У ці дні Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи воiстину працює у надзвичайному режимі. То на вулиці лютує мороз, а у рятувальних підрозділах і в кабінетах міністерства — наче справжня спека. Навіть їдучи на інтерв'ю до «надзвичайного» міністра Віктора Балоги, ми стали свідками цього — на вулиці Борщагівській кілька пожежних авто приборкували вогонь у житловій багатоповерхівці. А вже у приймальні зустріли директора Укргідрометцентру Миколу Кульбіду — оперативні прогнози погоди міністр отримує з перших рук. На жаль, поки що маловтішні — морози відступають неохоче. Тому втиснутися у щільний графік міністра було дуже непросто. Одначе для «України молодої», яку, зізнався Віктор Балога, він здавна передплачує і регулярно читає, міністр з питань надзвичайних ситуацій таки знайшов трішечки часу.
«Коли бачу рибалок на кризі, я хрещуся»
— Морози, що вдарили по країні, так чи інакше торкнулися кожного українця. Які проблеми у ці дні доводиться вашим службам вирішувати найчастіше?
— Справді, ще до 28 січня температура залишатиметься низькою. А далі, з неділі, за прогнозами, очікуємо її підвищення. І щоразу, коли мороз і холод нас випробовують, ми вкотре переконуємося: дуже мало коштів органами місцевого самоврядування вкладається у комунальну сферу. Свіжий приклад тому — місто Алчевськ, що на Луганщині: майже 60 тисяч людей залишилися без тепла через порив магістралі. Про що це свідчить? Про те, що ресурс комунікацій — фізичний і моральний — вичерпаний, а кошти на поновлення системи теплопостачання місцевими органами влади не виділялися. Вже давно теплотраси та лінії електропередач потребували заміни чи серйозного ремонту. Цього б не сталося, якби своєчасно робили заміну обладнання! Тому кожен раз взимку, восени чи навесні, коли трапляються повені, обледеніння, знеструмлення тощо, стикаємося з тим, що природа нам вказує на аморальний підхід до виконання своїх обов'язків з боку органів місцевого самоврядування. МiнНС від цих проблем не відхрещується і повсякчас готове зробити свою справу — запобігти, врятувати, допомогти. Однак, щоб подібні проблеми не виникали у майбутньому, на місцях керівники всіх рівнів повинні зробити найсерйозніші висновки і повернутися обличчям до всього комплексу питань забезпечення життєдіяльності населених пунктів. Хто й зараз не збагне, що потрібно замінювати відповідне устаткування, поновлювати техніку, і не зможе знайти для цього кошти, той зазвичай згодом наступить на ті ж самі граблі. Також доречно пам'ятати народну мудрість: сани готують влітку...
— Але часто й самі громадяни завдають рятувальникам клопоту. Маємо на увазі рибалок, які, знаючи про небезпеку, все ж таки йдуть на лід. Більше того, нещодавно на водосховищі шукали чотирьох зниклих рибалок, задіяли десятки людей, підняли в повітря гелікоптер, а з'ясувалося, що це хтось просто пожартував, зателефонувавши «01». Чи не варто ці послуги зробити платними?
