(авторів.)
— Анатолію Кириловичу, давайте почнемо з головного на цей час питання національної безпеки — газового. Криза начебто вичерпана, але з боку опозиції лунають закиди стосовно того, що підписана між «Нафтогазом України» та «Газпромом» Росії угода не відповідає національним інтересам України. На вашу думку, з якими втратами Україна вийшла з «газової війни»?
— Переговори з питань умов постачання природного газу в Україну стали для нашої держави, суспільства та влади в цілому дуже серйозним іспитом. Іспитом на вміння сучасними, прозорими й аргументованими методами захищати свої національні економічні й політичні інтереси. І я впевнений, що за результатами [газового конфлікту] скрізь у світі зрозуміли: Україна — незалежна держава, і вона більше не прийматиме рішень під політичним чи економічним тиском. Я переконаний, що ми вже не повторимо ті рецидиви залежності, які були в минулому, — коли ми, приміром, відмовилися від бушерського контракту (будівництва АЕС в Ірані. — Ред.), втративши через це сотні мільйонів доларів. На відміну від цих випадків, у складній «газовій» ситуації Президент і влада України в цілому проявили належну політичну волю, захистили національні інтереси України. І політична еліта має розуміти потребу єднання в цих питаннях загальнодержавної ваги.
По-друге, принципове значення має той факт, що в цій непростій ситуації ми з нашим стратегiчним партнером — Російською Федерацією — вийшли на результат без зовнішніх арбітрів. Тобто, незважаючи на складні переговорні умови, не допустили руйнації взаємної симпатії й довіри між двома народами.
Важливо також те, що Україна довела свою дієздатність як надійний партнер, що посідає важливе місце в питанні забезпечення енергетичної безпеки Європейського континенту. Відомо, що через територію України йде практично 80 відсотків газу, який Росія постачає в Європу. А це, за різними даними, близько 40 відсотків газу, який загалом споживає Євросоюз. І Україна, попри всю напругу, знову довела, що вона є надійним транзитером енергоносіїв у Європу, не порушує жодних угод і домовленостей щодо транспортування енергоносіїв. Для нас це має принципове значення, бо дає підстави для подальшого залучення інвестицій у розвиток нашого унікального надбання — національної газо- й нафтотранспортної системи.
Тепер щодо змісту договору. На жаль, тут існує багато політичних спекуляцій.
По-перше, це протокол домовленостей. Його надалі потрібно буде трансформувати в міждержавні, міжурядові договори, протоколи й доповнення. І ця робота, знову-таки, має бути виконана в межах чинного законодавства, відповідно до національних інтересів України.
У результаті ми не допустили, щоб був реалізований ультимативний тиск на Україну в питанні ціни. Ви пам'ятаєте вимоги Росії — 230 доларів за тисячу кубометрів, а на останньому етапі — 249,5 долара, про що говорив міністр промисловості й енергетики РФ пан Христенко. По суті, принципова позиція Президента Ющенка та нашого уряду врятувала всю українську економіку. Бо ціна 230 доларів за тисячу кубометрів по суті означає те, що третина економіки України стала б збитковою. Особливо хімічна, гірнично-металургійна промисловість — наші базові галузі, які забезпечують 60 відсотків усього експорту України і 40 відсотків надходження валюти в нашу державу. За нашими підрахунками, така вартість газу в 2006 році давала зниження ВВП мінімум на 5 відсотків й інфляцію на рівні 27—30 відсотків. 230 доларів — це шок для економіки, це апріорі було неприпустимо, про що Президент сказав ще задовго до завершення переговорів.
У ході переговорів сформований енергетичний баланс України на 2006 рік. Для того, щоб тут не було пересмикувань, розкладу все по поличках. Ідеться про 76—77 мільярдів кубометрів газу. Із них 20 мільярдів — це природний газ власного видобутку, мінімум 23 мільярди — це прямі поставки з Туркменістану. В сумі це 43 мільярди, і ці обсяги будуть реалізовані Національною енергетичною компанією «Нафтогаз України» — як це ми робили раніше, під контролем держави. А 34 мільярди кубометрів — це газ, який постачатиметься з інших регіонів з-за кордону. Це Росія, Узбекистан, Казахстан, Туркменістан. Тобто йдеться про диверсифікацію постачань. Це ті 34 мільярди, які будуть доставлені до кордону України по ціні 95 доларів за тисячу кубометрів.
