29 січня 1918 року 300 юнаків, студентів та курсантів офіцерської школи, віддали своє життя у бою під станцією Крути, захищаючи столицю своєї країни від ворожої навали з Півночі. Кількасот юнаків спинили «орду» лише на день. Російські війська таки взяли Київ. Однак той бій під Крутами у неписаній історії здобув печать архетипово-героїчного. Адже йшлося не про виживання, а про захист невмирущих цінностей. Значимість події зафіксована у величному похованні 30 юних героїв на Аскольдовій могилі – на аристократичному кладовищі у центрі Києва. Увічненням цього є відома поезія Павла Тичини «Пам’яті тридцяти». Водночас сьогодні з певністю можна говорити про місце поховання лише трьох із 30 юних героїв (на Лук’янівському кладовищі столиці). Вшанування тлінних останків наших героїв дуже довго було «під прицілом». Років 15 тому не могло бути й мови про відкритий догляд за могилами українських воїнів і визначних політичних діячів.

Чи варто вірити в символізм подій та явищ? Чи можливі містичні повторення знакових моментів світової історії? Так чи ні, але за майже півтора тисячоліття є три згадки про триста вояків, які стали взірцями військової моралі та доблесті.