Дiм, без якого розбиваються полiтичнi серця.
(Продовження. Початок — в «УМ» за 18 січня)
Одна з двох політичних сил, що йде на вибори з «патріотичною» назвою. Звісно, хтось скаже, що Олександр Зінченко, чільник ППСУ, — політик сильніший, аніж Микола Габер, голова блоку «Патріоти України», та й список у ППСУ включає відоміші та якісніші постаті, однак така перевага дозволить Зінченкові випередити хіба що тезок-«патріотів» і аж ніяк не ті, справді серйозні, політичні сили, з якими Олександр Олексійович насправді прагне боротися. На жаль, уже зараз можна говорити, що ці вибори стануть цілковитим Ватерлоо для пана Зінченка. Шкода.
Під час Помаранчевої революції він був керівником виборчого штабу Віктора Ющенка і дуже непогано виглядав поруч із В. Ю. на сцені Майдану, коли зачитував революційні укази народного Президента. У новій владі Зінченкові дістався високий пост держсекретаря Банкової, але він не зміг стати ефективним керівником президентської канцелярії. Пішов же з посади, коли не зміг терпіти корупцію в оточенні глави держави й провів гучну розвінчувальну прес-конференцію. Олександр Олексійович пішов до Юлії Тимошенко і сподівався, що його власний рейтинг піде вгору. Мабуть, Зінченкові здалося, що його популярність у масах справді зросла, відтак він почав вимагати у БЮТ значних преференцій і, щоб отримати більший шмат списку, виступив у переговорах уже не сам, а від імені Партії патріотичних сил, яку очолив. «Тимошенківці» не погодилися задовольнити апетити Зінченка , та й він сам уже був не проти розпочати самостійне плавання. Амбіції, розумієте...
На з'їздах «Нашої України» Олександра Олексійовича від-крито називають «іудою» (щоправда, у «зраді» його звинувачують передусім прихильники Петра Порошенка, якого екс-держсекретар «вивів на чисту воду»). У таборі Юлії Тимошенко Зінченка вважають нібито близьким по духу, але потай потирають руки з приводу того, що О. З. не переобтяжує команду БЮТ своєю присутністю. А ще — по-знущальницькому пропонують: «Давай об'єднаємося вже у Верховній Раді».
Для штурму парламенту Олександр Зінченко обрав партію колишніх військових — чесну, але все ж дуже «нерозкручену» й дуже схожу на «диванну». Наразі рейтинг ППСУ не перевищує розмірів соціологічної похибки, і не видно, за рахунок чого її лідер збирається реалізувати накреслену для виборів-2006 мету. Під брендом «патріотичних сил» випущено красиві кольорові календарики, плакати, листівки й наліпки з портретами та цитатами із Зінченка, але, ясна річ, у виборців трохи інша думка про харизму й вагу колишнього комсомольського лідера, екс-керівника каналу «Інтер», екс-віце-голови СДПУ(о) та екс-віце-спікера ВР, аніж у самого Олександра Олексійовича. Але він не здається і подумує балотуватися ще й у мери Києва. Тобто «патріоти» відберуть у «помаранчевих» дещицю голосів ще й тут.
Стосовно списку, то ППСУ веде до парламенту лише 106 кандидатів. Замало як для серйозної політичної сили (а треба ж іще когось виставляти на місцеві вибори...). Очолює реєстр, звісно, Олександр Зінченко — не лише голова ППСУ, а ще й президент громадського об'єднання «Інститут стратегій та реформ». Далі у п'ятірці — Станіслав Конюхов, безпартійний, генеральний конструктор і директор дніпропетровського КБ «Південне»; Віктор Палій, екс-голова, а нині перший заступник лідера ППСУ; Олена Говорова, членкиня ППСУ, легкоатлетка, бронзова призерка Олімпіади-2000 у потрійному стрибку; В'ячеслав Негода, також член партії, генеральний секретар Української асоціації місцевих та регіональних влад.
Із собою у ППСУ Зінченко забрав Бориса Соболєва — колишнього активіста ПДП, а впродовж семи місяців 2005 року — заступника державного секретаря (він №7 у списку). Ще тут є Юрій Андрійчук, №8, записаний як член партії і гендиректор ТОВ «Автомобільний центр», але більший відомий як в. о. президента Федерації боксу. За ним — Роланд Франко з Міжнародного науково-технічного університету, внук того самого Івана Франка; Віталій Курашик, депутат першого скликання, екс-голова Радміну Криму і колишній посол Білорусі в Україні. Далі у списку привертають увагу деякі промисловці, представники ВНЗ, приватні підприємці та військові «відставники». «Родзинками» можна назвати директора чернівецької приватної фірми «Міжнародна федерація карате-до «Сін-Сьобу» (явно людина Зінченка, який починав кар'єру в Чернівцях і любить карате), директор ТОВ «Укрвибух», головний редактор журналу «Мобільне радіо». Керівника одного з волинських відділень порошенківського банку «Мрія» Зінченко залучив на 37-ме місце, мабуть, для того, щоб дошкулити тому, хто назвав його «іудою».