— Тобто згадані вами 23 мільярди туркменського газу все-таки не входять у цей газовий «мікс» по 95 доларів?
— Ні.
— Тоді, значить, влада погано пояснює суть газових квот і угод. Бо всі вважають, що, згідно з підписаною угодою, компанія «Росукренерго» є ексклюзивним поставником в Україну всього газу, що проходить територією Росії.
— Ні, «Росукренерго» є ексклюзивним поставником лише 34 мільярдів кубометрів газу.
І що таке ці 34 мільярди? Це 14 мільярдів, якими ми розраховуємося за транзит туркменського газу територіями Узбекистану, Казахстану, Росії плюс близько 20 мільярдів того «міксу», про який я вже казав, — газ із Казахстану, Узбекистану, Росії. Тобто лише цей газ — 34 мільярди кубів — коштує на виході 95 доларів.
Коли він доставляється до кордону України, створюється спільне підприємство за участю України, 50 на 50 («Нафтогаз» плюс «Росукренерго». — Ред.), яке займатиметься реалізацією цих 34 мільярдів на внутрішньому ринку.
— При цьому 23 мільярди кубометрів «неврахованого» туркменського газу коштують менше?
— Так, 50 доларів у першому півріччі, 60 — у другому, плюс наша внутрішня ціна.
Зауважу, що російський «Газпром» у 2006 році купує туркменський газ по 65 доларів. Те, що для нас умови кращі, свідчить про успіх українських переговорників та наші особливі, стратегічні відносини з Ашгабатом.
— Щодо нових домовленостей із Росією є таке зауваження: навіщо було погоджуватися на більшу ціну, якщо українська влада послідовно оперувала нібито чинною угодою з «Газпромом» до 2013 року з фіксованою ціною по 50 доларів за тисячу кубометрів? І чи потягнуть узагалі вітчизняні підприємства ціну газу 95 доларів за тисячу кубометрів?
— По-перше, для України дуже важливо було ліквідувати бартерні схеми в постачанні й транзиті газу. Це дуже серйозне джерело зловживань, корупції, тіньової економіки. Ми про це сказали і водночас зауважили, що дуже хотіли б, аби перехід на ринкові ціни відбувався поступово.
Що стосується 95 доларів, то тут можна порівнювати: на 2006 рік «Газпром» підписав відповідні контракти з Вірменією, Грузією й Азербайджаном по ціні 110 доларів за тисячу кубометрів, з державами Балтії — по 120-140. Із Молдовою йдуть переговори на рівні 160 доларів. А Україна — 95, і ця ціна обгрунтована.
При цьому я хочу підкреслити, що тариф за транзит тисячі кубометрів російського газу на відстань 100 км по нашій території підвищено з 1,09 до 1,6 долара. Це дає нам ще близько 2,4 млрд. доларів надходжень від транзиту.
— Гаразд, а як ви тоді відповісте на інший закид «газових» скептиків: чому згадана угода «Нафтогазу» з «Газпромом» розрахована лише на перше півріччя поточного року?
— Річ у тім, що в ціні 95 доларів закладено також вартість туркменського газу, який у першому півріччі коштує 50, а в другому — 60 доларів.
— Чекайте, але ж ви кажете, що туркменський газ для України — це окремі 23 мільярди кубометрів, які не залежать від «Росукренерго» за контрактом та вартістю, і він не має відношення до того «міксу».
— Тут усе нормально. Загалом ми плануємо отримати з Туркменістану в 2006 році 37 мільярдів кубічних метрів газу. З цих 37 мільярдів 14 мільярдів — це наша ж плата за транзит газу від Туркменістану до кордону між Україною й Росією. Тобто баланс такий: 23 мільярди кубів — це пряма поставка, а 14 — плата за транзит, яка є власнiстю «Росукренерго» та входить у 34 мiльярди «мiксу».
Щодо зміни ціни газу на друге півріччя, то очевидно, що вартість енергоносіїв у всьому світі постійно зростає. На жаль, це незворотний процес. Але я маю надію, що нова цифра не буде суттєво відрізнятися від 95 доларів. То тут може бути долар різниці чи два... Нам уже зараз слід готуватися до того, щоб гідно зустріти друге півріччя.
