Державну ГЕС трансформували у приватну

      Уже чверть року в різних залах Господарського суду Одещини служителі Феміди творять правосуддя щодо приватизації будівель колишньої Савранської гідроелектростанції у листопаді 2004 р. На столах перед суддями — і Наталею Рогою, і Володимиром Петровим — практично одні й ті ж пакети документів. Але кваліфікують їх державні службовці таким чином, начебто керуються законами й нормативними актами різних держав. Позицію невтручання у розгляд справ щодо незаконності приватизації ГЕС зайняли Савранська районна та обласна прокуратури, їхні представники ігнорують засідання судів, де вирішується доля державного майна...

Двоє суддів — двоє власників

      Не варто дивуватися, що наслідками подібних дій чиновників стали діаметрально протилежні вердикти одного й того Господарського суду області. Суддя Петров визнав недійсним договір про купівлю-продаж будівель Савранської ГЕС і ухвалив повернути об'єкти в оперативне управління Одеської академії холоду. А його колега пані Рога, навпаки, визнала кіровоградського приватного підприємця пана Собка законним власником майна ГЕС, що раніше належало державі. Хоча й змушена була констатувати в мотивувальній частині рішення, що «з матеріалів справи вбачається порушення Савранською селищною радою строків прийняття майна в комунальну власність», «порушення відповідачем (Савранською селищною радою. — Авт.) порядку придбання майна в комунальну власність» тощо.

      Більше того, Наталя Рога дійшла до того, що зафіксувала в мотивувальній частині навіть явно неправдиве твердження: «Савранська селищна рада реалізувала свої повноваження власника та провела реалізацію майна. Зазначене рішення дійсне, ніким не оспорюване...» Бо констатовано це, зауважимо, 28 жовтня минулого року — через два місяці після реєстрації в тому ж таки Господарському суді області позову керівництва Державної академії холоду до селищної ради про визнання договору з підприємцем Собком недійсним і права академії холоду на оперативне управління держмайном. Однак ці обставини, що, очевидно, мають важливе значення при розгляді справи, були залишені суддею поза межами з'ясування...

      Внаслідок таких підходів суддів набули права на будівлі ГЕС і приватний підприємець, і Державна академія. Бо й суддя Петров мав цілком достатньо підстав, як випливає з пакета документів, для ухвалення рішення на користь зазначеної державної структури. Беручи до уваги i те, що організувало приватизацію ГЕС керівництво Савранської ради всупереч законодавству, не рахуючись з установленими термінами для реституції майна та його приватизації на користь приватних осіб. Бо як інакше кваліфікувати той неспростовний факт, що усього за два місяці будівлі ГЕС, розташовані на території 449 кв. м, які належали державі і перебували в оперативному управлінні академії, керівництво селищної ради зуміло перевести у комунальну власність і відразу ж продати приватному підприємцю за фактично викидною ціною у 29 тис. грн.? Причому з правом переходу до нового власника й прилягаючої до будівель ГЕС земельної ділянки 38 тис. кв. м!

Закон «прихватизатору» не писаний?

      Однак забудьмо на хвильку про фінансовий бік справи, не менш цікаво розгорталися реституційні і приватизаційні процедури, ініційовані тодішнім керівництвом селища і району. Як свідчать документи, на момент розгляду питання про визнання безгоспними об'єктів ГЕС, а це був кінець вересня 2004 р., у керівних кабінетах смт. Саврань уже лежали заяви від заїжджого підприємця пана Собка (якого, очевидно, підтримали ще більш впливові посадовці), про доцільність негайного продажу саме Валерію Митрофановичу будівель ГЕС. Так чи інакше, але мусимо констатувати: ще до укладання селищною радою договору з паном Собком про купівлю-продаж керівництво райдержадміністрації виготовило проект землевпорядної документації на ділянку в 38 тис. кв. м на ім'я нового власника. І подібних фактів нехтування законністю з боку місцевих можновладців Одеська державна академія холоду наводить у заяві прокурору області Олександру Галкіну близько десятка, нагадуючи про істотні порушення прав та інтересів держави під час приватизації майна.

