Три історії про 300 вояків

      Чи варто вірити в символізм подій та явищ? Чи можливі містичні повторення знакових моментів світової історії? Так чи ні, але за майже півтора тисячоліття є три згадки про триста вояків, які стали взірцями військової моралі та доблесті.

Історія перша: Фермопіли

      Світовою класикою військової мужності є історія про 300 спартанців та їхнього царя Леоніда. Події відбувалися в 480 році до н.е., коли велике й чисельне військо перського царя Дарія захопило стародавню Грецію. Об'єднані грецькі війська (300 спартанців та 4000 союзників із Пелопоннесу) отаборилися поблизу міста Фермопіли. Однак оборона була подолана внаслідок зради. В нерівному бою, відчуваючи, що не вдасться втримати оборону, греки вирішили відступити, щоб приготуватись до вирішальних боїв. Затримати персів мала б невелика залога спартанських воїнів на чолі з царем Леонідом. 300 добірних вояків разом iз царем, до останнього стримували наступ ворога.   

      Вірні принципу «З щитом або на щиті» всі спартанці загинули. Через рік, у 479 році до н.е., греки отримали перемогу у тривалій греко-перській боротьбі. Після війни греки поставили на місці фермопільської битви пам’ятник царю Леоніду з написом: «Мандрівнику, піди до Спарти й скажи їй, що, в послухові її законам, тут спочиваємо».

Історія друга: Берестечко

      Українська історія оповідає про 300 вояків, що полягли у бою під Берестечком (1651р.). «Нас тут триста, як скло, товариства лягло», — писав Тарас Шевченко. Тоді у відповідальний момент бою татари викрали гетьмана Хмельницького, і  козацькі полки охопила паніка. І хоча полковнику Богуну вдалось опанувати українським військом і вивести багато людей неушкодженими, більшість з поля бою просто втекла. В цих умовах взірцем мужності виступили 300 козаків, які, отаборившись на одному з островів, мужньо тримали оборону.

      Коли коронний гетьман Польщі Микола Потоцький пообіцяв козакам свободу, якщо вони «здадуться», воїни демонстративно повикидали гроші зi своїх гаманців у воду. Цим засвідчили, що цінності цього світу їх уже не цікавлять. Польський історик німецького походження Йоаким Пасторій назвав козацьку оборону непереможеною. Зберігся спогад про останнього із 300 козаків, який, знайшовши на заболоченому озерці рибальського човна, оточений з усіх боків шляхтою, протягом трьох годин відстрілювався з мушкета. А коли закінчився порох — відчайдушно боронився косою проти королівського війська. Король Ян Казимир, споглядаючи з сусіднього пагорба це дивовижне дійство, наказав крикнути, що дарує цій хоробрій людині життя. Проте поранений 14 кулями козак гордо відповів, що про життя уже не дбає і хоче померти як справжній воїн.

Історія третя: Крути

      Найновішою історією про 300 смертників є чин крутянців 29 січня 1918 року. Це історія, яка вразила сучасників (знаменита промова Михайла Грушевського на похованні 30 із них). І вражає все нові покоління. Співвідношення сил на полі бою було тоді таке: 300 юнаків супроти п'ятитисячного війська Російської держави. Чим же особливий чин крутянців? Що нового вписав він на скрижалі військової доблесті та любові до Батьківщини?

      У Фермопілах 300 вояків на чолі з царем зіткнулися з вибором: або вони складуть зброю (тоді загинуть і вони самі, і їхня батьківщина), або ж до кінця триматимуть оборону і за рахунок свого життя збережуть співвітчизників. Вибір спартанців був чіткий – якщо гинути, то  гідно. Козаки під Берестечком опинились в умовах, коли їхній вибір звучав так: або гідно загинути на полі бою, або ж безславно покинути бойовище. Залишаючись вірними військовій моралі, козаки вибрали смерть в бою перед удаваною свободою.

      Чи могло життя крутянців порятувати співвітчизників? Чи була їхня ситуація тотожна вибору козаків під Берестечком? Вибір крутянців постав задовго перед боєм – вони знали, що зупинити ворожу навалу, як і вберегти своє власне життя, їм не вдасться. Крутянці віддали життя, щоб його ціною порятувати честь багатомільйонної нації, нездатної оборонити саму себе.