Єднiсть — бiльше, нiж слово

24.01.2006
Єднiсть — бiльше, нiж слово

Юлiя Тимошенко нарештi обняла Вiктора Ющенка. (з сайту www.byut.com.ua.)

      «Ми маємо продемонструвати суспільству, що для нас є цінності, вищі за передвиборчі баталії. Давайте разом відзначимо День Злуки, дамо сигнал суспільству, що українці вміють робити уроки з власної історії», — такий заклик напередодні чергової річниці об'єднання  Захiдно-Української Народної Республiки та Української Народної Республiки Президент Віктор Ющенко адресував усім політичним силам. Символічного — бо ж день такий — об'єднання від політиків «помаранчевого спектра» сподівалися 22 січня і їхні виборці. Однак склалося не зовсім так, як гадалося. Бо ніяких «офіційних» «актів соборності» й навіть меморандумів Тимошенко і Ющенко цього дня не підписували й не укладали, зате справді були разом. Юлія Володимирівна, як і Володимир Литвин, Юрій Єхануров, Олександр Омельченко та багато інших високо- й не дуже посадових політиків прийшла покласти квіти до пам'ятника Тарасові Шевченку і Михайлу Грушевському та відсвяткувати День Соборності у колишньому будинку Центральної Ради УНР — нині Будинку вчителя. «Я прийшла сюди, щоб показати єдність, — сказала Юлія Тимошенко. — Президент закликав усіх до соборності заради України, і я відгукнулась на його запрошення». Шкода, не було поруч баби Параски, коли Юля з Ющенком обнімалися й розціловувалися — ото пораділа б «символ революції»!

      Вшанувавши великого Кобзаря та «по-справжньому» першого Президента України, Президент нинішній, Голова Верховної Ради, Прем'єр-міністр й численні міністри, депутати й «просто» політики вирушили грітися, бо хоча Будинок учителя й славиться своїм не надто добрим опаленням, після 25-градусного морозу декому навіть стало спекотно. А може, рiч зовсім і не в батареях, а в теплій атмосфері? Бо, мабуть, для більшості (хоча хотілося б вірити, що для всіх) політичних діячів, які 22 січня сиділи в актовій залі будинку, де колись засідала Центральна Рада, слово «єдність» того дня й справді було більше, ніж просто словом...

      «Я всіх закликаю у цей святий для України день по-іншому поставитися до тих речей, які ще декілька днів тому для нас були причиною розбрату», — казав Президент. І знову звертався до всіх політичних сил — із закликом «забезпечити політичну стабільність», якої «сьогодні так бракує Україні, адже дехто, очевидно, вдається до логіки: чим брудніше ми підійдемо до виборів в парламент України 2006 року, тим хтось більше отримає дешевих голосів».

      Зокрема, Віктор Ющенко відповів на закиди в тому, що нібито «тисне» на Верховну Раду. «Ніхто нікому ультиматумів не виставляє, і як Президент України хочу сказати лише одне: в парламент я можу прийти тільки тоді, коли парламент досягне результату від нашого політичного діалогу». За словами глави держави, вони зі спікером Литвином «до ночі» обговорювали ту «дорожню карту», яку пропонував Голова ВР, аби парламент і уряд  «подали один одному руки». Адже «це не їм потрібно, а нації». В.Ю. ще раз наголосив, що «любов до України треба стверджувати не лише на Майдані, але й у маленьких викликах, таких як «газове протистояння чи проблематика використання навігаційних споруд, зокрема, маяків». «Мені соромно за деяких політиків, які себе ведуть так «брудно» у цій темі», — зізнався Президент, зірвавши в залі бурхливі оплески. Щоправда, «сектор» Юлії Тимошенко (лідерка БЮТ прийшла в оточенні своїх соратників) не аплодував...

      «Не топчіть Україну, дайте, хай вона стане ще на один сантиметр зі своїх колін», — умовляв Ющенко.  І сказав  про свiй намiр уже наступного дня, тобто 23 січня підписати указ, спрямований на забезпечення демократичних стандартів у ході проведення виборів до Верховної Ради. Зі свого боку глава держави пообіцяв «зробити все, щоб ці вибори стали першими демократичними виборами в український парламент».

      ...По завершенні урочистостей високоповажні гості роз'їхалися в різні боки.

 

  • Янголи, що просяться до рук

    Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>

  • Неси мене, мій коню!

    «УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>

  • Анімація, монстри та віртуальний світ

    Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>

  • В Індію чи на гравюру?

    Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>

  • Чудотворець під козацькою охороною

    На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>

  • Парадний розрахунок

    Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>