Києві, і ніколи ми не зустрічали ані у творах самого Грушевського, ані в його листуваннні чи спогадах інших людей, ані у фото- чи кіноджерелах жодної згадки про його виступ з цього балкону. Ми можемо довго говорити про події, які свого часу розгорталися на Софійському майдані, але не можемо підтвердити, що цей будинок був якось пов'язаний із подіями в біографії Грушевського чи з подіями української революції взагалі».

      Таку думку підтверджує і старший науковий співробітник  Інституту історії України, кандидат історичних наук Лідія Федорова: «Інформацію про історичне значення цього об'єкта історико-культурної спадщини не виявлено. Документи про те, що з балкону цього будинку голова Української Центральної Ради  Михайло Грушевський проголошував Українську Народну Республіку, нам не відомі».

      Щоправда, інший фахівець Інституту історії, пан Кот, стверджує, що будинок має історичну цінність, оскільки в ньому свого часу працювали письменник Павло Грабовський і художник Іван Сошенко, відомий своєю багаторічною дружбою з Тарасом Шевченком. Але Державний науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень це спростовує, зауважуючи, що споруді приписується історія зовсім іншого будинку під номером 23/27, розташованого на розі вулиць Володимирської та Софійської. У ньому дійсно колись вчилися київські гімназистки і працювали  відомі діячі культури України, зокрема, Сошенко й Грабовський. Ось тільки невідомо, був це звичайний «ляп» молодого науковця, який глянув не туди й заплутався в історії будинків-сусідів, чи свідома дезінформація, подана з певною метою...

      Єдина історична «цікавинка» наріжного будинку полягає в тому, що на початку 20 століття в ньому розміщувався  невеликий готель «Древняя Русь», розрахований на 11 номерів, і ресторан із такою ж  назвою. Священикам із Софії Київської не дуже подобалося, що через дорогу від святого місця чоловіки могли «зняти» дівчаток і напитися як свині, але отці нічого не могли вдіяти...

...архітектурний

      Якщо з історичним аспектом усе більш-менш зрозуміло, то розібратися в архітектурній цінності будівлі, на якій наголошують деякі фахівці, не так уже й просто. З одного боку, науковці стверджують, що цей житловий будинок, змурований наприкінці 19 століття, належить до ранніх зразків архітектури неоренесансу в забудові Києва, а таких споруд у столиці залишилося дуже мало (щоправда, сьогодні будинок має не найкращий вигляд: за часів Громадянської та Великої Вітчизняної війни фасад утратив багато елементів декору, зокрема, ліпнину й арки, і до наших днів не збереглися флігель і служби, але історики готові відновити цю красу).

      Так, завідуюча відділом «Київ дореволюційний» Музею історії Києва Ольга Друг категорично проти знесення будинку: «Як історик я вважаю, що будинок має залишитися яким є, треба тільки його реконструювати. Скажімо, колишній прибутковий будинок Міхельсона відновили, нічого нового на його місці не збудували, і він цілком нормально сприймається: не вражає уяву, але тішить око, не те що скляні монстри, які там далі ростуть... Я за те, щоб будівельники облишили в спокої Софію, не вдирались в історичне середовище. Якщо хочуть скляних монстрів — хай їдуть на Позняки і там будують. Може, нам би краще потроху виділяти кошти, щоб зберігати те, що є, а не чекати, поки воно розвалиться. А то вийде, як із двома чудовими будинками в стилі модерн, що стояли на розі Софійської та Михайлівського провулку. Їх поставили на капремонт, дочекалися, доки обвалився дах, знесли, і зараз будують висотку на 24 поверхи, яка задушить усю забудову Софійської. Руйнувати завжди легко...»

      З іншого боку, законних підстав для визначення пам'яткою будинку на Софійській, 20/21 сьогодні немає. Державна служба охорони культурної спадщини повідомляє, що в 1994 році «проблемний» будинок дійсно був узятий на облік як нововиявлена пам'ятка архітектури, але відповідно до законодавства на об'єкт треба було виготовити облікову документацію, занести його до реєстру пам'яток, присвоїти охоронний номер, і тільки після цього будівлю можна було б називати пам'яткою архітектури. Втім роки минали, а необхідні документи ніхто не збирав...

      Крім того, будинок на розі Софійської та Володимирської не має жодного відношення до творінь відомого архітектора Олександра Шилле, якого деякі науковці називають «батьком» цієї споруди. У документах, які зберігаються в Державному архіві Києва, чорним по білому написано, що проект кам'яного двоповерхового будинку під залізним дахом для  колезького асесора Івана Лозицького розробив ніякий не Шилле, а київський архітектор Афіноген Сопоцинський...

      Ось і виходить, що двоповерхівку з вікнами на Софію не можна вважати ані історичною, ані архітектурною пам'яткою...

...і містобудівний

     Провідні архітектори міста не мають сумнівів, що замість старої двоповерхівки, яка «провалює» лінію будинків, треба збудувати щось інше. Улітку 2004 року був проведений конкурс на кращий проект будинку, який виросте на місці старенької двоповерхівки. Обговорюючи результати, архітектори визначили три умови подальшої розробки пропозицій: нова споруда повинна бути не підробкою під старовину, а підтримувати сучасний стиль, висота проектованого будинку не має перевищувати сусідню шестиповерхівку, і головне — поверхи будинку повинні  заглиблюватись терасами в квартал, не захаращуючи площу і вулицю Софійську. Наприкінці 2004 року творчий керівник «Архітектурного союзу» Сергій Бабушкін представив учасникам містобудівної ради Києва нові варіанти проекту «проблемного» будинку, але й вони були відправлені на доопрацювання. Та ж історія повторилася у лютому 2005 року, і лише в листопаді минулого року архітектори схвалили проект, який передбачав будівництво на розі Софійської та Володимирської шестиповерхового будинку з підземним паркінгом. Втім архітектурне рішення будинку й досі висить у повітрі.  Далі буде...

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>