Прогноз «УМ»: місце від 15-го до 30-го, максимум 0,4 відсотка голосів.
Існує в Україні така собі Міжнародна асоціація ветеранів спеціальних підрозділів з боротьби з організованою злочинністю «Центр» (юридична адреса — в Києві, на вулиці Лютеранській, 20). Асоціація іноді проводить засідання й соціальні акції з допомоги дітям загиблих працівників спецпідрозділів, підтримує контакти з ветеранами легендарного підрозділу «Альфа», Лігою ветеранів боротьби з організованою злочинністю МВС Росії тощо. Згадана асоціація озброєна й вельми поінформована, адже, згідно з даними її інтернет-сайту, займається, зокрема, забезпеченням інформаційної безпеки бізнесу, боротьбою з економічною розвідкою, супроводом та охороною фізичних осіб, різних об'єктів і транспорту хоч на всій території СНД 24 години на добу. А ще — наданням різнобічної інформації, що стосується підприємств і фірм України та близького зарубіжжя. На базі «Центру» й створена партія із правильною, але надто вже складною назвою. Українська партія честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю має ту саму адресу, що й асоціація «Центр». Партія честі (така її скорочена назва) зареєстрована Мін'юстом у лютому 2005 року — трохи більш як за місяць до крайньої межі, що дає право взяти участь у дебютних виборах.
Партія, кадрову основу якої становлять ветерани МВС та Збройних сил, називає себе «центристською силою соціальної спрямованості» і серед інших завдань виділяє «непримиренну боротьбу з корупцією, організованою злочинністю, чванством та сваволею чиновників». Мабуть, грошей, зароблених «Центром» у бізнесовій та інвестиційній сферах, не шкода, аби оплатити гарантовану поразку на виборах?
Лідер партії й асоціації та перший номер виборчого списку — Олександр Давиденко, підполковник міліції, уродженець Дніпропетровська, мешканець Дніпропетровська. До того, як очолити «Центр», він працював в органах міліції Дніпропетровщини, дослужившись до заступника начальника обласного УБОЗу, затим прийшов в апарат Національного бюро розслідувань, яке так і не почало працювати, а в 1999-2000 рр. мав посвідчення помічника Прем'єр-міністра України (Пустовойтенка).
Далі у першій п'ятірці — також «партійці честі», невідомі навіть політологам. №2 — одесит Валерій Романовський, №3 — Станіслав Руденко, мешканець села Горбанівка під Полтавою, №4 — Володимир Дручков (Харків, радник гендиректора видавничо-комерційної фірми «Гриф» з питань безпеки), №5 — Мар'ян Пелюх, 1939 р.н., Львів.
«Сюрпризів» немає й далі, а всього у списку — 45 осіб, майже всуціль представники Центру, трохи менше — Півдня й Сходу України.
Прогноз «УМ»: місце після 30-го, до 0,1 відсотка голосів.
Ще один безпідставно амбіційний і при цьому іменний блок на виборах-2006. Так, Юрій Кармазін, юрист і дуже активний законодавець, рекордсмен Верховної Ради за кількістю виступів. Але навряд чи кількість повторювань ним у парламентські мікрофони свого імені та назви своєї партії — «захисників Вітчизни» — помітно впливає на рейтинг того й іншого. Авжеж, в окремих, «точкових», регіонах пан Кармазін таки має деяку популярність, зокрема в його рідній Одесі. І певна мережа креатур та знайомств у нього також існує, як і певний фінансовий ресурс (мабуть, недаремно лідер БЮК часом веде бізнес-лінію, відмінну від позицій фракції «Наша Україна», до якої Кармазін входить у парламенті; йдеться в тому числі й про захист інтересів Пінчука у питанні власності на Нікопольський завод феросплавів). Однак навіть усе це в комплексі здатне підняти політичну силу Кармазіна хіба що над відвертими аутсайдерами виборчого процесу. Наступний склад ВР точно не матиме такого активного депутата.
А поки що триває «момент слави». До Блоку Кармазіна входять, власне, його ПЗВ, а також Всеукраїнська партія миру і єдності та партія «Національно-демократичне об'єднання «Україна». Судячи з того, які жалюгідні квоти виділені сателітам та на яких місцях у списку БЮК розташувалися їхні лідери (Людмила Янковська з «Миру і Єдності» — №8, Георгій Кузьмич з НДО «Україна» — №9), можна не сумніватися, що їх Юрій Анатолійович запросив передусім для того, щоб отримати блок і назвати його власним іменням.
