(УНІАН.)
— Олександре Павловичу, донедавна ви були позапартійним. А от у Селянській партії точилися суперечки між двома таборами — лідерки Тетяни Засухи та її заступника Сергія Довганя. Як сталося, що партію зрештою очолили ви?
— До мене, першого заступника голови об'єднання «За Україну! За Ющенка!», прийшли керівники Селянської партії. Сказали, що виходить складна ситуація, і вони хочуть усунути з посади лідерку Тетяну Засуху. Вона тягнула їх у Партію регіонів, а вони хотіли йти з Президентом. Було два виходи: або партія йде від Засухи, або вона йде від партії. Зрозуміло, що треба було обрати останній варіант. Я кажу їм, що є статут, є закон, треба залучати ці механізми. А вони питають: «Чи зможе «ЗУЗЮ» нам помогти?». Кажу: «Звичайно, якщо ви йдете з Президентом, то ми готові стати на ваш бік». «А ви готові нас взяти у блок «Наша Україна»?». Обіцяти цього ми не змогли, але якісь рекомендації все одно давали. От так почалася боротьба.
Хоча особливої боротьби й не було: Засуха зрозуміла ситуацію і пішла до «регіоналів», щоправда, потягнувши за собою частину осередків. У партії почався певний розкол. Частина «селян» запропонували моєму товаришу з Дніпропетровська очолити партію. До мене ж знову приходять вони (активісти СелПУ. — Авт.) і кажуть, що є проблема, бо частина осередків слідує дорогою Засухи. Я дзвоню своєму другові з Дніпропетровська і кажу: «Те, що вони мають печатку, ще нічого не означає. Треба щось робити». А він відповідає, що згоди очолювати партію ще й не давав, просто одержав пропозицію. Відтак було вирішено єднати партію.
— А що це за товариш, про якого ви стільки розповідаєте?
— (Посміхається. — Авт.). Не важливо. Це вже, як кажуть, історія. (За нашими даними, йдеться про голову Дніпропетровської облради Миколу Швеця. — Авт.).
Він збирає цих людей, які прийшли до нього, привозить їх у Київ. Я був на зустрічі з іншою частиною активістів. І склалося так, що одна група засідала в одному приміщенні, а друга — в іншому; ніхто не хоче їхати один до одного. Я запропонував зібрати по п'ять парламентаріїв, довірених осіб від цих груп. «Будемо, — кажу, — домовлятися, як жити далі». Зібралися. Петро Андрійович [Ющенко] підключився до цього процесу. Вже й Президент, до речі, був обізнаний у ситуації.
— Він теж допомагав витісняти Засуху?
— Ні. Йому це непотрібно. Просто, Президент теж дивувався, чому Україна — аграрна держава, а в ній нема сильної партії для селян.
І от ми запропонували їм перегорнути сторінки, забути про все, що було до того часу, і вберегти партію. Помирилися. «Хлопці, — питаємо, — йдете на вибори?». — «Йдемо». — «Тоді йдіть разом». — «Добре». Вирішили й цю проблему. Врешті підійшли до обговорення нового лідера.
— До речі, кажуть, що Петру Ющенку теж пропонували лідерство в СелПУ.
— Пропонували. Йому ця ідея в чомусь і подобалась, він же сам із села, але Петро Андрійович відмовився. Він член «Нашої України», і, якби брат Президента пішов в іншу партію, то, думаю, «НУ» дещо б втратила в рейтингу. Він відмовився від головування. Тоді посаду керівника партії запропонували мені.
— І якою є ситуація в партії зараз, чи нема протистоянь? Бо, скажімо, у вашому виборчому списку чергуються люди, які в нещодавньому конфлікті підтримували і Довганя, і Засуху.
— Ні. Все нормально. Кожен має право на власну думку. Чому людина з, наприклад, Дніпропетровська чи Донецька, яка голосувала за Януковича, мала симпатію до Засухи, не може думати про співпрацю з цими політиками? Не можна казати, що ми маємо більшу рацію, що наша ідея — найбільш правильна. Тому я казав їм, що коли є партія, то треба підкоритися більшості. Якщо не хочеться йти з Президентом — будь ласка, але не тягніть за собою інших. Ми запропонували саме такий механізм, такі принципи. Думаю, люди це зрозуміли. Бо, коли почнемо рахувати, хто де був і кого підтримував, — ми знову все розколемо. Зараз ми працюємо на вибори і всі розуміють, що треба перемагати. Не треба забувати про село, про селян. Бо та політика, яка робилася недавно в партії, — це зовсім не політика. Це бедлам, який ні до чого доброго не приведе. Я постійно раджу партійцям не втягуватися в те протистояння, яке зараз є у державі. У нас мають бути інші пріоритети.
— В одному з інтерв'ю ви сказали: «Я був і залишаюся солдатом Президента. Як скаже, так і буде». Так ви відповіли на питання щодо свого партійного вибору. Цікаво, чи ви погоджували своє лідерство в СелПУ з главою держави?
