Як ви ря­ту­є­те­ся від страш­но­го мо­ро­зу?

Пись­мен­ник Та­рас Про­хась­ко:

      «Сьо­год­ні зран­ку в Іва­но-Фран­ків­сь­ку бу­ло десь -17, а для лю­дей мо­го по­ко­лін­ня це не є над­з­ви­чай­ним мо­ро­зом. Ко­ли бу­ли діть­ми, взим­ку бу­ло хо­лод­ні­ше, а як­що тем­пе­ра­ту­ра опус­ка­ла­ся ниж­че 25 гра­ду­сів, до шко­ли не хо­ди­ли. Ми вдо­ма ще кіль­ка днів то­му утеп­ли­ли вік­на в квар­ти­рі. Спра­ва в тім, що во­ни, як, зреш­тою, і кім­на­ти, ве­ли­кі, а пе­чі до­во­лі вузь­кі, від­так пот­ріб­но дов­го і до­ро­го грі­ти всі чо­ти­ри кім­на­ти. Крім то­го, у зв'яз­ку з тим, що всі по­вин­ні еко­но­ми­ти газ, та й не тіль­ки, до го­ло­ви при­хо­дять ста­рос­віт­сь­кі спо­со­би, а до рук — пле­ди чи ста­рі ко­ци, які мож­на склас­ти між ши­ба­ми. Ну і, ма­буть, мен­ше хо­ди­ти по дво­ру або ро­би­ти це швид­ко.

      Та­кож мій улюб­ле­ний спо­сіб — глін­т­вейн. А улюб­ле­ний одяг для ду­же хо­лод­ної по­го­ди — гу­цуль­сь­кий ко­жу­шок, кеп­та­рик з ове­чо­го хут­ра, який я вдя­гаю під кур­т­ку.

      А ко­лись, кіль­ка ро­ків пос­піль, ми з то­ва­ри­ша­ми ку­па­ли­ся на Йор­да­на в опо­лон­ці, втім я при­пи­нив ці за­нят­тя на про­хан­ня сім'ї. Ро­ди­чі хви­лю­ва­ли­ся за ме­не, і я не вва­жаю, що че­рез та­кі ре­чі вар­то за­гос­т­рю­ва­ти сто­сун­ки з близь­ки­ми».

Ке­рів­ник дер­жав­ного уп­рав­лін­ня спра­ва­ми Ігор Та­ра­сюк:

      «Зна­є­те, піс­ля то­го, як ми прой­ш­ли Май­дан і як на цен­т­раль­ній пло­щі в Хмель­ниць­ко­му ще у 92-му я го­ло­ду­вав 18 днів, те­пер хо­ло­ду прос­то не по­мі­чаю. Зав­ж­ди ход­жу без го­лов­но­го убо­ру та без ру­ка­виць. До ре­чі, вчо­ра на­віть упер­ше ску­пав­ся в опо­лон­ці: «Ук­ра­ї­на мо­ло­да» не до­че­ка­ла­ся, бо за­мер­з­ла швид­ше і по­ї­ха­ла в ре­дак­цію, щоб на­пи­са­ти, що у во­ду я не стриб­нув. Між ін­шим, я й сам ду­мав, що це до­во­лі хо­лод­но, але по­тім на­віть спо­до­ба­ло­ся — нас­туп­но­го ро­ку бу­де дру­гий дубль.

      А ще пам'ятаю, як ми, діт­ла­ха­ми, теж без ру­ка­виць роз­г­рі­ба­ли сніг, ви­си­па­ли в од­ну ку­пу на­ко­ля­до­ва­ні й на­щед­ро­ва­ні ко­пій­ки та со­ло­до­щі і по­рів­ну всім ді­ли­ли.

      Сьо­год­ні я весь день пра­цюю в офі­сі, то­му силь­но­го хо­ло­ду не від­чув, а от моя дев'яти­річ­на донь­ка Юля по­вер­ну­ла­ся зі шко­ли, то­му що уро­ки від­мі­ни­ли».