Але головне, що в договорі записано: зміна тарифу на транзит і зміна вартості тисячі кубометрів газу може відбуватися лише за погодженням сторін. Тобто, якщо щось нас не буде влаштовувати, ми в iнiцiативному порядку повторюватимемо дуже складну процедуру переговорів, викладення своїх аргументів та захисту інтересів.
— Якщо так, то чи не означає це, що на початку літа, перед другим півріччям 2006 року, нас чекає ще одна серія «газової війни» з Росією?
— Я гадаю, такої гостроти, як узимку, вже не повинно бути. Бо нинішня угода — це для росіян ще й спосіб зберегти своє обличчя. Адже спершу наші партнери діяли за інерцією, намагаючись розв'язувати питання так, як це робилося в попередні роки. Але не вийшло.
«У 2006 році газопровід «Середня Азія — Центр» працюватиме лише
для України»
Щоб завершити коментар по угоді, зроблю ще одну ремарку, аби ви зрозуміли, в яких складних умовах проходили переговори і як непросто було захистити інтереси України. Потужність газопроводу Середня Азія-Центр, по якому транспортується природний газ із Туркменістану до кордону України з Росією, на рік складає максимум 42 мільярди кубометрів. Україна розраховує мінімум на 37 мільярдів кубометрів із Туркменістану, плюс ще Росія підписала з Туркменістаном контракт на постачання 30 мільярдів. Отже, газопроводом має пройти 67 мільярдів кубів при пропускній спроможності 42 мільярди. Як цю «трубу» поділити?
І ось, унаслідок усіх цих переговорів, ми маємо такий результат: у 2006 році цей газопровід, по суті, працюватиме на інтереси України. І це також дуже важливий результат, адже в протилежному випадку, навіть маючи підписаний контракт, але не маючи потужностей для транспортування газу, ми просто не отримали б те, що необхідно для нашого балансу.
До слова, ми ставимо питання про участь (у рамках інвестиційної складової) у розширенні потужностей газопроводу «Середня Азія—Центр», щоб можна було транспортувати і в Україну, і в Європу більші обсяги газу. Також ми пропонуємо розширити можливості газотранспортної системи України: «Александров Гай—Новопсковськ—Ужгород», і практична стадія реалізації першої частини цього проекту, «Богородчани—Ужгород», розпочинається вже в лютому. Це дасть нам можливість підвищити обсяг постачання природного газу через територію України на 19 мільярдів кубометрів.
Усе це — комплексні питання, які мають на меті розв'язання не лише поточних питань, а й бачення на довгострокову перспективу розвитку співпраці України в питаннях паливно-енергетичного комплексу не тільки з Росією, а й з республіками Середньої Азії, регіоном Каспійського басейну тощо.
— Газова криза оголила слабкість енергетичної безпеки України в цьому питанні. Що РНБО робить для того, аби подібні загрози не повторювалися?
— Я маю надію, що це дуже хороший урок для України. І нам необхідно розуміти, що Україна є державою, яка не може не мати своєї енергетичної стратегії. Проте ми залишаємося фактично єдиною з усіх європейських країн, де немає розробленої і затвердженої енергетичної стратегії в контексті енергетичної безпеки. А для того щоб бути справді незалежною державою, потрібно дуже серйозно займатися проблемами й енергетичної безпеки, й енергозбереження, й диверсифікації постачання енергоносіїв, причому не тільки природного газу, а й нафти. Треба підсилити роботу із завершення будівництва терміналу «Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ», шукати альтернативні джерела енергоресурсів, глибше займатися розвитком видобутку власних енергоносіїв, насамперед у Чорноморському шельфі.
З цього приводу вже було проведене спеціальне засідання Ради національної безпеки й оборони. І Президент своїм указом затвердив першочергові прагматичні заходи зі зміцнення енергетичної безпеки держави, які розраховані на 2006—2007 рр. У тому числі — завершити напрацювання й затвердити енергетичну стратегію держави на період до 2030 року. Зараз над цим працюють потужні інститути, експертні групи.
Президет уже підписав указ зі створення Національного агентства з енергозбереження України як структури влади дуже високого рівня. Це агентство повинне формувати, вести моніторинг, контролювати, відпрацьовувати всі складові енергетичної безпеки держави. Бо, по суті, ми сьогодні за рівнем енергоємності внутрішнього валового продукту перевищуємо аналогічні показники розвинутих держав у 3-5 разів. І ми повинні зрозуміти, що Україна має глибоко, дуже серйозно, на системному професійному рівні займатися енергетичною безпекою держави. Це основа нашої незалежності, зниження залежності від тієї зовнішньої політичної кон'юнктури, яку ми постійно відчуваємо.