— Я погоджував його з Петром Андрійовичем, він у нас голова всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!». Тому думаю, що Президент знав про це.
— Балотуючись до парламенту, ви відбиратимете голоси у потужнiших «помаранчевих» сил. Бо шанси потрапити у парламент у вас дуже низькі. Вашої партії навіть нема в соціологічних дослідженнях. Не думаєте, що, збираючись допомогти Президентові, ви в чомусь можете перешкодити блокові, який із ним асоціюється?
— Мені вже казали, що, мовляв, карликова партія, немає шансів. Для мене це не нове і навіть не ображає. Наша партія має те, чого бракує багатьом політичним силам, — соціальну базу. Це селяни. СелПУ працює вже 15 років, за цей час вона не змінила своєї назви. У нас є сильно розгалужена партійна структура: організацію створено майже у всіх районах та містах. Чому я згодився піти в партію і повести на вибори? Тому що я бачив соціальну базу і розгалужену систему. Інша причина — те, що на політичному полі аграрії мають вакуум.
— Чому? Є Народна партія Литвина, яка перед цим була Аграрною, є Соціалістична партія, «селянський» сектор потужно представлений в Українському блоці Костенка—Плюща.
— Ви помиляєтесь. Народна партія втратила «аграрний» бренд. Після цього значна частина аграріїв відвернулася від них. Вони бачать, чим насправді займається Литвин. Щодо, наприклад, Соціалістичної партії, то вона зовсім не селянська і зовсім не аграрна.
— Але їхній партієць Олександр Баранівський очолює міністерство АПК і, кажуть, успішно справляється з роботою.
— Успішно?! Аж далеко ні. Я сам займаюся аграрним господарством. І, повірте, добре знаю ситуацію. Знаю, як працюють господарства, що їм треба, що потребує земля, і навіть знаю, як люди приходять уночі на господарство і викорчовують картоплю. І роботою Баранівського я незадоволений. Бюджет знову виділив гроші на село. А вони понаписують програм, частину грошей на рiзних рiвнях розкрадуть... Нема контролю, нема тих, хто б цим зайнявся.
— Так чи інакше, а ті ж соціалісти є вашими конкурентами?
— Зараз я вам розпишу всю конкуренцію. І це, до речі, буде відповідь на ваш сумнів у наших виборчих шансах. Дивіться (пан Яворський бере аркуш і починає малювати схему. — Авт.). У нас є 17 мільйонів селян із правом голосу. Припустимо, з них буде голосувати 14 мільйонів. П'ятдесят розподілять між собою три великі партії: «Наша Україна», БЮТ і «регіонали». Десь двадцять поділять між собою соціалісти, комуністи і Народний блок. Відсотків із п'ять займають всі інші партії. У сумі виходить 75. А двадцять п'ять відсотків залишаються вільною базою. Ми ставимо завдання заповнити цю нішу. Звичайно, не всі 25 відсотків. Хоча б сім. Це вже дозволить нам пройти у парламент.
— Олександре Павловичу, а ця аналітика мала якийсь бекграунд: дослідження, розробки політологів?
— Звичайно. Я збирав критиків та аналітиків, «вивертав» перед ними кишені, показував, що у нас є. А в нас є розгалужена партійна система, структури, техніка. І через це з нами, до речі, на місцях багато хто хоче блокуватися.
— Але одна справа, що є ніша, а зовсім інша — зайняти її. Прихильність селян ще треба здобути.
— Скажу так: якщо ще три тижні тому в мене були певні сумніви, то тепер я переконаний, що ми переможемо.
— Що за цей час змінилося?
— По-перше, нема ніякого розколу. По-друге, нам вдалося знайти фінансування для кампанії, яке достатнє для того, щоб іти й перемагати. По-третє, я зібрав потужну команду, сильний штаб. Ми розписали все практично по кожній області. Партія в регіонах постійно посилюється. Є певна стратегія щодо ведення кампанії. Вже готуємо буклети, газети, програми, листівки, ролики, фільми.
Будемо йти до селян і пропонувати їм своє бачення. Насамперед, хочемо підняти на селі виробництво. Це моє, це рідне. І саме від виробництва піде вгору соціальна сфера: з'являться будинки, культура, церкви, буде молодь на селі. Це перевірено досвідом. Я знаю, як це робити, знаю, що треба дати землі, чим її обробляти. От цим треба займатися. А в нас заведено говорити про якісь високі політичні речі. Колись я спитав Петра Андрійовича, чи правда, що в політиці нема ні друзів, ні ворогів, а є тільки інтереси, він відповів: «Це вже хто який шлях собі вибере». І я вирішив для себе: коли доведеться вибирати «інтереси» і при цьому прощатися з совістю і правдою, то я краще розпрощаюся з політикою.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