— У західних країнах справді багато подібних послуг надаються за гроші. Але ті питання, що належать до компетенції Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, не повинні бути платними. І дай Боже, щоб і надалі тільки жартували: аби наші фахівці виїжджали на місце надзвичайної пригоди, і це були не справжні виклики. Знаєте, коли їду Києвом і бачу на кризі Дніпра рибалок, то хрещуся й кажу: все готовий зробити, щоб тільки цих людей там не бачити. Мене вже морозить лише від того, що люди на льоду сидять! Все розумію: це задоволення, дозвілля. Проте щороку в нас стільки проблем виникає саме через рибалок! Прес-служба міністерства постійно розповсюджує попередження, але результату не видно. З початку року на водоймах країни потонули 16 людей, з них 7 діточок. Те ж саме стосується і звернень до громадян напередодні зими щодо правильного користування електрообігрівачами та пічним опаленням. Через це в Україні виникає дуже багато пожеж, гинуть люди, зокрема багато дітей. Статистика просто жахає. У ці морозні дні за добу, бувало, траплялося більше трьохсот двадцяти пожеж. З початку року їх сталося вже більше чотирьох тисяч, згоріли чи загинули від отруєння чадним газом понад 600 наших співвітчизників. Тому ми приділяємо все більше уваги профілактичній і роз'яснювальній роботі серед населення. На жаль, нашим людям непросто втлумачити те, що повсякчас необхідно думати про наслідки своєї поведінки в тій чи іншій ситуації і різні загрози, починаючи від того, в що має людина взуватися-зодягатися, виходячи взимку на вулицю...
«У Києві є всього дві пожежні спецмашини, драбини яких дістають до 17-го поверху»
— Але є питання, де не обійдешся лише пропагандою. Наприклад, багатоповерхівки: їх будують, але не здають в експлуатацію. З одного боку, квартирна проблема загострюється, з іншого — не менш гостро стоїть питання безпеки. Тому що у рятувальників немає необхідних технічних засобів, аби рятувати людей у випадку чого з таких будівель...
— Питання надзвичайно слушне та гостре. Особливо для великих міст. Стосується це, у першу чергу, Києва. Уявіть собі, в столиці на чергуванні стоять всього дві машини, які можуть забезпечити підняття пожежної драбини лише до 17-го поверху, та ще один автомобіль з підйомником. А яким чином рятувати людей у разі пожежі з вищих поверхів?! Чому міста — Київ, Львів, Харків та інші — ростуть, люди стають багатшими, нові сучасні будинки зводяться, а техніки, необхідної для безпеки людей, зовсім немає? Чи не тому, що керівники на місцях не відчувають провини та відповідальності за невиконану обов'язкову роботу! А хто ж відповідатиме за життя мешканців отаких будинків?! Існує ж нормативна база: скільки має бути відрахувань на закупівлю спецтехніки. Якщо будується великий мікрорайон, ставиться одразу технічна умова: там має бути пожежна частина. У план вводять школи, дитсадки, сферу послуг... А чому ж тоді не будують пожежнi частини, не купують відповідну техніку?
Тому що на різних чиновницьких вертикалях і горизонталях діяло телефонне право: хтось комусь давав вказівку чи просив про послугу, мовляв, ти що треба підпиши, а воно там якось буде... І за чотирнадцять років стільки всього понапідписувалося, стільки разів керувались фактором дзвінка, що у нас тепер навіть у Києві немає чим рятувати людей iз верхніх поверхів так званих хмарочосів. Я порушив це питання на одному з урядових засідань, і Прем'єр-міністр Юрій Єхануров повністю мене підтримав. Відповідні директиви отримали керівники регіональних управлінь МiнНС — у жодному разі не допускати таких порушень при розбудові житлових масивів. Думаю, що ми вже цього року, як мінімум, три-п'ять спецмашин, що можуть знімати потерпілих з будь-якої висоти, купимо. Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Львів, Одеса — у нас є завдання, аби там було хоча б одне таке авто, а в Києві — три. Зараз готуємо відповідні рішення, щоб сформувати фонд. Гроші надходитимуть на рахунок обласних держадміністрацій, і там нехай приймають рішення — що потрібно купити, аби людям у будинках-велетнях спалося спокійніше.
«Сказати, що не буде розповсюдження курячого грипу, жоден фахівець у державі не може»
— Питання, яке хвилює всіх, — курячий грип. Чи вдалося його локалізувати в межах Криму? Фахівці прогнозують, що найбільший спалах нас чекає навесні. Чи готове міністерство до цього?