Ми споживаємо з імпорту 80 відсотків нафти. А з урахуванням того, що туркменський газ проходить через територію Росії, — і 75 відсотків газу споживаємо з одного регіону. Це неприпустимо високий рівень зовнішньої енергетичної залежності. У світі існує стандарт, це, до речі, вимога Європейського Союзу: постачання енергоносіїв у країну з одного регіону не повинно перевищувати 30 відсотків загального обсягу споживання енергоресурсів. У нас — 75-80, і це ненормально.
— На тлі «газової війни» лунали такі оцінки, що ми можемо взагалі обійтися без російського газу або ж принаймні обійтися без нього до кінця цього року. Це справді реально?
— До цього можна буде прийти в перспективі. Однозначно, нам потрібно зменшувати в цілому споживання природного газу. Бо, скажімо, в структурі споживання Євросоюзу питома складова природного газу становить 21 відсоток, у США — приблизно 12-14. В Україні — 41 відсоток. За рівнем споживання газу Україна входить до першої п'ятірки держав у світі. А який при цьому обсяг нашого ВВП, ви чудово уявляєте...
У світі є ще один хороший стандарт: на 1 мільйон населення — 1 мільярд кубометрів газу, це вважається більш-менш оптимальним балансом. У нас споживання з урахуванням виробничих потреб — 76-77 мільярдів. А має бути 45-47. Так що потрібно до цього прагнути — через енергозбереження, через модернізацію економіки, реформу житлово-комунального господарства, через розумну політику цін і тарифів тощо.
Ми з вирішенням цього питання затрималися років на десять. А низька ціна на природний газ — це наркотик, який упродовж тривалого часу дуже сильно всіх заспокоював, передусім владу. Це неприпустимо!
На світому енергетичному ринку відбуваються дуже серйозні події, аналогічні, мабуть, подіям 1970-х років, коли різко підскочила ціна на нафту. Тоді весь світ поглибив енергозберігаючі технології, модернізацію економіки. Якщо ми не перейматимемося цією проблемою зараз, то нам просто не буде чого робити на світових ринках.
«Я не хочу бути адвокатом «Росукренерго»,
але ця компанія визначена для нас «Газпромом».
— Якщо конкретніше, то днями пан Лопушанський, заступник голови правління НАК «Нафтогаз України», сказав, що до кінця року Україна обійдеться без частки російського газу в отому «міксі» по 95 доларів. Мовляв, нам вистачить і поставок азіатського газу. Але навіщо ми тоді взагалі підписували з росіянами контракт на цей рік?..
— Ви розумієте, я не хочу бути адвокатом «Росукренерго», але ця компанія визначена «Газпромом» як його представник та посередник [у виконанні україно-російської газової угоди]. І з цим потрібно рахуватися. Україна ж зі свого боку через свої структури, зокрема НАК «Нафтогаз», жорстко контролюватиме виконання контрактних умов. Завдання «Росукренерго» — забезпечити транспортування необхідних обсягів газу відповідно до графіку на основі погодженої ціни до нашого кордону. А ми, і я як секретар РНБО, будемо робити все, щоб діяльність цієї компанії була максимально прозорою. Це стосується і фінансових потоків, і сплати податків, й іншого.
— А хто сьогодні стоїть за «Росукренерго» в Україні? Це питання зараз цікавить багатьох, і, скажімо, Прем'єр Єхануров у недавньому інтерв'ю не зміг відповісти, хто в Україні отримує прибуток від імені цієї неоднозначної фірми... Кучма, Бойко, Фірташ?
— «Росукренерго» створили «Раффайзенбанк» — потужний і дуже авторитетний у Європі — і «Газпромбанк» з російського боку. Я розумію суть закидів на адресу «Росукренерго» і зазначу в цьому сенсі, що ми живемо в умовах верховенства закону й маємо враховувати презумпцію невинуватості.
Я також нагадаю вам указ Президента, підписаний перед Новим роком, яким затверджено систему заходів для зміцнення енергетичної безпеки держави. На мою пропозицію в цьому указі записано доручення Генеральній прокуратурі, МВС, СБУ розробити й затвердити план дій з подолання корупції та зловживань у паливно-енергетичному комплесі. Цей план уже розроблюється. Також зараз створюється спеціальна комісія при РНБО, яка займатиметься питаннями енергетичної безпеки, включаючи протидію корупції в ПЕК. Наміри наші очевидні. Незалежно від назви фірми, корупційні наміри отримають відсіч.
