Федір Моргун: Невже у рік Собаки опозиція здатна лише на те, щоб кусати себе за хвоста?

      Полтавець Федір Моргун має унікальний життєвий і управлінський досвід. Один лише перелік відповідальних посад і місць його роботи (починаючи з бурякорадгоспу на зруйнованій війною Полтавщині, якою він потім керував півтора десятка років, і закінчуючи Міністерством охорони природи СРСР часів перебудови) об'єднує в собі кілька епох. Подвижницьку роботу хлібороба, письменника, захисника рідної землі в найширшому і водночас найбуквальнішому значенні цього слова продовжує й зараз. Залишаючись радником голови Полтавської облдержадміністрації, невтомно дбає про впровадження грунтозахисної системи землеробства і викорінення новітніх «бур'янів» із людських душ. Задля останнього нещодавно навіть... заспівав. Точніше, проспівав кілька рядків із до сліз зворушливої української народної пісні на обласному форумі сільської молоді, щоб показати різницю між справжнім мистецтвом і його дешевим замінником — нав'язливим маскультом. Не менш уважно стежить Федір Трохимович і за іншими «піснями про головне» — тими, що стосуються політики, її останніх найгарячіших «млинців». Тож «Україна молода» поцікавилася його оцінкою нинішнього парламентсько-урядового протистояння та деяких інших передвиборчих «клінчів» вітчизняного політикуму.

      Отже, слово — Герою Соціалістичної Праці, доктору сільськогосподарських наук, академіку УААН, письменнику Федору Моргуну:

      — Чи є у нас такі наївні люди, які й досі вірять у те, що рішення Верховної Ради відправити уряд Юрія Єханурова у відставку спричинила суто економічна, зокрема «газова», проблема, точніше угода про її вирішення (!) між російським «Газпромом» і українським «Нафтогазом»? Мабуть, таких не залишилося. Адже справжньою рушійною силою того парламентського рішення стали передвиборчі пристрасті, політика. Перебувати ж у заручниках у такої примхливої пані, на мою думку, надто небезпечно. Тому ще раз запитаємо себе, чи були реальні підстави для зміщення цього складу Кабінету Міністрів? Переконаний: таких підстав не було. Професіоналізм і виваженість, поміркованість Юрія Єханурова неодноразово відзначали навіть затяті опоненти нинішньої влади. Взаємну вигоду від підписаної «газової» угоди, яка, у свою чергу, відкриває нові перспективи українсько-російського співробітництва, на зустрічі в Астані визнали і Володимир Путін, і Віктор Ющенко. А президенти обох держав, погодьтеся, були і залишаються не менш поінформованими людьми, ніж чільники нашої скороспілої опозиції.

      Зрештою, якщо визнати подібні «камені» з її боку в город нинішньої влади винятково політтехнологічним прийомом і записати його одним із пунктів у календарний план підготовки до виборів власної політичної сили, то причини для відставки уряду можна знайти завжди. Не було б «газової», шукай іншу зачіпку... А якщо дивитися не тільки на політичний календар? І зважати — надворі середина зими, тож будь-коли можна прокинутися під акомпанемент не лише політичних дебатів, а й снігової віхоли та 20-градусного морозу. За таких умов питання управління паливно-енергетичним комплексом і житлово-комунальною сферою набувають особливої ваги. Підходити до їх вирішення з позицій тимчасовців і виконувачів обов'язків просто неприпустимо. Тим більше не можуть управляти технологічним процесом забезпечення тепла в наших оселях 250 депутатів Верховної Ради. То кому ж на користь влаштована ними комедія з відставкою уряду?

      Йдемо далі. Що буде після березневих виборів до парламенту й органів місцевого самоврядування? Хтось каже: кількамісячний переділ тих самих владних портфелів. Та ні, шановні, не тільки це. Ще до виборів в Україні фактично стартує посівна кампанія, розпочинається весь комплекс весняних робіт у полі, до якого треба готуватися сьогодні, засукавши рукава. Причому подбати про те, щоб у Рік села нашим хліборобам було з чим і на чому виїхати в поле, вже зараз належить тому ж таки уряду. Не тимчасовцям, які сидять на спакованих валізах...

      А якщо подивитися на проблему ще глибше і згадати про те, що за роки незалежності маємо вже п'ятнадцятий «відставлений» Кабмін. Свого часу один з найавторитетніших у світі глав урядів, якому довелося працювати у сповнений особливого драматизму період в історії людства, прем'єр-міністр Великої Британії Уїнстон Черчилль мудро зауважив: хочеш зруйнувати будь-яку країну — запроваджуй там щонайбільше реформ і якомога частіше міняй уряди, тоді й у мирний час досягнеш результатів катастрофічніших за наслідки війни. Хіба не відчуває багатостраждальний народ України спроб перевірити істинність згаданої аксіоми, як кажуть, на власній шкурі? Обравши свого Президента Віктора Ющенка, народ знову опиняється під найщільнішою опікою всіляких «благодійників», які обіцяють йому манну небесну. А де ж вони були раніше? І чому той же Віктор Ющенко прийняв, по суті, руїну в економіці і в сфері духовності та культури?

      Особливо «цінними» є безцеремонні поради колишнього Президента Кравчука. Згадаймо: рекордних показників падіння промисловості й сільського господарства, як і темпів інфляції, було «досягнуто» саме за його президентства. І стає просто соромно за злобно-низькопробні репліки пана Кравчука на кшталт тієї, яку оприлюднила наприкінці року газета «Московский комсомолец». Не хочу повторювати навіть слова, яким сьогоднішній лідер фракції СДПУ(о) у Верховній Раді визначає процес «втрати авторитету» нинішньою владою. Хто-хто, а він повинен нарешті усвідомити: історичним символом його авторитету є не незалежність держави (за яку протягом сотень років клали життя справжні патріоти України і якою в 1991 році «заплатив» нам Єльцин за політичне знищення свого суперника Горбачова), а обшарпана базарна «кравчучка» доведеного до жебрацтва народу...

      Не менш абсурдним видаються і звинувачення новітніх опозиціонерів (того ж Кравчука, Медведчука й не тільки) на адресу Віктора Ющенка та Юрія Єханурова за розбрат із Росією. Вважаю, це не що інше, як перекладання провини з хворої голови на здорову. Хіба не за часів президентства Кравчука з багатьох сцен, сторінок газет і гучномовців лунало: «Українець, знай, що твоє сало з'їв, а горілку випив москаль»? Хіба не при Кравчукові українські митники конфісковували на шляху до Росії ковбасу чи овочі, а російські «шмонали» валюту по дорозі до України. Саме завдяки такому «конфіскату» занепали цілі галузі овочівництва і садівництва в Україні, від чого постраждало наше селянство. Розбрат між Україною і Росією посіяний не сьогодні, й не Президентом Ющенком, а безвідповідальним політиканством часів президентства Кравчука, який тепер, напередодні виборів, навіть серед україномовної телеаудиторії переходить на російську заради голосів російськомовного електорату.

      Переконаний: кожен українець повинен прагнути до вірної дружби з Росією. Однак, особливо підкреслюю, цей процес має бути взаємним. Точно так росіянам треба ставитися до України. Вірю, що рівноправні партнерські взаємини в економіці, які, по суті, започатковує Президент Віктор Ющенко, посприяють відродженню довіри між нашими народами, зміцненню їхнього добробуту. І тоді ніякі «газові» чи інші кризи вже не затьмарюватимуть ні наших стосунків із сусідами, ні внутрішній поступ до справді вільної і заможної держави, якою пишатимуться її громадяни.