— Хто прогнозує, той і повинен цими питаннями займатися. Зрозуміло, що там, де є проблема, має бути і МiнНС, і воно там буде! Але дуже добре було б, щоб ветеринарна медицина, санепідеміологи, науковці, котрі дають відповідні обгрунтування, працювали дещо краще та ефективніше — розробляли механізм системної роботи, напрацьовували базу, щоб туди не потрібно було кидати рятувальників МiнНС і весь тягар боротьби з пташиним грипом покладати на їхні плечі. Це перше. Друге: чимало проблем, на жаль, штучно створюють ЗМІ, які у нас вважають обов'язком написати щось таке, аби у читача від страху аж дух перехопило. Не слід цього робити, не варто збурювати і лякати людей! Це відбувається не тільки в Україні, а й у цілому світі.
Сьогодні сказати, що не буде розповсюдження курячого грипу, жоден фахівець у державі не може. Говоримо про інші речі: на міжнародному рівні це все вже відпрацьовано, є відповідні рекомендації. Ми повинні чітко виконувати інструкції світової практики. Якщо всі гілки влади разом перейматимуться цим питанням, а не будуть «піаритися» по дрібницях, усе буде гаразд. А якщо, скажімо, в Криму недобросовісні ветеринари замовчуватимуть проблему і не подаватимуть висновки, то можуть приїздити десять міністерств із питань надзвичайних ситуацій, може там весь уряд перебувати — ми всі в дурні пошиємося! Тут слід діяти чітко і жорстко. Має спрацьовувати фактор відповідальності. Сьогодні до цього Президент України ставиться відповідально: працюєш — добре, не працюєш — відповідай! І на засіданні РНБО це питання було порушено: чому деякі гілки влади на місцях мають збої в роботі, чому немає системності? Для чого було міністру їхати в Крим координувати роботу ветеринарів, які загрузли по вуха в багні за свою безвідповідальність і все звалюють на органи центральної влади, коли це рівень районного ветеринара — прийняти негайне рішення чи терміново доповісти своєму керівництву? Є ж епізоотична комісія на рівні району, області. Ні, цю проблему треба було підняти до найвищого рівня! А самим лишитися осторонь або сховатися за чужі спини.
Майже весь грудень мені довелося провести в Криму. Сам ходив по тих курниках без респіратора, без рукавичок — і не боявся. Спеціально їв курятину, аби показати — нічого страшного немає. Зібрав тоді бізнесменів, які займаються птахівництвом, і кажу їм: «Хлопці, ви хочете, щоб у вас не було спаду виробництва?! Та ви зараз повинні робити технологічні «ходи», мусите всюди розповідати, що кури, які у вас вирощуються на фермах, не мають і жодного відсотка вірогідності до зараження!» А вони всі похнюпили голови. Кажу: що, все ж таки пташечка може захворіти?.. А це має відношення і до економічної безпеки: у Криму 20 відсотків вітчизняної птиці вирощується. Це і податки, і робочі місця... Тому дуже важливо, щоб люди на місцях хотіли працювати. На жаль, ми зіткнулися із цією проблематикою і зрозуміли, що є кругова порука. Ще раз кажу: маємо дотримуватися міжнародних стандартів і рекомендацій світових організацій. А, бувало, приходимо в село — голова районної адміністрації починає доводити: ось тут тільки у п'яти дворах захворіли птахи, то, давайте, ми тут і там заберемо курей, а далі — нехай бігають. В інструкції — по-іншому: якщо в одному селі захворіла хоча б одна курка і має позитивну пробу на грип, то потрібно в усьому населеному пункті вибити птицю, бо все одно невдовзі заразяться всі. Накази ж на знищення птиці, якщо були висновки ветеринарів, підписували негайно. І навіть керівництву АР Крим не вдавалося умовити мене не робити цього! Згодом рятувальникам і різні керівники, і прості люди ще й дякували...
«911» технічно не вдалося запровадити»
— Наприкінці минулого року в Харкові нарешті ввели єдиний рятувальний номер «112». В якому місті ви продовжуватимете цю практику?