Спі­вач­ка Світ­ла­на Ло­бо­да:

      «Про­ки­нув­шись зран­ку, я не од­ра­зу по­ві­ри­ла в ней­мо­вір­ну кар­ти­ну за вік­ном, схо­жу на сю­жет філь­му «Піс­ля­зав­т­ра». Про­те в цьо­му є сво­є­рід­на ро­ман­ти­ка: на­реш­ті в нас справ­ж­ня зи­ма. Зви­чай­но, те­пер не без труд­но­щів. Сьо­год­ні в ме­не бу­ло зап­ла­но­ва­но за­нят­тя во­ка­лом, ан­г­лій­сь­ка мо­ва та хо­ре­ог­ра­фія. Те­пер усе за­ле­жить від мо­єї ма­ши­ни: як­що во­на за­ве­деть­ся, то встиг­ну всю­ди. Зі мною вже тра­пив­ся од­но­го ра­зу ін­ци­дент: я пос­пі­ша­ла на влас­ний кон­церт, але ма­ши­на пе­рес­та­ла ру­ха­тись на од­но­му з ки­їв­сь­ких па­гор­бів, пів­го­ди­ни мо­ло­ді лю­ди штов­ха­ли мій «мерс» уго­ру, але вреш­ті я за­ли­ши­ла йо­го в най­б­лиж­чо­му дво­рі й піш­ла піш­ки до зак­ла­ду, де ма­ла вис­ту­па­ти. Є ще де­я­кі ре­чі, що до­по­ма­га­ють ме­ні зіг­рі­ти­ся взим­ку. По-пер­ше, це мед, до яко­го ме­не прив­чи­ла ба­бу­ся, це ко­рис­но для зв'язок і для всьо­го ор­га­ніз­му в ці­ло­му. По-дру­ге, люб­лю на­ту­раль­не хут­ро, за­раз у мо­є­му гар­де­ро­бі шу­ба з ли­си­ці та з шин­шил. А в ма­ши­ні я нак­ри­ваю хут­ром си­дін­ня. Не­що­дав­но від­ві­да­ла Швей­ца­рію, де прид­ба­ла хут­ря­ні чо­бо­ти, в яких но­ги не мер­з­нуть на­віть при тем­пе­ра­ту­рі -40. У та­ку по­го­ду за­ли­ша­єть­ся ли­ше всім по­ба­жа­ти міц­но­го здо­ров'я і лю­дей з га­ря­чим сер­цем по­руч».

Ди­зай­нер Ай­на Гас­се:

      «Я лю­ди­на до хо­ло­ду не прис­то­со­ва­на — не маю ні ру­ка­виць, ні ша­пок, ні­ко­ли ни­ми не ко­рис­ту­юсь, то­му мер­з­ну. Ду­же мер­з­ну. Хо­ча у ме­не теп­ла дуб­лян­ка, я на­ма­га­ю­ся пе­ре­біж­ка­ми шви­день­ко доб­ра­ти­ся до ма­ши­ни і від ма­ши­ни до при­мі­щен­ня. За­те в офі­сі у нас теп­ло, а в квар­ти­рі на­віть вік­на від­к­ри­ва­є­мо. Але ап­теч­ка при­па­се­на на вся­кий ви­па­док, у ме­не під ру­кою зав­ж­ди є «Фер­векс», роз­во­диш па­ке­тик у склян­ці ок­ро­пу — і ти зно­ву в фор­мі».

Ди­рек­тор На­ці­о­наль­но­го куль­тур­но-

іс­то­рич­но­го за­по­від­ни­ка «Ка­ча­нів­ка»

Во­ло­ди­мир Бу­рен­ко:

      «У Ка­ча­нів­ці  — 22, але в за­по­від­ни­ку теп­ло. У ми­ну­ло­му ро­ці ми зро­би­ли га­зо­ву ко­тель­ню і те­пер не мер­з­не­мо, то­му і го­тель, і па­лац, і кон­то­ра обіг­рі­ва­ють­ся нор­маль­но. Тіль­ки якість га­зу по­гір­ши­ла­ся піс­ля ві­до­мих по­дій, лі­чиль­ник кру­тить­ся, а теп­ла мен­ше. Бо­ї­мо­ся тіль­ки, щоб не ви­би­ло елек­т­ри­ку, бо на ву­ли­ці стра­шен­ний ві­тер. У го­те­лі, в кон­то­рі й на­віть у па­ла­ці по­зак­ле­ю­ва­ли вік­на, две­рі утеп­ли­ли вой­ло­ком, ва­тою. У нас у за­по­від­ни­ку за­кон — хто п'є біль­ше ди­рек­то­ра, то­го звіль­ня­ють: а я вза­га­лі не вжи­ваю ал­ко­го­лю, так що грі­ти­ся гра­ду­са­ми не ви­хо­дить».