Батько й син Лубкiвськi хвалять Кличка. (Володимира СТАДНИКА.)
Минулої п'ятниці у дворі офісного центру на Інститутській, 28 можна було побачити доволі неоднозначну картину. Легендарні боксерські рукавички чемпіона світу Віталія Кличка висять у нього на ремені, а натомість його руки зайняті... косою. Не жіночою, а металевою, тією, що косить. Віталій підходить до Ірода в образі Януковича, пояснює, що для нього «смерть — забагато честі», і замість коси застосовує куряче яйце. Кидає та вигукує: «Яєць не мав ти зроду, то ж від яйця загнешся!». А потім тягне «пораненого» «до пекла — в Росію». Перед тим яйцями метали царі — Владислав Каськів та Володимир Філенко — чільники очолюваного Кличком блоку «Пора»-ПРП. «Яєшня» призначалася для Чорта—Путіна. Циганку-Тимошенко, мабуть, пошкодували з джентльменських міркувань, бо нічим у неї не кидали, хоча вона з Януковичем — «наче дві стихії», і він її «крило» та «антисвіт», а «Чорту [вона] була би за брата».
Це був лише вертеп напередодні свята Маланки, організований Громадянським блоком «Пора»-ПРП. Віталій Кличко, за сценарієм, виконував роль Смерті, був він у чорній накидці й білій сорочці. Але в цьому політично-святковому театралізованому коктейлі відчувалося досить гіркоти: ця кількахвилинна вистава здавалася аж занадто символічною та реалістичною. Згадувалися рядки з поезії Григорія Чубая: «А світ — вертеп. Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть, щонайважче — у ньому залишатися собою...».
Сумні думки розвіяв глінтвейн, який розливали організатори дійства. Тут уже доречно було поговорити з головними дійовими особами про їхній акторський досвід.
«У дитинстві це було багато й часто. Був пастушком, царем...» — згадує про свою участь у вертепах лідер «Пори» Владислав Каськів.
«Пеерпіст» Володимир Філенко в юності у вертепах не брав участі, бо на Східній Україні, звідки він родом, ця традиція непопулярна. Зате був провідним актором драматичного колективу в сільському клубі, п'ять років співав у хорі й ще десять грав у вокально-інструментальному ансамблі.
Віталій Кличко у вертепі брав участь вперше, а акторський досвід здобув у армії, беручи участь у постановці «Цигани». Після вертепного де-бюту Кличка, який щиро прочитав свої чотири куплети з папірця (втім як і інші), до нього підійшов письменник Роман Лубківський, голова Комітету з Шевченківських премій. Звернувшись: «Ваша високосте», пан Роман жартома зауважив, що якби він був міністром культури, то негайно ж присудив би боксеру звання заслуженого артиста України. Як розповів Лубківський кореспондентові «УМ», його вразила «чудова орфоепія Віталія, добрий виступ українською мовою».
З'ясувалося, що Кличкові його текст видали лише за кілька хвилин до початку дійства, через що боксер помітно хвилювався. На запитання «УМ», для кого він збирається стати Смертю на виборах, Кличко сказав: «Для всіх ворогів України».
Як розповiв «УМ» Воло-димир Фiленко, текст віршів до цього дійства написав Олег Покальчук. Агітаційну ж суть вертепу виказувало те, що найбільше слів (на кшталт «Пора усім докласти до порядку») було відведено царям. Поруч із Філенком та Каськівим третім «монархом» мав бути міністр фінансів, лідер ПРП Віктор Пинзеник, але, як повідомив він «Україні молодій», не мав на це часу, лише прибіг подивитися на виставу збоку. Царі разом з Пастушком (його роль виконував депутат Львівської міськради Віталій Загайний) були головними моралістами на тлі решти негативних героїв. Натомість у цій постановці, як не дивно, не виявилося такого небесного персонажа, як Ангел. Водночас усі опитані «актори» на питання про присутність у вертепі образу Циганки-Тимошенко відповідали: «Ну-у-у, вона така популярна і яскрава жінка».
Що цікаво: після «пеерпівського» вертепу на місце події прийшло ще два самодіяльних колективи, і в їхніх постановках теж активно обігравалася тема «газової війни» та образ лідерки БЮТ. «Я вважаю такі вертепи політкоректними, бо традиція і оригінальність вертепів якраз і полягає в тому, що щоразу вибирається тема, яка болить людям сьогодні. Тому вони ще й суперактуальні», — коментує член «Пори», екс-заступник державного секретаря України Маркіян Лубківський. Сам він залишився без ролі. Хоча, запевняє, згодився б зіграти навіть Януковича.
«Та все тут політкоректно, — підтверджує Лубківський-батько. — Я зараз думаю про інший, страшний політичний вертеп, який триває в Україні. Бісівська сила під дуже різними личинами, часом — янгельськими, часом — волхвівськими, демонструє велике нахабство. А цей вертеп — мужня й елегантна спроба показати, що в Україні є справжня сила — це молода сила».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