— Яке місто буде наступним, зараз важко сказати. Проте, якщо ми по одному проекту запускатимемо в рік — це буде якась нісенітниця. Тому я дав доручення в цьому році розпочати пілотні проекти в 5-10 містах. Це, напевне, викликає певний скепсис: якщо МiнНС буде ці нововведення впроваджувати такими темпами, то й п'ятдесяти років стане замало. Так, ми хочемо наблизитися до світових, європейських стандартів. Але сказати, що єдиний номер екстреного виклику швидко запустили, наприклад, в Іспанії чи Польщі, де ці програми вже працюють, не можу. Там ці проекти вводили по 8-9 років! На такі ж терміни розраховує й Україна. Яким чином будемо діяти? По-перше, на цю потребу закладені певні кошти в держбюджеті. По-друге, проявити ініціативу можуть кожна область, кожне місто. Будь ласка, подавайте на гранти до Єврокомісії. Органи місцевого самоврядування мусять розуміти, що це корисно і для них, і для всіх наших громадян. Ми, в свою чергу, також звертатимемось до своїх сусідів з Євросоюзу, проситимемо допомоги у вирішенні цих проблем. Приміром, наші польські колеги спромоглися ввести «надзвичайний» номер лише за зарубіжної фінансової підтримки.
— А ввести зрозуміліший номер «911» не вдалося технічно?
— Так, це технічний аспект. Припускається, що для початку навіть у деяких регіонах номери служби екстреного виклику будуть різними. Все поки що наштовхується на технічні можливості. Але це не має значення. Головне — що ми підійшли до уніфікації цих номерів. Також треба знайти повне нормативно-законодавче порозуміння з СБУ, МВС та МОЗ, з якими тепер працюватимемо в єдиній «телефонній» зв'язці. Впевнений, що порозуміємося зі своїми колегами, бо є стимул: завдяки таким нововведенням стане зручніше працювати всім службам, і головне — насамперед це відчує населення України.
«Антипаводкова програма, прийнята ще Прем'єром Ющенком, починає працювати лише зараз — через чотири роки»
— Нині на Закарпатті говорять про запровадження антипаводкової програми, на яку виділяють, як ніколи раніше, величезні кошти. Розкажіть про це детальніше.
— Ця програма була прийнята ще у 2001 році урядом Віктора Ющенка. Однак на неї було виділено аж 30 мільйонів за всі чотири роки. У 2006 р. за дорученням Президента у бюджеті закладені кошти: 30 мільйонів гривень через Міністерство з питань надзвичайних ситуацій і 41 мільйон через Держводгосп. Документ прийнятий та скорегований за моїм поданням ще як голови Закарпатської області. Питання в іншому: програма, якою опікувався ще Прем'єр-міністр Ющенко і яка була сформована у 2001 році, починає діяти лише цього року, бо є фінансове наповнення, є зміст. Вона розрахована до 2016 року. Гадаю, що на наступний рік виділених фінансів має бути удвічі більше — у середньому на рік маємо давати десь близько 150 мільйонів гривень. Але на поточний достатньо виділених коштів, тому що науковими інститутами це питання ще доопрацьовується.
— А що конкретно планується зробити?
— Основне завдання — побудувати акумулюючі водосховища на випадок підняття рівня річок, щоб були рукави (це я по-простому пояснюю, щоб ви зрозуміли), куди запускати воду із переповнених річок. Для цього потрібні великі гроші. У Румунії і Словаччині таких споруд, а також польдерів, є дуже багато — на десятки мільйонів кубів. У нас нічого такого немає. Хоча ще у 1974 році була прийнята відповідна постанова ЦК КПРС, яка передбачала побудову необхідних сховищ. Вона чомусь так і не втілилася в життя, однак ми цю програму взяли за основу. Без зведення зазначених об'єктів мешканці басейну Тиси та Боржави ніколи не будуть почуватися у безпеці.