— Навіть якщо виявиться, що цю корупцію прикриває хтось із діячів нової влади?
— Незалежно від посад і прізвищ. Перед законом усі мають бути рівними. Інакше нас не поважатимуть у світі — про яку прозору економіку тоді можна буде говорити...
— А дехто, Анатолію Кириловичу, вибудовує такий ось логічний ряд: у виборчий список блоку «Наша Україна» за квотою очолюваної вами Партії промисловців і підприємців потрапили керівники баскетбольного клубу «Київ» Олександр Волков та Вiталiй Хоменко...
— ...Так, є такі.
— ...Їх, як і БК «Київ» узагалі, пов'язують із Дмитром Фірташем, одним із провідників «Росукренерго». Виходить, ви теж маєте відношення до «людей Фірташа»? Чи ні?
— (Усміхається). Я не знайомий із Дмитром Фірташем, ні особисто, ні в якихось справах. І, до речі, вперше вiд вас почув, начебто Фірташ стоїть за баскетбольним клубом.
— Давайте перейдемо до теми виборчих списків і виборів. Перед виборами Президента в 2004 році ви як учасник коаліції «Сила народу», агітуючи за Віктора Ющенка, багато говорили про «боротьбу світоглядів». Тож тепер, перед новими виборами, якщо винести за дужки «рівність перед законом», а мати на увазі передусім «боротьбу світоглядів», скажіть: така неоднозначна постать минулого режиму, як Ганна Антоньєва, мала моральне право претендувати на місце в списку блоку «Наша Україна» за квотою вашої партії?
— Її немає у списку...
— Але ж її викреслили тільки в останній момент. І у квоті ПППУ є й інші неоднозначні «списочники».
— Політика — це завжди великі компроміси. І я не буду називати вам рівнозначні в цьому питанні прізвища з НСНУ чи інших блоків. Щодо Антоньєвої, то вона працювала в парламенті у фракції Партії промисловців і підприємців, вона очолює Демократичну партію...
— ...Яка пішла у зовсім інший блок.
— Ну це вже після того, як Антоньєва не потрапила до списку [«Нашої України»].
Ми працювали з нашими партнерами дуже прозоро. Працювали на те, щоб створити максимально ефективний політичний блок, і будемо так працювати і надалі. Ми вважаємо — і це не тільки моя особиста позиція, а й тих суспільно-політичних сил, які мене підтримують і за мною стоять, — що ці вибори — дуже серйозний іспит на підтвердження тих принципів, які були проголошені, зокрема й на Майдані. І для нас на цих виборах, у тому числі й у підходах до формування виборчих списків, принципово важливо, щоб ті святі принципи, які стали для народу ковтком кисню, були підтверджені. Народ відчув, що може впливати на своє майбутнє, має шанс жити у справедливій демократичній державі, що порядність, мораль, патріотизм можуть бути визначними для влади. І це треба закріплювати по всіх напрямах, починаючи з персонального складу (в даному випадку блоку «Наша Україна»). Ми повинні донести до людей ідею: ті цінності, які ми виборюємо, мають не менше значення, ніж зростання ВВП чи зарплат і пенсій. Це основа довіри суспільства до влади і до конкретного списку.
— Однак загальне враження залишилося таким, що саме квота ПППУ в «помаранчевому» блоці додає «Нашій Україні» «колишнiх»...
— Партія промисловців і підприємців — це партія самодостатніх людей. Маючи протягом усього існування партії дуже великі можливості використання адмінресурсу, ні я особисто, ні мої соратники ніколи цього не робили. Люди йдуть у ПППУ не під тиском, не через обіцянки отримати якісь посади чи вигоди, а саме тому, що нас об'єднують ті принципи, про які я сказав вище: порядність, патріотизм і, безумовно, професіоналізм.
У нашій партії точилася серйозна дискусія щодо потреби входження у блок «Наша Україна», адже ПППУ цілком реально мала всі шанси подолати виборчий бар'єр самостійно. Але ми бачимо, наскільки високою є ціна результату цих виборів для українського народу. І розуміємо, наскільки важливо відновити той високий моральний політичний дух, який ми мали наприкінці минулого року, коли в таких складних обставинах перемагали на президентських виборах. У жодному разі не можна допустити реваншу тих політичних сил, що сповідують зовсім інші цінності. Бо це буде не лише втрата динаміки розвитку, а й глибоке розчарування суспільства. Тому, наступаючи на горло власній пісні, Партія промисловців і підприємців працює на спiльний блок, а вiдтак — на консолідацію.