Після Юрія Кармазіна в першій п'ятірці йдуть суто представники Партії захисників Вітчизни: ще один народний депутат Валерій Горбатов (екс-голова Ради міністрів АРК та Фонду держмайна Криму, він був депутатом ВР України трьох скликань, змінивши при цьому близько десятка політичних сил; у поточній каденції майже три роки тримався в СДПУ(о), був і в СПУ, а днями вийшов із лав «Нашої України», тож тепер позафракційний); Лариса Лосюк (заступник одеського міського голови); Олександр Марков (голова правління Релігійного християнського братства «Шлях до істини», киянин); Павло Барнацький (головний консультант «кармазінського» Комітету з питань правової політики ВР України).
Надалі прізвища загальноукраїнської відомості в БЮК зустріти складно. Ми ж назвемо кілька посад: №14 — гендиректор Вільногірського гірничо-металургійного комбінату з Дніпропетровщини, голова правління ЗАТ Судноплавна компанія «Укр-танкер» (Одеса) — №21, перший заступник директора департаменту Служби безпеки України — №29, голова правління ВАТ «Сумський завод «Насос-енергомаш» — №31, голова Малинівської районної адміністрації в м. Одеса — №35, головний редактор Всеукраїнського журналу «Трибуна» — №37, голова Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області — №43. Загалом — 188 осіб.
Прогноз «УМ»: місце після 20-го, максимум — 0,3 відсотка голосів.
Уже другий учасник виборів із «патріотичним» «коренем». Назва — звучна, на неї робиться й ставка. Але от біда: чотири роки тому блок «Проти всiх», сформований на базi Патріотичної партії України (основи нинішнього БПУ), набрав за підсумками «великих перегонів» лише 0,11вiдсотка, посівши одне з останнiх мiсць. Цього разу голова ППУ Микола Габер — біолог болгарського походження з Одещини, нардеп минулого (3-го) скликання за списком партії Вітренко — взяв у напарники Олега Соскіна, лідера Української національної консервативної партії. Обидві їхні політичні сили — з розряду «диванних». Хіба що «диван» ППУ на дещицю довший, аніж в УНКП, при тому що голова «національних консерваторів» свого часу був старшим економічним консультантом економічної служби Президента Кравчука, радником Прем'єра (1992—93) та Президента (1998—2000) Кучми.
Цікаво, що перший номер списку БПУ пан Габер, за даними Центрвиборчкому, тимчасово не працює. №2 — Олег Соскін — крім партійної роботи, є директором ТОВ «Інститут суспільної трансформації». Далі — троє членів ППУ: Олександр Дудко, президент Спілки підприємців та роботодавців Криму з Сімферополя; Іван Канна, перший заступник голови Старобешівської районної державної адміністрації (Донеччина); Ніна Самофалова, приватний підприємець із Києва.
У списку, який включає 127 осіб, найбільше приватних і дрібних підприємців. А ще вражає кількість різноманітних Габерів — їх, крім голови Патріотичної партії, у БПУ аж семеро (!), в тому числі батько, мати, діти. Таким списочним «непотизмом» заразився і пан Соскін, який розташував на 28-му місці 21-річну доньку-студентку Надію. Звісно, членкиню УНКП.
Прогноз «УМ»: місце після 35-го, максимум — 0,05 відсотка голосів.
Програмне гасло: «Hі політичним та екологічним катастрофам» — сповідує сила цілком зрозумілого, але дуже вузького — чорнобильського — спрямування, зареєстрована Мін'юстом наприкінці 2002 року на базі досить відомої громадської організації «Союз Чорнобиль Україна». Її очолював Юрій Андрєєв — теж вельми знаний активіст, він же був на перших порах і партійним лідером СЕП «СЧУ», але нині чорнобильця Андрєєва в переліку кандидатів до ВР від «профільної» партії не помічено.
Загалом у виборчому списку представлено лише 54 особи. Перші п'ять партійців-списочників: Сергій Воротинський, нинішній голова партії; Федір Вайдич, пенсіонер із Тернополя; Олександр Афонін, киянин, президент благодійної організації «Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів»; Володимир Войтов, заступник начальника Вінницького міського управління юстиції; Анатолій Лігун, пенсіонер із Чернігова.
Загалом у списку шестеро представників Одеси, включно з лідером, у зв'язку з чим постає питання, чи не задалеко від Чорного моря до тридцятикілометрової зони?
Ясна річ, що з такими потужностями, кадрами та наявності кількох значно сильніших суперників з екологічної ніші чорнобильцям робити на виборах нічого. Водночас цікаво, де такі партії беруть 664 тисячi гривень, необхідних для застави у ЦВК? Їм-то повернення застави не світить...
Прогноз «УМ»: місце після 38-го, максимум — 0,02 відсотка голосів.
Далі буде.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