«Питання захоронення відпрацьованого ядерного палива — це лише компетенція Верховної Ради»
— Останнім часом опозиція здіймає справжню бучу щодо можливого захоронення ядерних відходів з іноземних держав на території ЧАЕС. Чим ви заспокоїте українців?
— Знаєте, якщо та чи інша політична сила не може пробитися самотужки до парламенту, то починає «піаритись» і «забивати» людям голову. У законі записано так: питання розміщення об'єктів для захоронення відпрацьованого ядерного палива — це компетенція Верховної Ради. Тому коли про такі речі говорять, це свідчить, що в країні триває виборча кампанія. І хлопці, які не можуть пролізти в парламент, вирішили «саморекламуватися» за рахунок платників податків — через трибуну у Верховній Раді.
Ми й так робимо все для зберігання ядерних відходів і всього, що знімається з експлуатації на Чорнобильській АЕС. Маємо збудоване СВЯП (сховище відпрацьованого ядерного палива — Авт.) — для відпрацьованого палива ЧАЕС. Тепер уже за міжнародні кошти разом із Фраматомом будуємо СВЯП-2. Будівництво відстає від графіка на три роки, і ми докладаємо всіх зусиль, аби завершити його. Працюємо з донорами, щоб відкрити фінансування. На цьому об'єкті буде захоронене все відпрацьоване паливо з Чорнобильської станції. Ми ж його не повеземо до якогось народного депутата, який сьогодні дурниці говорить, додому? Воно буде там, у Чорнобилі. Але чи буде з якихось ще інших країн? То гріх — порушувати таке питання і робити з цього політичну тріскотню. Бо приймати таке рішення — це лише компетенція вищого законодавчого органу — Верховної Ради.
— А чи є вже якісь конкретні терміни, строки здачі об'єктів — СВЯП-2 та конфайменту?
— Щодо СВЯП-2, думаю, у нас все одно іншого шляху немає, ми його спільними зусиллями до 2010 року добудуємо і запустимо. Є технічний цикл, зараз ми почали вивантаження палива із 3-го енергоблоку на СВЯП-1. А далі мусимо якнайшвидше добудовувати СВЯП-2, щоб завантажувати відпрацьоване паливо туди. А щодо об'єкту «Укриття». Президент України Віктор Ющенко мав зустріч із паном Хансом Бліксом, головою Асамблеї донорів, колишнім Генеральним директором МАГАТЕ. 16 лютого пройде чергова асамблея донорів у Лондоні, де це питання розглядатиметься. Ми теж поїдемо туди. Україна працює з усіма країнами-донорами, з Асамблеєю і, напевне, що цього року обов'язково наш Президент закладе капсулу, яка ознаменує початок будівництва конфайменту.
— А як ситуація із самоселами у Чорнобильській зоні? Президент України давав доручення забезпечити їх усім необхідним...
— Гуманітарну допомогу туди вже доставили. Самоселам роздали борошно, цукор, консерви, теплі речі... Президент же не вимагав, щоб їм туди пташине молоко завезли, а найпотрібніше. Це територія нашого міністерства, і треба зробити все, щоб із цими людьми не боротися, не казати: ви тут не маєте права жити, відселяйтеся! Ми могли б кожному з них надати квартиру, але вони не хочуть. Людей тягне до тих місць, де вони виросли й жили. Вони хочуть там і помирати. Що тут зробиш? Слід підійти до цього питання дуже морально, зрозуміти кожну літню людину із Чорнобильської зони. А ми маємо забезпечити їх транспортом, аби вони могли потрапити у райцентр, доставкою продуктів та всього необхідного для життя. Це все сьогодні робиться.
— А куди запланована ваша найближча поїздка?
— Якщо все нормально складеться, то днями ще раз планую з'їздити на Житомирщину, у райони, де проживають «чорнобильці». Приєднуйтеся, разом і поїдемо!
