(Миколи ЛАЗАРЕНКА.)
Навколо стилю державного керівництва Президента України Віктора Ющенка точаться гострі дискусії. І це не випадково. Адже його стиль суттєво відрізняється від стилю попередників.
По-перше, це стиль вільної людини, вільного політика, не зв'язаного корпоративними інтересами, як це було в Леоніда Кравчука («стара партноменклатура») чи Леоніда Кучми (спочатку — «червоний директорат»), а зв'язаного винятково національними інтересами, тобто інтересами народу, який прийшов на Майдан наприкінці 2004 року.
По-друге, стиль Президента Ющенка — це відкритість, чесність та самокритичність. Жоден інший державний діяч України або той, хто претендує на таку роль сьогодні — особливо такі, як Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Наталя Вітренко та деякі інші, — і на соту долю не бувають такими щирими з народом, як Віктор Андрійович.
По-третє, стиль Ющенка — це соціал-лібералізм, в якому органічно поєднуються дві складові: високий соціальний захист громадян та цивілізована ринкова економіка для українського підприємництва. Більшість українських політиків тягнуть у той чи інший бік, часто протиставляючи інтереси працюючих та роботодавців (Вітренко, Симоненко та інші).
По-четверте, стиль нового Президента — це розмежування функцій влади та підприємництва, а також скасування адміністративного ресурсу, що особливо важливо напередодні виборів. Ні Кравчук, ні Кучма як президенти цих питань навіть не торкалися: для них номенклатурно-олігархічна влада і була справжньою владою.
Отже, стиль Президента Віктора Ющенка — людини, політика і державного діяча — це принципово новий стиль у державному керівництві України, який з огляду на його новизну потребує роз'яснень.
Найчастіше опоненти Віктора Ющенка намагаються йому навісити ярлики на кшталт «Кучма-2» — насамперед, через те що він не погоджується із конституційною реформою-2004, яка вступила у дію з 1 січня 2006 року. Ющенкові приписують тяжіння до сильної та необмеженої президентської влади, яка де-факто була в Леоніда Кучми.
Це далеко не так. Бо метою Президента Ющенка є не сама влада, а лише можливість реалізувати волю народу, виражену на драматичних виборах-2004. І ось ми бачимо, що акти Президента можна оскаржувати в районному суді (як це робить Святослав Піскун). А самому Президентові немає куди звернутися для відновлення конституційної законності, коли парламент приймає неконституційну постанову про відставку уряду Юрія Єханурова (тому що ВР відмовляється протягом трьох місяців приймати присягу вже призначених суддів Конституційного Суду). Отак на практиці виглядає тяжіння до «необмеженої» президентської влади.
Щодо конституційної реформи, то з нею треба розібратись детально. Казали неодноразово: якби номенклатурно-олігархічний режим Кучми дійсно хотів змінити форму правління, то він міг це реалізувати за десять років урядування багато разів. Але у тому й то суть, що цей режим, проштовхуючи в 2003-2004 роках свою політреформу, мав на увазі не самого себе, а демократичні сили, які після відносної перемоги на парламентських виборах-2002 реально претендували на президентську булаву. Тобто метою реформи-2004 було обмеження демократії, а не авторитарного режиму.
Однак для справжньої демократії сильна президентська влада не є перешкодою, оскільки в державі та суспільстві існують сильні противаги цій владі: парламент, судова влада, ЗМІ, політичні партії тощо. І ми вже наочно переконалися, що в умовах реальної демократії, якою є чинний режим Віктора Ющенка, ці протидії не тільки діють, а й часом паралізують владу взагалі.
Чи можна собі уявити, щоб парламент пручався з прийняттям присяги суддів Конституційного Суду за часів режиму Кучми? Хіба що при великій здатності до фантазування. Або чи ЗМІ могли б собі дозволити серйозно критикувати поведінку дочки, дружини, інших членів родини Леоніда Даниловича? Кожному зрозуміло, що після цієї критики на журналістів проблеми сипалися б, як із рогу достатку, аж до заведення кримінальних справ та фізичного залякування.
Але чи цінуємо те, що маємо? Чи готові підтримати тих, хто пропонує нам інше, цікавіше життя і, зрозуміло, нові правила гри?
На жаль, не завжди. І тому Президент Віктор Ющенко змушений постійно йти на компроміси, навіть зі своїми вчорашніми політичними противниками, та отримувати «прочухана» від учорашніх соратників.
Але будь-який неупереджений громадянин розуміє, що заради здійснення не примарних, а реальних, розрахованих на роки і десятиліття ідеалів Майдану іноді потрібно йти на компроміси з одними та розходитися з іншими політиками. Бо тільки тоді Президент матиме авторитет у народі, а його влада буде ефективною, коли він проводитиме власну, а не чужу політику, та об'єднуватиме навколо неї весь різнорідний народ.
Стиль Президента Віктора Ющенка наближає Україну до новодемократичних країн Центральної та Східної Європи та закладає реальні засади ліберально-демократичного, тобто європейського, суспільства в Україні. Завдання інших гілок влади та інститутів громадянського суспільства — відгукуватися на політичні імпульси Президента та забезпечувати просування держави в бік Європи, а не Євразії, як це демонструє частина політичних сил напередодні парламентських виборів-2006. Сподіваємося, що значна частина цих імпульсів буде закладена у першому щорічному посланні Президента до Верховної Ради.
Найбільші проблеми Президента Віктора Ющенка — це не його оточення, як нерідко спекулює частина політиків і ЗМІ. Це проблеми з новими правилами гри на політичному полі, де більшість діючих гравців, на жаль, хочуть грати за старими політичними правилами, незважаючи на конституційну реформу тощо. Ті, хто проти зміни правил гри, ті особливо акцентують увагу на особистісних стосунках Президента та його команди.
Насправді потрібна не штучна, а реальна конституційна реформа, яка б сприяла модернізації як держави, суспільства, так і самих політичних гравців. У зв'язку з цим прихильникам Президента потрібно формувати всеукраїнське об'єднання політичних сил, готових до дійсно демократичної політичної реформи, яку вони зможуть закласти після перемоги на парламентських виборах-2006.
Друга проблема Президента Віктора Ющенка — це формування нового апарату державного врядування, який би відповідав сучасним вимогам державного менеджменту, демократичної, соціальної та правової держави. Тут потрібно починати зі зміни програм навчання студентів ВНЗ і завершувати розробкою модерних програм перепідготовки вищих державних службовців, із відокремлення бізнесу від владних структур до запровадження реальних стимулів в оплаті праці державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, а головне — iз впровадження нових відносин посадовців з громадянами за принципом: громадянин завжди правий; якщо ж громадянин дійсно не правий у чомусь, то йому необхідно це дуже делікатно пояснити.
Словом, потрібна нова адміністративна реформа, яка б зосереджувалася б не на формальній організації виконавчої влади, а стосувалася б модернізації взаємовідносин влади та громадян. Тоді реформа матиме успіх. І це буде у стилі Президента Віктора Ющенка.
Галина ВОЛЯНСЬКА,
доцент НаУКМА,
кандидат юридичних наук.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