Україна отримала унікальний шанс, отримала Президента, який ставить дуже високу моральну планку для себе особисто і для держави, для суспільства. І наше завдання — на цю планку рівнятися. Я маю надію, що в ході цієї виборчої кампанії ми зробимо крок до формування в Україні тієї політичної структури влади, яка спроможна буде ставити загальнонаціональні інтереси вище від поточних кон'юнктур.
— Анатолію Кириловичу, ви відповідали на попереднє запитання як партієць. А як би ви відповіли на нього як секретар Ради безпеки? З таким уточненням, що ці вибори є ледве не важливішими, ніж президентські. Адже якщо перемогу Ющенка не буде закріплено перемогою тих сил, які його підтримують, в умовах набуття чинності конституційної реформи це може стати дуже великим відкатом назад. Чи розглядає такі питання РНБО? І чи готується до якихось серйозних викликів на парламентських виборах?
— Однозначно, підготовка є. Повірте моєму досвіду — такої концентрації ризиків і відповідальності, як сьогодні, мабуть, не було за всі попередні роки незалежності України. Подібний шанс будувати чесну, демократичну державу випадає хіба що раз на сто років. І ми не маємо права його втратити! Парламентська кампанія-2006 — це, по суті, четвертий тур президентських виборів, продовження тієї самої боротьби світоглядів. Ви ж бачите, ХТО прагне реваншу.
Тому Рада національної безпеки працює, зокрема, над тим, аби не повторилася та ситуація, яку ми мали на початку минулого року. Коли такі структури влади, як Кабінет Міністрів, РНБО, Адміністрація Президента замість того, щоб відповідально й професійно працювати над державними питаннями, використовуються в цілях міжособистої політичної й посадової конкуренції, — це дуже небезпечно. І я намагаюся робити все, аби тепер РНБО працювала, виконуючи свої головні функції, в першу чергу — захисту і просування українських економічних і політичних функцій, зміцнення внутрішньої і зовнішньої безпеки. Особливо ця роль Ради нацбезпеки й оборони, незалежно від прізвищ, які до неї входять, зростає в умовах вступу в дію конституційної реформи. Зміни в Конституцію повинні відбуватися як чинник загальносуспільного і політичного консенсусу, а не перетворюватися, як це відбувається сьогодні, на примітивний перерозподіл повноважень в кризових умовах.
Якщо оперувати деякими правовими нормами, то, згідно з Основним законом, зміна конституційного ладу в державі — це насамперед прерогатива українського народу. Такі речі не можуть робитися десь уночі непрозорим голосуванням, тим паче в пакетних варіантах! Не забуваймо й про те, що люди обирали Президента з одними повноваженнями, а з 1 січня 2006 року ці повноваження стали зовсім іншими! Вони передані тим силам, за яких народ на президентських виборах не голосував. І взагалі, так різко переходити до парламентсько-президентської республіки в умовах відсутності політичної структуризації суспільства, механізмів відповідальності влади перед народом (спробуйте відкликати народного депутата!), — означає загрозу формування в Україні аморфної влади, колективної безвідповідальності... А коли немає того стрижня, навколо якого треба консолідувати зусилля, — це дуже серйозно, бо б'є по конкурентоздатності держави.
— З огляду на таку жорстку критику конституційної реформи, Банкова, схоже, очікує рішення Конституційного Суду про її нелегітимність?
— Я думаю, що ці питання взагалі треба вирішувати на всенародному референдумі. Адже це те, що торкається кожного громадянина України, і не лише тих, хто живе сьогодні, а й наших нащадків.
— Чи можна очікувати від Банкової ініціативи щодо проведення такого референдуму?
— Можна.
— І РНБО над цим працює?
— РНБО працює над зміцненням національної безпеки. А це все взаємопов'язано.
Рада нацбезпеки тепер не одіозний орган
— Анатолію Кириловичу, а ви після виборів плануєте залишитися на цій посаді?
