Куліш по­вер­та­ється

      Спроб упорядку­ва­ти та ви­да­ти епістолярно-літе­ра­тур­но-на­у­ко­ву спад­щи­ну Пан­те­лей­мо­на Куліша бу­ло кілька. Пер­шою за цю справу взялася дру­жи­на і со­рат­ниця пись­мен­ни­ка Ган­на Барвінок. Заду­ма­не нею ви­дання ма­ло скла­да­тися з двадцяти томів, над­ру­ко­ва­но бу­ло перші п'ять томів «Творів і листів П. О. Куліша». Але після смерті Ган­ни Барвінок (1911) за­пу­ще­на серія на цифрі 5 так і зав­мер­ла. Шість томів «Творів Пан­те­лей­мо­на Куліша» як скла­до­ву серії «Русь­ка пи­семність» ви­да­ла львівська «Просвіта». Довес­ти за­ду­ма­не до кінця на­ма­га­лося Дер­жав­не ви­дав­ниц­т­во України, що за­мах­ну­лося аж на 24 то­ми Куліше­вої літе­ра­ту­ри, а спро­мог­лося ли­ше на три. При цьо­му ма­ло які примірни­ки з то­го мізе­ру, дяку­ю­чи радянській політиці се­ре­ди­ни ми­ну­ло­го століття, дійшли до на­ших днів.

      Сучас­ни­ки зга­ду­ва­ли Пан­те­лей­мо­на Куліша здебільшо­го фраг­мен­тар­но: од­но­том­ник та два дво­том­ни­ки, книж­ка по­езій, що­ден­ник, ук­раїно­мовні лис­ти, кілька ви­дань «Чор­ної ра­ди» та деякі інші «крап­ли­ни в морі»... Чому «крап­ли­ни», та то­му що Куліш — це історія і філо­софія, літе­ра­тур­на кри­ти­ка і ви­дав­ни­ча спра­ва, йо­му на­ле­жить ав­тор­с­т­во пер­шо­го ук­раїнсько­го істо­рич­но­го ро­ма­ну «Чор­на ра­да», пе­рек­ла­ду ук­раїнською Свято­го Пись­ма, стабільно­го фо­не­тич­но­го пра­во­пи­су «ку­лешівка»... Оче­вид­но, що ко­ли зібра­ти во­є­ди­но всі йо­го тво­ри, статті і різні за­пи­си, серія сягне кількох десятків томів. Саме та­кий мас­ш­таб­ний про­ект за­ду­ма­ли фахівці Інсти­ту­ту кри­ти­ки i пре­зен­ту­ва­ли пер­ший із май­бутніх 35 томів творів Куліша — «Т. І. Лис­ти. 1841—1850».

      «Це ве­ли­ка ано­малія, що досі в Україні не­має пов­но­го зібрання творів Куліша, — ска­зав на пред­с­тав­ленні про­ек­ту про­фе­сор Гар­вар­д­сь­ко­го універ­си­те­ту Гри­горій Гра­бо­вич. — Ми прос­то досі не до кінця ос­мис­ли­ли йо­го при­сутність у нашій свідо­мості. Цей про­ект по­ча­ли з листів Куліша, бо во­ни бу­ли го­тові. У май­бут­ньо­му серія по­пов­ню­ва­ти­меться не хро­но­логічно, а пев­ни­ми бло­ка­ми. Не бу­ду за­га­ду­ва­ти на­пе­ред, але сподіва­юся, що вже цьо­го ро­ку з'явиться нас­туп­ний том, а мо­же, навіть і нас­туп­них два». Не під ру­ку бу­де ска­за­но — про по­пе­редні наміри ви­да­ти всьо­го Куліша йдеться у пер­шо­му аб­заці, — але спра­ва ця ви­ма­га­ти­ме ве­ли­чез­ної ро­бо­ти та відповідно­го фінан­су­вання, а про да­ту ви­хо­ду 35-го то­му мож­на ли­ше здо­га­ду­ва­тися. Хоча по­ки що ідею підтри­му­ють і сло­вом, і ділом Український на­у­ко­вий інсти­тут Гар­вар­д­сь­ко­го універ­си­те­ту, НАНУ, різні гро­мадські ор­ганізації, се­ред яких — і Фонд імені Пан­те­лей­мо­на Куліша, який очо­лює екс-Голо­ва Вер­хов­ної Ради Іван Плющ. На уро­чис­тий вечір Іван Сте­па­но­вич завітав осо­бис­то і роз­повів свою історію зна­йо­м­с­т­ва з Кулішем. «Я на­ле­жу до скаліче­но­го по­коління, яке ви­хо­ву­ва­лося на неп­равді і не зна­ло своєї історії, — виз­нав Іван Сте­па­но­вич. — Не знав би і до сьо­годні, якби про­фе­сор Шен­де­ров­сь­кий не по­да­ру­вав мені книж­ку «Іван Пулюй та Пан­те­лей­мон Куліш. Под­виж­ни­ки ук­раїнської нації». Шко­дую, що ста­лося це ду­же пізно...» Відо­ма при­каз­ка про те, що кра­ще пізно, ніж ніко­ли, у цьо­му ви­пад­ку спра­цю­ва­ла прос­то блис­ку­че: пан Плющ був при­єм­но по­ди­во­ва­ний тим, що є земляком Пан­те­лей­мо­на Куліша і за­по­чат­ку­вав фонд йо­го імені. У своїй палкій про­мові Іван Сте­па­но­вич встиг не ли­ше про­де­мон­с­т­ру­ва­ти прек­рас­не знання твор­чості Пан­те­лей­мо­на Куліша, а й при­со­ро­ми­ти вла­ду, що не­дос­тат­ньо ша­нує на­род­них ге­роїв, та не­нав'язли­во по­агіту­ва­ти за політич­ну си­лу, яку пред­с­тавляє. Воно й зро­зуміло — 26 бе­резня не за го­ра­ми.

      У пре­зен­тації ви­дання взяли участь міністр куль­ту­ри Ігор Ліхо­вий, ака­демік Іван Дзю­ба, скри­паль Кири­ло Сте­цен­ко й інші відомі лю­ди.

      Національ­ний му­зей Тара­са Шев­чен­ка, де пре­зен­ту­ва­ли пер­ший том творів Куліша, вирішив по­си­ли­ти при­ємність цієї події те­ма­тич­ною ек­с­по­зицією. До му­зею Куліша, як відо­мо, ми ще «не до­рос­ли» — йо­го творчій спад­щині по­щас­ти­ло більше, ад­же пер­ший том — це вже щось, а то­му проілюс­т­ру­ва­ти уро­чистість мо­мен­ту взялися співробітни­ки Музею Тара­са Шев­чен­ка. Окрім рідкісних ви­дань Пан­те­лей­мо­на Куліша, се­ред яких і книж­ки з дар­чи­ми на­пи­са­ми ав­то­ра, тут ек­с­по­ну­ється ба­га­то так зва­них до­тич­них ма­теріалів: листівки по­чат­ку ми­ну­ло­го століття з кра­є­ви­да­ми місць, де бу­вав Куліш, кілька пор­т­ретів пись­мен­ни­ка, ма­люн­ки Тара­са Шев­чен­ка, Льва Жем­чуж­но­ва, Михай­ла Сажи­на...