«Грубою силою нiколи не досягнеш полiтичного результату»
— У Росії МiнНС — дуже розпіарена структура. Його міністр Сергій Шойгу постійно на екрані телевізора, і якось так поступово російське «надзвичайне» міністерство стало одним із чи ненайголовніших у країні. Вам це імпонує, підтримуєте таку публічність?
— Публічність підтримую. Але у першу чергу — публічність керівників моїх підрозділів. Якщо в Алчевськ на ліквідацію наслідків надзвичайної події вилетів керівник Департаменту цивільного захисту населення і територій Григорій Марченко, то відповідно і всі висновки, і аналіз ситуації від імені міністерства повинен зробити він. Бо саме Марченко зараз перебуває в епіцентрі подій. Вважаю аморальним тут, у Києві, розповідати перед камерами, що діється в Алчевську. Бо там працює інша людина, яка мені лише доповідає, тримає мене в курсі подій. Ось коли я буду працювати безпосередньо на місці, як це було у Криму, коли стався спалах пташиного грипу, тоді я буду і коментувати, й аналізувати ситуацію. Правильним є, коли від імені МінНС ті чи інші події озвучує та посадова особа, котра відповідає за конкретну ділянку роботи. Це гріх — робити піар на горі людей.
— Ви понад три місяці очолюєте міністерство. Як оцінюєте свою роботу?
— От якби впав з неба мільярд, то ви б одразу почули, що МінНС закупило 100 машин, 20-30 гелікоптерів... Але уряд працює зараз над тим, щоб підвищити добробут медика, вчителя, пенсіонера... Тому разючих змін, звісно, в нас не видно. Але ми недавно відкрили нові школу та амбулаторію на Житомирщині, дали квартири «чорнобильцям» на Київщині, вперше серйозно звернули увагу на самоселів у Чорнобильській зоні — з таких приємних дрібниць будується робота міністерства.
— Ваша батьківщина у політичному плані традиційно вважалася такою собі вотчиною СДПУ(о). Як вважаєте, нині все по-іншому?
— Це було давно й неправда, що Закарпаття вважали вотчиною СДПУ(о). Есдеки самі такий ярлик регіону пришили — «Ми такіє здєсь крутиє, і ми так всьо контроліруєм». У 2002 році, будучи в опозиції, ми їм показали, хто насправді при владі на Закарпатті. Там керує народ, закарпатська громада. У 2002 році соціал-демократи (об'єднані) програли «Нашій Україні» вибори в органи місцевого самоврядування та у Верховну Раду. Хоча вони і бандитів підтягували, і війська, і СБУ, і МВС — всі працювали на їхню користь. Але навіть з такою «підтримкою» вони повнiстю програли, і вже назавжди. Слід нарешті зрозуміти, що ніколи грубою силою не досягти результату, а винятково правильними діями. І ми з вами під час Майдану, дякувати Богові, дали зрозуміти кожному, навіть найдрібнішому чиновнику, що такі речі більше ніде не пройдуть...
ДОСЬЄ «УМ»
Віктор Іванович Балога
Народився 15 червня 1963 року в селі Завидове Мукачівського району Закарпатської області. У 1984 році закінчив Львівський торговельно-економічний інститут. Після служби в армії працював старшим товарознавцем, заступником директора Косинського споживчого товариства Берегівської райспілки споживчих товариств. Далі працював старшим товарознавцем у Мукачеві в системі споживчої кооперації. З жовтня 1992 року по березень 1997 року — директор фірми «Рей-промінь». До березня 1998 року — голова правління ТОВ «Барва». З квітня 1998 до 1999 року — міський голова Мукачева. З 5 травня 1999 до 1 червня 2001 року — голова Закарпатської обласної держадміністрації. З квітня 2002 року народний депутат, член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій. 27 вересня 2005 року указом Президента України призначений на посаду мiністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Одружений, виховує двох синів і доньку.