— (Пауза.) Треба спочатку перемогти (сміється). Головне, аби результатом виборів у нас став прагматичний, патріотичний і дієздатний парламент. І щоб у цьому парламенті була створена більшість, яка спроможна національні інтереси ставити вище над іншими питаннями. Тоді в нас буде шанс. Бо наразі всі ті дискусії, які тривають, зокрема й з «газового» питання, підтверджують лише одне: політичні структури, які до того ж є суб'єктами парламентської кампанії, часто-густо не розуміють, на жаль, що є питання стратегічного значення для держави, котрі не можуть бути предметом політичних маніпуляцій на виборах — мова, релігія, інтеграційні питання, енергетична безпека.
Не так давно я був у Вільнюсі й після всіх офіційних заходів мав неформальну зустріч із президентом Адамкусом та спікером Сейму Паулаускасом, з якими ми добрі знайомі. І вони мені розповіли, що коли розпочинається парламентська кампанія в Литві, то збираються партії і блоки й підписують спеціальну угоду. У якій дають зобов'язання, що в ході агітації стратегічні питання не можуть бути предметом політичних маніпуляцій.
А в нас, на жаль, самі бачите... У ході дискусії з газового питання дії деяких політичних сил нагадують мені ситуацію з 30 срібниками, якими є проходження в парламент. Заради цих 30 срібників деякі політики готові встромити державі ніж у спину, зруйнувати національні інтереси... Це неприпустимо. І з цим, безперечно, в межах законодавства, я буду боротися. Сподіваюся, частка моїх зусиль піде на те, аби ми в Україні сформували ту політичну еліту, для якої розуміння патріотизму буде понад усе. Тоді буде перемога, і тоді Україна займатиме гідне місце у світі.
— Анатолію Кириловичу, а як ви взагалі оціните статус своєї нинішньої посади? Бо за попередніми секретарями РНБО закріпився стійкий імідж одіозності. Одіозним був посланець КДБ-СБУ генерал Євген Марчук, а Петро Порошенко, делегований у Раду безпеки Президентом Ющенком, домігся збільшення повноважень і на рівних змагався з Прем'єром Тимошенко. Яким положенням у своїй дільності керуєтеся ви? Наскільки ваші повноваження послабилися порівняно з Порошенковими?
— Перше, що ми тут зробили (і це була ініціатива, погоджена з Президентом), — це був указ, який змінив попереднє положення про РНБО та його структуру. Функції Ради національної безпеки й оборони були приведені в повну відповідність чинній Конституції та пакету національного законодавства. Це питання практично вирішене. При цьому хочу сказати, що в теперішніх обсягах повноважень у РНБО більш ніж достатньо, і дай Бог наповнити їх конкретними результатами.
У тому числі й у питанні, яке донедавна викликало такі жваві дискусії, — щодо погодження кадрів в РНБО. У чинному положенні, вже після наших змін, зафіксовано: всі укази Президента, які стосуються приз
«У Оксани Караванської колекція була присвячена УПА?» — перепитала я після показу в перший день UFW в кількох людей. «Не знаю, а чому ти так вирішила?» — відповідав дехто. «Щоб не було зайвих запитань, я хочу чітко сказати: моя колекція присвячена Українській Повстанській армії, — це були перші слова Караванської на пресконференції після показу. — У моді стиль «мілітарі», а на якому ж іще матеріалі його можна зробити в Україні?» >>
Приводом для нашого інтерв'ю стала розгромна стаття в «УМ» під назвою «О панно Інно, панно Інно», яка вийшла на початку травня і викривала всі недоліки національного відбору на конкурс «Міс Всесвіт». Проводили його канал «Інтер» і найвідоміша учасниця конкурсів краси від України Олександра Ніколаєнко, а переможницею стала 20-річна Інна Цимбалюк — тендітна модель, студентка Поплавського, скромна дівчина, дочка заможних батьків. Рецензію журналіста «УМ» на цей проект юристи каналу «Інтер» назвали «замовною статтею», яку підготували й оплатили конкуренти пані Ніколаєнко. До речi, батьки Сашi читають «УМ», а в Iнни за нашою газетою регулярно слiдкує бабуcя. Хоча в нашої газети й гадки не було, що матеріал можна сприймати в такому світлі. Погодившись подати думку «протилежної сторони» на життя-буття вітчизняних красунь, ми запросили Сашу та Інну в редакцію, де й поспілкувалися на різноманітні теми. Вийшло, здається, цікаво, місцями навіть гостро й ексклюзивно. Чи були дівчата цілковито щирими — судіть самі. І враховуйте при цьому, що в індустрії конкурсів краси та в модельному бізнесі — свої канони. І хай там як, а 23 липня ми всі вболіватимемо за скромну худорляву панну Інну, яку — вже натреновану й підготовлену — повезе на конкурс «Міс Всесвіт» у Лос-Анджелес її сувора «дуенья», ненабагато старша панна Олександра... >>