      По-перше, на момент оголошення конкурсу, його проведення та визначення переможця у селищної ради не існувало ніякого правоустановлюючого документа на об'єкт продажу. Більше того, селищна рада навіть не була його власником, оскільки, згідно зі ст. 331 Цивільного кодексу, право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації (в даному разі з 11 листопада 2004 р.). По-друге, на порушення вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» в оголошенні про проведення конкурсу не були визначені строки та умови проведення конкурсу. По-третє, не опублікована інформація про результати приватизації об'єкта — кого визнано переможцем конкурсу і за яку ціну придбано майно. По-четверте, пана Собка визнано переможцем конкурсу (протокол засідання конкурсної комісії з продажу будівель ГЕС від 6 листопада 2004 р.) ще до закінчення встановленого місячного терміну подачі заявок для участі у конкурсі. По-п'яте, на порушення вимоги про обов'язкове збереження профілю ГЕС, зафіксованої у протоколі засідання конкурсної комісії, цього пункту не було зафіксовано у договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 17 листопада 2004 р., не зазначено також умов подальшого функціонування ГЕС і цільового використання придбаних будівель. І, нарешті, маємо доволі підстав припустити, що замовлення про незаконну реституцію і приватизацію ГЕС виконувалось у такому поспіху, що Саранською селищною радою 28.09.2004 р. видано аж три рішення, що стосуються продажу ГЕС (при цьому два із них мають однаковий номер, але різний зміст)!

      Зокрема, № 379/ХХIY — «Про включення до складу об'єктів комунальної власності територіальної громади селища Саврань в особі селищної ради приміщення колишньої ГЕС», який надано Господарському суду області. Друге рішення ради № 379/ХХІV — «Про підготовку підвідомчих установ та організацій селищної ради до роботи в осінньо-зимовий період 2004—2005 років» і третє — № 381/XXIV «Про включення до складу об'єктів комунальної власності Савранської селищної ради приміщення колишньої ГЕС», на котре лише через рік, 3 листопада 2005 р., було внесено протест прокурора Савранського району. До речі, цей протест, постановлений у результаті майже піврічного розслідування, врешті-решт був відкликаний прокуратурою напередодні чергової сесії селищної ради.

      І — що викликає не менший подив — у прокурорській постанові про відмову в порушенні кримінальної справи за цими фактами нема й згадки про факт видачі свідоцтва про право власності селищної ради на будівлі ГЕС на підставі рішення виконкому № 379/ХХIV від 28 вересня 2004 р., а між тим ухвалювати подібні рішення уповноважені лише сесія ради та суд, що недвозначно регламентовано чинним законодавством. Не став приводом для порушення прокурором кримінальної справи й факт навмисного і грубого порушення процедури переведення об'єктів з однієї форми власності в іншу, чітко виписаної у Цивільному кодексі України. Адже спочатку належало взяти майновий комплекс на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розташовані. Про взяття на облік оголосити у ЗМІ і лише через рік можна було передати об'єкт за рішенням суду в комунальну власність.

Суддю — на мило!

      Чому місцеві можновладці дозволили собі напередодні виборів-2004 знехтувати цими вимогами закону, здогадатися неважко. Питання в іншому: доки триватиме імітування бурхливих прокурорських досліджень законності приватизації об'єкта і судова тяганина за фактами беззаконня, що мали місце в останні місяці управління країною урядом «проффесора» Януковича? Чому прокурор, з одного боку, вносить протест на неправомірне рішення савранських чиновників, які за безцінь відчужили в держави майно, а з другого — не надсилає до суду повноважного представника для захисту інтересів держави?

      А відсутність чітко сформульованої позиції прокуратури дає змогу служителям Феміди, зокрема й Наталії Розі, одні факти брати до уваги при дослідженні обставин реституції і приватизації будівель ГЕС, а на інші заплющувати очі. І навіть ухвалювати рішення, в мотивувальній частині якого окремі із зазначених фактів правопорушень наводяться, щоправда, без належної юридичної оцінки наслідків. Такий підхід до розгляду справи (коли Держакадемію холоду визнано на процесі «третьою особою», яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову — будівель ГЕС, і створено ситуацію, щоб ухвалити судове рішення взагалі без присутності її повноважного представника), навряд чи можна вважати закономірним, а умови участі сторін у процесі — змагальними. Що, власне, й змусило Держакадемію оскаржити дії головуючої на суді і просити Кваліфікаційну раду суддів провести службову перевірку щодо порушення присяги суддею Господарського суду Одеської області України пані Рогою. Оскільки ухваленими рішеннями головуюча на процесі фактично позбавила права державну структуру відстоювати своє майно, що випливало з поданої до Господарського суду первісної позовної заяви від 31 серпня 2005 р., визнала пана Собка його добросовісним набувачем і залишила за ним — приватною особою — відчужену в академії власність.

      «Вважаємо, що при розгляді вказаної справи і прийнятті рішення суддею Н.Рогою порушені матеріальні та процесуальні норми законодавства України, — зазначається у документі, — не забезпечено повного, всебічного та об'єктивного розгляду судової справи, чим була порушена присяга судді щодо об'єктивності, справедливості та здійснення правосуддя. Це призвело до прийняття рішення з грубими порушеннями законодавства України і порушення прав та законних інтересів держави».