Василь Кощинець став першим цивільним керівником загальноукраїнської «колючки» трохи менше року тому. Його досить важко застати в робочому кабінеті, адже весь час він або перевіряє виправні установи i спілкується із засудженими, або проводить численні наради, конференції, колегії. Він залюбки радиться з іноземними колегами, які після зміни керівництва країни відвідують Україну значно частіше. Особливо ту її частину, яку суспільство ніби й не помічає, бо вона знаходиться за високими парканами i бачить небо через клітину грат. А тим часом закриті установи якось непомітно стали відкритiшими, як для громадськості, так i для міжнародних експертів. Не робить таємниць з того, що відбувається на «зоні», i сам пан Кощинець. Тим більше, що лише за півроку йому вдалося дізнатися про справжній стан речей у кожній установі. Про всi ці «таємниці» він розповів у ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій». >>
«Ця виставка готувалася до Різдва вже не вперше, — розповідає Василь Васильович. — Через конкурсний відбір пройшли роботи майже двох тисяч засуджених. Тут ви бачите 260 унікальних робіт різного жанру — різьблення по дереву, чеканки, картини, ікони, які вже високо оцінили мистецтвознавці і представники церков. Деякі засуджені після звільнення навіть стали професійними іконописцями». >>
Перше, що приємно вражає в Міністерство культури і туризму — вільний вхід, тепер в кабінети державних чиновників від культури можна потрапити без перепон — охоронець не заборонить вам переступити поріг Франка, 3. «Ще хочу встигнути зробити пандус для інвалідів», — каже нинішній міністр Ігор Ліховий. У «відкритості» міністерства є й одна приватна історія — навесні минулого року нинішнього міністра Ігоря Ліхового охорона не пропустила в установу, хоча він і домовлявся про зустріч із Оксаною Білозір. Пікет працівників цирків у той день завадив зустрічі з пані міністром і народній артистці України Раїсі Недашківській. «У нас навіть є така історична фотографія», — каже пан Ліховий. До речі, стосунки з цією установою у нинішнього міністра непрості — два роки тому культурне начальство звільнило його з посади генерального директора Нацiонального шевченкiвського заповiдника в Каневi, через суд він поновився, але осад і таке інше...
«Що перевезли в новий кабінет?» — запитую для початку розмови у мiнiстра культури i туризму. «Ось фотографію син зробив цікаву — бюст Шевченка і поруч комп'ютер, і картини Івана Марчука. Але це не мої, він дав, щоб повисіли, прикрасили ці стіни». Поза диктофоном Ігор Дмитрович сказав ще таку фразу: для мене було дуже важливим, коли я погоджувався стати міністром, що ми «однієї крові», як у «Мауглі», з цими людьми: з Президентом, Прем'єр-міністром ми говоримо однією мовою. Цікаво й те, що «однієї крові» з міністром виявилися і його діти, донька — фахівець із музейної справи, син вчиться на спеціальності «економіка культурних установ» в Унiверситетi культури. >>
У статусі головного міліціонера України Юрій Луценко прийшов на зустріч із журналістами «УМ» уже вдруге. Але це інтерв'ю особливе одразу за кількома ознаками. По-перше, після набуття чинності політреформи урядовці набрали нової ваги. По-друге, на носі вибори, і керівникові МВС є що розповісти про їх обставини та цікавих «фігурантів». По-третє, на чолі Міністерства внутрішніх справ Луценко стоїть уже рівно рік, тож є привід підбити деякі підсумки. Двогодинна розмова, за словами самого міністра, пролетіла, мов одна мить. «Польовому командирові» Майдану, веселунові й баляндраснику Юрію Луценку здалося, що цього разу i він, i «УМівці» мало жартували. Висновок: пан Юрій за рік помітно змінився — він сам визнає, що вже майже став міліціонером. Тож і журналісти «допитують» його з «пристрастієм», як фахівця, а не як колишнього колегу. >>
